РубрикиБез рубрики

Який ґніт коротший

Одним із підсумків «великої» політики 2018 року стало те, що земна куля зараз нагадує порохову бочку з підготовленим неподалік ґнотом. Точніше, навіть декількома ґнотами різної довжини. Можна тільки гадати, по якому з них вогонь добіжить до пороху першим. І коли. Але якщо рвоне, не матиме значення, який ґніт був коротшим.

Близькосхідна порохова бочка

На питання, хто перший почав і хто винен, відповідають зазвичай поліцейські, прокурори і судді. Але це в разі пересічної бійки. У площині ж великої політики, незважаючи на велику кількість організацій з полі-цейськими, прокурорськими та суддівськими функціями, на подібні питання фактично не відповідали з 1946 року, коли відбувся Нюрнберзький процес.

У разі масштабного світового конфлікту ніколи буде ставити питання про вину і відповідальність. Головною постане проблема, як погасити пожежу спільними зусиллями. І треба визнати, що Рада Безпеки ООН, яка сама перетворилася на арену протистояння і конфліктів, не зможе швидко сформувати миротворчу коаліцію й приборкати агресора, як це було в 1950 році під час корейської війни.

До речі, ця війна досі офіційно не закінчена, мирний договір не підписаний, винуватці не притягнуті до відповідальності, спеціальний трибунал не сформований, а в Міжнародного Суду ООН нема повноважень вести справи такого масштабу. Нема шансів, що винуватця нової світової війни (гарячої, холодної, гібридної) вдасться не тільки вчасно зупинити, а й притягнути до суду в Гаазі. Одне слово, про принцип невідворотності покарання за проведення злочинної політики можна забути. Нюрнберзький процес в історії не повториться.

Спроби ж малими силами домогтися справедливості в несправедливому світі часто призводять до сумних результатів. Кровожерних диктаторів, яких повно на світі, іноді, що-правда, вдається перемогти. Але результатом перемоги в більшості випадків є не торжество добра, а хаос, з якого довго не вдається вибратися. Особливо це стосується Близького Сходу, де, знешкодивши Саддама Хусейна, США застрягли, мабуть, назавжди.

Під кінець 2018 року спробу вистрибнути із «назавжди» зробив президент Трамп. 19 грудня Білий дім і Пентагон оголосили про рішення президента США в стислі терміни скоротити, а потім вивести американський обмежений контингент із Сирії. Це рішення, прийняте без консультацій, вже викликало в самих США і серед американських союзників низку політичних землетрусів. За ними, ймовірно, піде і цунамі, силу якого важко зараз передбачити.

Рішення Трампа вже призвело до відставки міністра оборони США, його заступника та кількох керівних генералів. Військові не приховували при цьому невдоволення рішенням Трампа. Політики в США роздратовані ще більше. Вони згадують рішення президента Обами про виведення американськіх військ з Іраку. Що призвело до виникнення і зміцнення на іракській та сирійській територіях так званої Ісламської держави (ІДІЛ), справжнього жахіття XXI століття.

Нинішнє виведення військ означає, що Ізраїль залишився сам на сам з ірансько-сирійською коаліцією, що європейські союзники США покинуть Сирію слідом за США, що курдські військові формування на території Сирії принесуть у жертву Ердогану. Що у війні Асада проти свого народу визначився переможець. Але це не Асад, а Путін. І в пороховій бочці, якою є сьогодні Близький Схід, кремлівський диктатор у будь-який момент може особисто підпалити ґніт. Дуже короткий.

Порохова бочка «Україна»

Ще в середині року, який збігає, здавалося, що російсько-українська війна перейшла в розряд довготривалих і становить для решти світу загрозу тільки як прецедент грубого порушення російським агресором основ міжнародного права. Так, власне, і ставляться у Європі і в США до анексії Криму та до окупації частини Донбасу. Так, економічна допомога Україні, так, обмежена допомога військова. Але, боронь Боже, в жодному разі не розширювати санкцій, а тим більше — не вплутуватися в силове проти-стояння з Росією. Не стріляють на сході Європи — і добре.

Виявилося, не добре. Як Гітлер не обмежився аншлюсом Австрії і взяттям Судет, так і Путін не має наміру зупинятися на досягнутому. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Парламентської асамблеї Ради Європи, Європарламенту та інших міжнародних організацій разом зі сміховинними санкціями йому, як то кажуть, до лампочки. Поки різні місії «моніторили» обстановку і з безпечної відстані спостерігали за дотриманням прав людини в Криму та на Донбасі, окупанти не втрачали часу й будували міст через Керченську протоку.

А коли збудували, з’ясувалося, не лише «крымнаш», але «нашими» є протоки і судноплавний шлях з Чорного в Азовське море. Після анексії Криму це стали «територіальні», споконвічні води Росії. Звісно, свобода судноплавства, але для проходу українських суден і суден інших держав треба питати дозволу російської влади, а отже визнавати анексію півострова де-факто.

Таке визнання з боку України стало б актом капітуляції. Допустити цього не могли ні українські політики, ні українські моряки. Можна було, певна річ, апелювати до двостороннього російсько-українського договору 2003 року або посилатися на міжнародні морські конвенції, але результат був би таким же, як апеляція щодо анексії Криму до Заключного акту Гельсінського договору. Слід було реалізувати своє право вести кораблі через окуповані протоки з Чорного в Азовське море, не питаючи ніякого дозволу. Хіба що вимагаючи лоцмана.

Українські моряки так і робили, але 25 листопада два катери і буксир ВМС України біля входу в протоку були за-блоковані, а при спробі повернути назад — обстріляні в міжнародних водах. Українські судна захоплені, а команди — 24 українські моряки, включаючи поранених, — взяті в полон і вивезені спочатку в анексований Крим, а потім — на територію Росії. Пірати, які захопили моряків, намагаються притягнути їх до кримінальної відповідальності і військовополоненими не визнають, хоча за суттю події 25 листопада є актом прямого військового зіткнення Росії й України.

Не секрет, що з 2014 року українська сторона, що б не відбувалося у відносинах з Росією, уникала вживати слово «війна». Але ховати голову в пісок уже не було сенсу. Порошенко виголосив магічне слово на адресу Путіна, а на частині території країни ввів воєнний стан. Зовні мало що змінилося. Порохова бочка «Україна» на місці. Але ґніт, який веде до бочки, дуже вкоротився.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Переглядів: 124
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua