РубрикиБез рубрики

Побратим на псевдо «Полтава»

110 років тому, 1 січня 1909-го, народився Степан Бандера. Як раніше, так і нині, це ім’я звучить, назагал, під Новий рік. І в цьому є певна символі-ка. Адже новоріччя традиційно пов’язуємо з очікуванням якихось перемін та надіями на кращі часи.

Степан Бандера, без сумніву, віддавна став символом змін в українському житті та вніс певний дисонанс в усталене сприйняття українців деякими сусідами. Хоч відпущено йому було не надто багато часу для якихось практичних дій. Зате він був, без перебільшення, талановитим організатором, продукував ідеї та був пропагандистом — як і більшість його оточення. Вони всі були молоді і талановиті, й тому активні, та відкидали будь-яку поміркованість. Вони жили його ідеями і самі продукували їх.

Ті ідеї життєздатні й сьогодні. Українська нація — бандерівська нація, а ще українці в очах — традиційно кажучи: воріженьків — і мазепинці, й петлюрівці, от лише фашистами дразнити не слід, це вже з серіалу «На злодієві шапка горить». Це українцям чуже. Степан Бандера від 1941-го й аж до кінця війни сидів у нацистському концтаборі, в такому ж таборі загинули його брати. А по війні аж до вбивства кадебістським агентом жив у Західній Німеччині. Та не про це мова, це — лише для нагадування, хоч факти загальновідомі.

Отже, не міг Степан Бандера фізично ані творити Українську Повстанську армію, ані очолити боротьбу — як з нацистськими окупантами, так і з більшовиками. Працювали його ідеї і його ім’я на прапорі боротьби. Працювали його соратники. Бандерівські ідеї, ідеї національно-визвольної боротьби за створення Української держави, втілювалися молодими на той час його побратимами.

Засягаючи внутрішнім поглядом у ті не надто ще віддалені від нас, нинішніх, часи, мимохіть зроджується думка: нам би в нинішню нашу державу — та отих людей! Тих, котрі плекали мрію про Українську Соборну Самостійну Державу, довели світові, що Україна в запеклій боротьбі прагне відродити державний Володимирів Тризуб. У кому жив дух козацького лицарства, хто закарбував у своїй душі порив Виговського та мудрість Мазепи, хто підхопив прапор Петлюри, щоби в урочий час він знов розгорнувся на вітрах свободи.

Крізь непроникний, здавалось би, час ті вітри сьогодні знову пахнуть порохом, димом згарищ, пахнуть кров’ю, і знову це — кров героїв. Там б’ються за честь України вже сьогоднішні бандерівці. І знов зроджується думка: а ще б нам, нинішній нашій країні, нашій молодій державі — мир та добросусідство сусідів. Та коли б мали таку, якою та була — з дійсно вже далеких сорокових — національну еліту, людей з державницьким світоглядом, то вже точно жили б ми нині інакше. Хоча…

Сумнівно, щоби нам дали жити так, як ми самі хочемо, як живуть інші народи. Й ось тут ще одна думка зроджується: що це за доля така в українців, чому вічно хочуть нам завадити, поламати все, змусити прийняти чужі правила, відмовитися від усього свого, рідного: від своєї мови, від історії нашої, писаної лицарською кров’ю, навіть від свого власного імені?.. Хтось, може, й знає відповіді на ці запитання. Та вже точно знали їх ті, що творили ідеологію україн-ської волі, соратники Степана Бандери…

«Хто такі бандерівці і за що вони борються». Брошура з такою назвою була написана рівно 70 років тому, в 1948-у. Дуже своєчасна під ту пору праця, і, як не дивно, вона всі ці роки, що минули відтоді, перебуває на вершку актуальности. Утім, нічого дивного тут нема. Ось назви лише деяких розділів: «Большевицькі гнобителі бояться, щоб народні маси СССР знали правду про бандерівців», «Ми, бандерівці, не були, не є і не будемо нічиєю агентурою», «Ми, бандерівці, за революцію в усьому СССР, за єдиний фронт боротьби всіх поневолених народів і працюючих мас Совєтського Союзу», «Бандерівці — послідовні борці за визволення українського народу»… Хіба не актуальні нині гасла?

Автор цієї праці — талановитий публіцист, керівник референтури пропаганди ОУН і теоретик визвольного руху, один з тих, що входили до складу надпартійного передпарламенту майбутньої суверенної держави — Української Головної Визвольної Ради (заступник голови її генерального секретаріату та керівник бюро інформації), очільник політико-виховного відділу головного військового штабу УПА, редактор головних нелегальних видань «За Українську державу», «Ідея і чин», «Повстанець»… Ім’я цього чоловіка — Петро Федун. Або ж — «Полтава», «Север», «Волянський», «Зенон», «Савчук»… Може, й не випадково — «Полтава»: повстанці жили великою Україною, вільною, незалежною.

Ці псевда були необхідні в цілях суворої конспірації: за ним полювала — в буквальному розумінні — спеціально для цього створена оперативно-військова група з 18 найкращих оперативників, офіцерів і 170 солдатів та ще дві оперативно-бойові групи з перевербованих під-пільників. Згодом до них долучилася група із 12 оперативників, 15 офіцерів та 300 солдатів внутрішніх військ. Ціла армія!.. А він був невловний, ус-пішно виконував свою титанічну роботу і не зважав на смертельну небезпеку. Попри особисті якості, це ще й свідчення міцного зв’язку між УПА та місцевим населенням, бо то була армія народу, хоч народу бездержавного. А ще це засвідчує ефективність пропаганди УПА. Якщо так чисельно його висліджували — значить, та пропаганда була таки небезпечною для режиму.

Окрім того, що був публіцистом, Петро Федун опікувався й друкованими виданнями, органі-зовував підпільні друкарні, одна з найбільших називалася «Прага», а в горах працювала повстанська радіостанція «Афродита». В його короткому життєписі все дивує: неймовірна працьовитість — і це в умовах підпілля, попри побутові та інші труднощі, нехтування небезпекою, яка постійно, щохвилини, чигала на нього та його побратимів, а найбільше — аналітичний розум, здатність детально аналізувати й робити правильні висновки, не маючи під рукою практично ніяких допоміжних матеріалів. Усе, що писав «Полтава», втрапляло прямісінько в ціль, незгірш від повстанських куль. Здавалось би, достатньо було б листівок та прокламацій, а він писав працю «Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу» (1947). А в 1950-у — «Чому СССР повинен бути перебудований на принципах незалежних національних держав». Того ж року проаналізував зміст радіопередач «Голосу Америки» на Україну, завваживши там неглибоке знання українських реалій.

Народився Петро Федун 19 лютого 1919 року на Бродівщині, був кращим учнем Бродів-ської гімназії, там же вступив до Організації українських націоналістів. Наприкінці війни під Бродами розігралася кривава драма дивізії «Галичина». Ще перед війною життєвий шлях Петра Федуна проліг і через Одесу. 1940-го студента Львів-ського медінституту мобілізували до совєтської армії. Тут, у причорноморському місті, Петро Федун аж до початку війни служив командиром взводу берегової артилерії. Далі — полон, з якого вдалося звільнитись, знову студентське життя, яке дедалі більше присвячував справам Організації…

А тим часом ворог уже дихав у спину. Якими б не були надійними засоби конспірації, навколо головного пропагандиста ОУН-УПА стискалося вороже кільце. «МГБ веде оперативну розробку надзвичайно тонко і ретельно, керують нею здібні вищі офіцери», — це з листа Василя Кука, командира УПА після Романа Шухевича.

Влітку 1951-го загинули два його охоронці, арештовано ще двох, вони й виказали лінії зв’язку. Чотири з половиною тисячі солдатів внутрішніх військ разом з оперативниками оточили лісовий масив, знали, що десь тут він має бути. Може, й обійшлося б, ніхто не відав, де бункер, у якому він переховується, але випадково один із солдатів помітив пару, що йшла від землі. Підпільники відстрілювалися, скільки було набоїв і поки горіли папери, а потім пострілялися — бандерівці майже не здавалися у полон. Серед них був і Петро Федун — «Полтава»…

Їхні тіла, як це ще до війни завше робили каральні органи, поскидали до ями з негашеним вапном. Нині там Львівський меморіал жертв тоталітарного режиму.

«На крові тих, що впали на полі бою в обороні рідних хат, сімей і населення, в наступі на гестапівські й енкаведистські гнізда й загони, в індивідуальному двобою в час конспіративної підпільної роботи, на крові тих, що замучені по тюрмах і таборах, виросла безсмертна легенда воюючої нації, що вогненним смолоскипом горить у серцях і душах народу й освічує шлях у майбутнє. Україна живе й бореться та силою здобуває перемогу. Хай же вічна слава буде впавшим героям, що склали своє життя на жертівнику нації». З Декларації Проводу ОУН.

Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 95
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua