РубрикиТочка зору

Не вір. Не бійся. Не проси

Перебираючи в пам’яті головні події 2018 року, згадав заповідь про три «не». Ми, звісно, не за тюремними правилами живемо, але, з іншого боку, ще як подивитися... Тотальна недовіра до влади, страх перед війною з Росією, постійні прохання про допомогу, звернені до друзів та союзників, обмежують нашу свободу і незалежність нашої країни надійніше за всякі ґрати.

Не вір

Перед початком судового засідання обов’язково запитують, чи довіряєте ви складу суду. Те ж питання, тільки в іншій формі, ставлять на виборах про довіру політикам. Більшістю голосів ми відповідаємо «так», хоча багато хто впевнений: наші обранці користуються владою для власного збагачення, а інтереси країни і наші потреби цим людям, як то кажуть, збоку. Красиві слова політики використовують для гасел й обманів.

2018-й був роком постійних обманів, і головним обманом стала боротьба з корупцією. Під тиском західних партнерів народні депутати приймали закони, знаючи наперед, що ці закони діятимуть вибірково, переважно за вказівкою згори і найчастіше щодо осіб не вище середнього рангу. Хоча добре відомо, що риба гниє з голови, а основна корупція зосереджена на вершині влади.

Більше того, що в році, який минає, в Україні не було доведено до суду жодної з гучних, резонансних справ про незаконне збагачення у вищих ешелонах влади, — уникнення переслідування за приховування доходів і неправильне заповнення електронних декларацій стали своєрідним видом спорту для депутатів і чиновників. Щоразу, коли детективи Національного антикорупційного бюро близько підбиралися до розкриття схем, які організовані сильними світу цього або ті задіяні в них, самим детективам загрожувало кримінальне переслідування.

Якщо цього було недостатньо, в хід ішли прямі провокації, зіштовхувалося лобами керівництво НАБУ, Спеціальної антикорупційної та Генеральної прокуратур. Якщо ж гучна справа про корупцію все ж таки потрапляла до суду, миттєво виникало питання: «А судді хто?». Іноді на це питання відповісти було важко. Іноді легко. Рішення судів говорили самі за себе. Одне слово, була корупція, а тепер нема її. Перемогли.

Не бійся

Початку війни з Росією українцям не варто боятися, бо бійся не бійся, а війна вже почалася і триває п’ять років. Не варто бо-ятися і поразок. Вони вже були, причому важкі (Іловайськ, Дебальцеве), а втрата Криму була ще й ганебною. Не варто втішати себе тим, що в 2018-у бойові втрати Збройних сил України на сході країни були меншими, ніж у попередні роки. Втрата кожного воїна на фронті — трагедія для країни. Втрата території — важка рана. У 2018 році до українських втрат на суші додалися втрати на морі. Фактична блокада Росією Керченської протоки та українських портів на Азовському морі. Плюс піратство. Збройне захоплення українських суден у нейтральних водах Чорного моря. З обстрілом ракетами з повітря.

Якщо підраховувати танки, ракети і літаки, то сили України і Росії непорівнянні. Так, воюють не тільки на фронті і не тільки із застосуванням зброї. В тилу один одному протистоять економіки воюючих сторін. Але тут, на жаль, та ж картина. Як не називай Росію — Верхньою Вольтою з ракетами або величезною бензоколонкою, її валовий внутрішній продукт (1,5 трильйона USD в 2017 році) майже в 14 разів більший за український. Якщо порівняння продовжити, картина ще сумніша.

Втім, під час війни треба воювати, а не порівнювати свої сили і ресурси із силами та ресурсами ворога. Бідний, практично беззбройний Північний В’єтнам, порівняно зі Сполученими Штатами, у військовому сенсі практично нічого не значив, а виграв одну з найтриваліших і найжорстокіших воєн ХХ століття. Афганські моджахеди, у яких на початку війни не було ні зброї, ні організації, завдали величезних втрат Радянській армії і, зрештою, змусили наддержаву забратися геть за своїм «обмеженим контингентом».

В’єтнамцям, певна річ, допомагав Радянський Союз, а моджахедам — американці. Але Укра-їна у війні з Росією теж не одинока. У нас є друзі і союзники. Тільки треба знати, до кого, коли і як звертатися по допомогу.

Не проси

У вівторок, 18 грудня, у Вашингтоні відбулося засідання Ради директорів Міжнародного валютного фонду. Серед інших у порядку денному було питання про продовження співпраці з Україною. Ця співпраця начебто не переривалася, але програма розширеного фінансування обсягом 17,5 мільярда доларів, розпочата в 2015 році, забуксувала відразу після виділення першого траншу. А в підсумку з величезної суми вдалося отримати 8,7 мільярда.

В умовах війни, втративши майже п’яту частину економіки (Крим, Донбас), наша країна не змогла виконати умов підписаного з МВФ меморандуму, де головним пунктом була стабілізація бюджету. Його практично неконтрольований прихований дефіцит своїм походженням, зокрема, був зобов’язаний архаїчній фінансовій системі, стійкому дефіциту НАК «Нафтогаз України», неможливістю держави вирішити проблему наповнення Пенсійного фонду та необхідністю різко збільшити витрати на оборону. І так далі, і тому подібне.

До кінця 2018 року в якомусь наближенні невідкладні завдання були вирішені, хоч і не до кінця. Приблизно. Але було втрачено три роки, а Міжнародний валютний фонд, навчений пустими обіцянками уряду України і Нацбанку, вимагав справ, а не слів. Упродовж цих років неухильно зростали зовнішні та внутрішні борги України. Відтак виникли великі труднощі з перекредитуванням та обслуговуванням зовнішніх боргів. У тому числі боргів перед МВФ.

Коли стало остаточно зрозуміло, що умови «старого» меморандуму в повному обсязі Україна виконати не в змозі, вирішили програму розширеного фі-нансування закрити і повернутися до програми стенд-бай, спрямованої винятково на підтримку національної валюти і можливості погашати, точніше — обслуговувати, накопичені борги.

Переможні реляції і радість щодо термінового виділення Україні першого траншу за новою програмою до кінця поточного року так само недоречні, як весела пісня біля ліжка хворого. Настрій поліпшить, але як ліки аж ніяк не подіє. В ідеалі у світових фінансових організацій не варто просити грошей навіть на вигідних умовах. А треба наполягати на відкритті західних ринків для українських товарів. Тоді і грошей в майбутньому просити ні в кого не доведеться.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

Переглядів: 251
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua