РубрикиБез рубрики

Нова дорога церковного життя

Думки після Помісного собору

Про тернистий шлях до світового визнання самостійності Української православної церкви «Чорноморські новини» писали з моменту її воскресіння у роки такої ж воскреслої у 1991-у Української держави. Цей шлях, як і розбудова нашої держави, довгий, складний, і ми все ще перебуваємо на старті. Попереду — важка праця, безліч випробувань і, не виключено, падінь. Христос, ідучи своєю страсною дорогою, також падав, але вставав і йшов далі — на муки, знаючи про Своє Призначення. Так само і нам, українцям, треба набратися терпіння й торувати довгий і нелегкий шлях, освячений кров’ю багатьох поколінь наших батьків-дідів-прадідів, до омріяної Незалежної — духовно й політично — України.

У році, що минає, наша газета опублікувала не один десяток статей, інтерв’ю, репортажів та повідомлень про перипетії навколо надання нашій Православній церкві томосу, а передусім — про розвінчування московської облуди щодо її начебто верховенства над нашою Церквою, яка, як відомо, постала (988 рік — хрещення Руси-України Володимиром Великим) ще до того, як з’явилася сама Москва (перша письмова згадка — 1147 рік).

У серії цих публікацій чільне місце займає доробок кореспондентки «Укрінформу» (www.ukrinform.ua), до слова, уродженки Одещини Лани Самохвалової. Нині пропонуємо вашій увазі її репортаж про те, в якій атмосфері проходив об’єднавчий Собор, та кілька міркувань про виклики, що очікують нову Церкву.

У ніч перед виборами предстоятеля

Якби ви зайшли на фейсбук-акаунти православних священиків-автокефалістів усіх уже тепер колишніх юрисдикцій — КП, МП, УАПЦ — у ніч із 14 на 15 грудня, то зрозуміли б, що означає цей день для спільноти вірних. Наче у всіх було безсоння: «Не сплю півночі, надлишок щастя б’є фонтаном». Цей допис священика КП миттєво зібрав сотню лайків та аналогічних коментарів інших автокефалістів з МП і вірян усіх юрисдикцій — увсі вночі молилися. Це були такі одночасні незаплановані нічні чування за здійснення мрії. Ще вони цитували на своїх сторінках Євангеліє (про те, щоб не озиратися назад), цитати книжки свт. Варфломія, у яких знаходили дороговкази на Собор, молилися за дар розсудливості та смирення для делегатів Собору, а один написав таке: «Хочеться молитися мовчки зсередини: час наближається, тихе Світло готується запустити своє перше проміння».

Цій ночі передували інші події. Митрополія УПЦ МП намагалася зібрати клір та вірян під Верховну Раду для протестів проти «втручання держави в справи церкви». У СМС-ках, розісланих священикам, був припис: явка обов’язкова. Втім, під Раду прийшла лише сотня людей — старенькі з портретами страстотерпця. Великого шоу не вийшло. Будемо сподіватися, що це останній грант російського федерального бюджету, витрачений на протести проти автокефалії.

А ще вночі в потягах, на стареньких авто, в маршрутках та гарних автобусах їхали тисячі-тисячі людей. Вони всі їхали на Софіївську площу — на спільну молитву. Вони хотіли потрапити на свято автокефалії. Вони дуже вірили, що їхня присутність допоможе делегатам прийняти правильне рішення. Все, що казав «Укрінформ» про те, що на першому етапі створення нової церкви її основою будуть віряни Київського патріархату, — це правда.

Основна маса людей — то віряни Київського патріархату, УАПЦ, але я зустріла і греко-католиків. Я бачила очі їх усіх, і скажу вам, що слова про «звезених бюджетників» — це гріх. Можливо, навіть напевно, частина з них їхали організовано, але люди були щасливі бути тут, біля Софії.

Авторка ж цих рядків уночі читала запропонований Вселенською церквою проект нового статуту для Об’єднаної церкви. І в цілому залишилася цілком задоволеною, принаймні, бачила і ґрунт для компромісу, й основу для роботи. Але про це пізніше.

Ранок під Святою Софією

15 грудня 2018 року. Свята Софія. Особливе місце й особливий час.

Напевно, все відбувалося не дуже комфортно для людей, які звикли до зручної, розміреної роботи та щохвилинних новин. Але матеріал для спостережень набирався. Собор був закритий. Делегати заходили з боку Володимирської десь із 9-ї ранку. Дехто приїздив машинами.

Я розумію, що списки делегатів доскладали в останній момент, прізвища уточнювалися. При мені один зі священиків УПЦ МП не знайшов себе у списках і демонстративно пішов. Інший, автокефаліст буквально з пелюшок, священик з кола митрополита Олександра Драбинка Петро Зуєв довго чекав, коли його знайдуть у списках. А коли я уїдливо зауважила охороні, що та перешкоджає доступу одному з ідеологів новітньої автокефалії, то охоронець розпачливо помахав перед моїм обличчям списком та запитав:

— Де ви бачите тут слово «автокефалія»? Тут просто прізвища, я маю його знайти...

— Тихо, не бушуйте, все владнається, — сказав мені священик, який супроводжував отця Петра.

Все і справді владналося. За кілька хвилин усіх знайшли в додаткових списках.

Журналісти стояли попід сценою, обговорювали чутки про те, що делегатів від Московського патріархату виявилося ще менше, ніж планувалося. (Коли готувався матеріал, то ЗМІ писали про двох єпископів УПЦ МП).

Втім мене це не засмучувало. Я бачила у цьому ознаку демо-кратичності. Може, не всі пам’я-тають Харківський собор 1992 року, на якому було висловлено недовіру патріарху Філарету і створено нинішню церкву УПЦ Московського патріархату?

Нагадаю, цей антиавтокефальний собор відбувався під наглядом спецслужб, й учасники прибували туди з перервою кожні півгодини у супроводі кагебіста. Він був зрежисований за кремлівсько-спецслужбістськими нотами. І, на щастя, він лишився у далекому пізньорадянському минулому. Держава Україна в наш час нікого не зобов’язувала приходити на Собор, автокефалія — справа добровільна. Президент Порошенко не змушував голосувати за Симеона Вінницького після смерті блаженнішого Володимира та при обранні нового предстоятеля, він не вимагав присутності єпископів, коли запросив на зустріч. Він не зробив жодного примусу, щоб збільшити чисельність єпископів МП на Соборі. Він наголошував: єднання — справа добровільна. І я вдячна за такий підхід.

Уже виросли інші ієрархи й інші священики Київського патріархату та Української автокефальної церкви, тож для автокефалії є основа. Основа, яка приросте найкращим-найрозумнішим кліром Московського патріархату. Бо всі найрозумніші священики УПЦ МП належать до автокефального кола. І всі вони були сьогодні на Софійській площі.

А крім священиків були віряни. Багато-багато.

— Звідки ви? — запитую жіночок.

— Зі Львова. Нас 1200 людей приїхало. Кілька вагонів орендували, — діляться вони.

Потім одна, показуючи на свого онука, з гордістю каже, що йому чотирнадцять, він з шести років прислуговує у храмі і хоче в семінарію, а на Собор вирішив їхати сам, і холоду не злякався.

Я обережно запитую, хто платив за квитки, а вона натомість відверто каже, що всі, хто мав кошти, їхав за свої, а тим, хто не мав, змогла допомогти єпархія, бо це особлива молитва, яку вони підносили всі сім місяців автокефального процесу, й особливе очікування, що всі охочі повинні були потрапити.

Трошки далі від них стояла симпатична пара — греко-католики зі Львова Ігор та Наталя Чешуки. Вони легко знайомляться і кажуть, що просто приїхали привітати православних, бо розуміють епохальність події.

А ще бачу Оксану Івасюк, вона науковець та молодша сестра Володимира Івасюка:

— Пані Оксано, ви автокефалістка? — запитую я.

— Аякже?! Мої батьки брали участь у творенні першої громади УПЦ КП в Чернівцях. Я, чесно кажучи, погано співала. Але вирі-шила йти в хор, щоб підтримати церкву. От співала я погано, а хор там від самого початку був дуже гарний, то мені казали: «Оксаночко, ми тобі дуже радіємо, але, будь ласка, співай не так голосно». Гарна парафія склалася.

Я йду поміж людьми і бачу багато гарних і світлих облич. Лише несвітле око могло не побачити їхнього очікування.

Івано-Франківськ, Львів, невеличка делегація з Одеси, Харків, Полтава... Там, за стінами Софії, явно було чути, що в Україні є кому давати автокефалію.

На сцені перед Софією виступають різні люди — вчені, історики, дисиденти…

Ви бачили, як плаче дисидент, легендарний, безкомпромісний та щирий Богдан Горинь? Навіть неважливо, що він казав. Просто радів очікуванню. А ще виступав Кирило Галушко, блискучий історик, реконструктор, автор великого мультимедійного просвітницького проекту «Лікбез» та книжки «Украинский национализм для русских». Він розповів, що його прадід був одним із фундаторів автокефалії 100 років тому, він був сподвижником Липківського. Він був репресований, як усі автокефалісти того часу.

— Я читав його справу в архіві СБУ, і побачив, що, незважаючи на тортури, він нікого не видав.

Від цієї історії сльози блищали не лише у Кирила — у всієї площі.

Вечір, вогні та передчуття свята

Очікуючи результатів, журналісти грілися в кафе та розважалися прогулянками Софійською площею та територією Михайлівського. Тут ми знайомилися з різними людьми.

Симпатичним студентом-теологом, який приїхав сюди і який з чистотою, властивою дітям-семінаристам, запевняв, що його влаштують усі результати Собору, бо ж — там Святий Дух. Ми знайомилися з колегами-телевізійниками і давали одне одному коментарі в телеефірах, розвіртуалізовувалися з фейсбучними друзями та прихильниками і часом дискутували. У такі моменти, коли я втомлювалася від дискусій з людьми, яким начебто все одно, але таки розходиться на тому, чому Петро Порошенко зайнявся автокефалією, мої друзі з Facebook, з якими я розвіртуалізувалася лише кілька хвилин тому, фахово вступали в суперечку й пояснювали:

— Віруючі люди мають права. Зокрема й право на автокефальну церкву. І президент звернувся, бо ми його про це попросили.

Я подумки подякувала, що у віртуальному просторі у мене виявилося стільки розумних прихильників, які підставляють плече у таких несподіваних і цілком реальних дебатах.

Стемніло. На сцені по черзі співали Анжеліка Рудницька та Тарас Компаніченко. Це було неймовірно: колядки у виконанні Тараса, і ще трохи балад.

Час наближався, той самий, коли «Світло готувалося запустити своє перше проміння».

Вечір наче відкрив нове дихання Софійської площі. Люди грілися в наметах, а ті, хто розійшовся гуляти ближнім центром, повернулися до сцени. Знову стало тіснувато. І стало тепло.

У моїй голові ніби знову залунав старогрецький гімн, який я чула напередодні під час літургії в Андріївській патріаршій ставропігії. На сцену вийшов Президент України Петро Порошенко та новообраний предстоятель Епіфаній Думенко.

— Дорогі друзі, ви не є свідки. Ви — творці історії. Ви — безпосередні учасники цього величного таїнства, яке щойно сталося всередині Софійського собору. Собору, що тисячу років тому на честь перемоги над східною ордою спорудив Ярослав Мудрий, син рівноапостольного князя Володимира Хрестителя. І тому ваша присутність тут, така ваша масова підтримка були надзвичайно важливими для всіх учасників Собору. Скажу чесно, я її відчував, будучи серед делегатів на запрошення його всесвятості Патріарха Варфоломія. Сьогодні 15 грудня. Цей день увійде в історію як священний день, день створення Автокефальної помісної православної церкви України, день остаточного здобуття незалежності від РФ. І Україна вже не буде пити, кажучи словами Тараса Шевченка, «з московської чаші московську отруту», — наголосив Президент.

Площа аплодувала, радісно скандувала, вітала всіх із цим святом.

Далі виступив новий предстоятель Епіфаній:

— Ми зуміли об’єднати три гілки православ’я у Єдину помісну православну церкву... Під час здійснення кожного богослужіння молимося за з’єднання усіх. І Господь подав нам єдність, ми подолали спокуси та незгоди. Ви тут молилися, а ми там відчували підтримку, ми чули там підтримку і це так нас надихало, що ми подолали всі перешкоди. Ми показали, що змогли створити Єдину помісну церкву. Ми повинні висловити подяку його всесвятості Патріарху Варфоломію (вся площа кричала йому: слава, слава, слава)...

Епіфаній подякував Президентові, Верховній Раді та її очільнику, предстоятелю УАПЦ Макарію, усім ієрархам, присутнім на Соборі. Він запевнив, що Єдина помісна церква буде вести український народ шляхом спасіння, і закликав всіх співбратів до створення Єдиної помісної церкви.

Те, що площа була щаслива, відчувалося шкірою. Я теж відчувала щастя. Останні дні перед Собором були наднапруженими, напруга передвиборної боротьби зашкалювала у своїх непарламентських методах. Ми боялися, що патріарх Філарет не прийме результат. Але результатом стало те, що обрано його намісника, його кандидата.

Скажу чесно, мені було все одно, хто переможе, я прийняла б будь-яке рішення Собору, хоча «Укрінформ» передбачав перемогу саме Епіфанія. Прикинувши, скільки є тих, хто любить патріарха Філарета, тих, хто не посміє його не послухатися, і тих, хто обере іншого, ми все ж вирішили, що за всіх розкладів переможе Епіфаній. Наш прогноз засвідчений і багатьма публікаціями, і виступами в ефірах авторки цих рядків.

Але коли з’явилися перші знімки із Собору і ми побачили, що патріарх Філарет прийшов туди не у патріаршому головному уборі, а у простій чорній скуфії, то... Перша моя думка була, що він не повинен бути ображений. Він погодився на митрополичий устрій, він зняв із себе патріарший титул, пішов на поступки у голосуванні і новому статусі і... він одягнув у президію просту чернечу шапочку. Чи можна було б його образити, віддавши вибір його наступника в руки інтриги? Можна. Це не було б злочином. Але це було б гріхом. Так не можна було б починати. А сьогодні на сцені стояв новий предстоятель, намісник патріарха Філарета.

Я думаю, що правлячій команді багато треба буде навчитися. І, можливо, перший рік доводити, що наше богослов’я не таке вже й підліткове і що ми вміємо ділитися із братами і не мріємо лише про трофеї. І це — в руках нового предстоятеля. Ім’я Предстоятеля автокефальної помісної Православної церкви України підноситься у всіх храмах Церкви за формулою «Блаженнійшого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України».

Ми ж завершуємо матеріал гарною новиною. Вселенський патріарх Варфоломій привітав новообраного Предстоятеля і запросив його блаженство Епіфанія співслужити Божественну літургію на Фанарі на великому святі Богоявлення (це припадає на 6 січня, навечір’я Христове), щоб там вручити йому томос про створення нової сестринської Автокефальної Церкви.

Лана САМОХВАЛОВА.

Довідково. Митрополит Епіфаній (у миру — Сергій Петрович Думенко) народився 3 лютого 1979 року у селі Вовкове Іванівського району Одеської області. Доктор наук з богослов’я, професор. До обрання — митрополит Переяславський і Білоцерківський УПЦ КП, намісник патріарха Філарета, ректор та професор кафедри біблійних і філологічних дисциплін Київської православної богословської академії, постійний член Священного синоду та голова Синодального управління у справах духовної освіти УПЦ КП, член Вищої церковної ради УПЦ КП, намісник Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря міста Києва.

Дитинство та шкільні роки пройшли в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. У 1999 році за першим розрядом закінчив Київську духовну семінарію та вступив у Київську духовну академію, яку закінчив у 2003-у. Успішно захистивши кандидатську дисертацію, стажувався в Афінському національному університеті на філософському факультеті. У 2012-у захистив докторську дисертацію та здобув науковий ступінь доктора богословських наук.

21 грудня 2007 року у Михайлівському Золотоверхому монастирі з благословення патріарха Філарета пострижений архієпископом Переяслав-Хмельницьким Димитрієм у чернецтво з іменем Епіфаній — на честь святителя Епіфанія Кіпрського.

Переглядів: 97
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua