РубрикиРакурс

...А життя триває!

«Між берегами самоти тече ріка Печаль» — це у пісні. А поміж людей це називається старістю. Похмурий, безрадісний відрізок земного життя, бо — останній у череді попередніх десятиліть.

Про неї у народі прийнято більше мовчати, ніж говорити: не чіпай лиха, доки воно тихе.

СТАРІСТЬ приходить тишком-нишком, небажана, незвана, неочікувана, й виносить свій безжальний присуд: і ранок, і полудень, і вечір твої — вже позаду.

Хоча хтось у наші тяжкі, турбулентні часи її навіть чекає. Мовляв, ось вийду на пенсію й поживу для себе. Наївний! По-перше, ніколи не підганяй час. А по-друге, поглянь на отого старенького, що збирає викинуті кимось пляшки, або он на ту бабусю, яка разом із голодними бездомними собаками риється в альтфатерах, щоб знайти щось їстівне. Не приведи, Господи, але, як то кажуть, від тюрми та суми… Втім, навіть і ця категорія, наївних й ошуканих, свідома: старість не така вже й страшна, якщо не хворіти. Відомий український актор, який грав героїчні ролі, будучи невиліковно хворим, сказав перед кончиною: «Старість — найпрепаскудніше, що є у житті людини». Скільки людей — стільки й думок. І тут, як зелений паросток на суходолі, — обнадійливе: старість закономірна й прийнятна, якщо знати, як нею краще скористатися. А це вже філософія, і цікава філософія…

З РЕАЛЬНОЮ старістю уперше впритул довелося зіткнутися у 1970-х у тоді ще Іллічівську, а нині Чорноморську, куди привели мене журналістські обов’язки.

Іду центральною вулицею, в голові — жодної думки, й ураз, як іскра: Іллічівськ…центр… Тут, давно чула, живуть Вітвіцькі.

Й, треба ж таке, саме в цей момент мені назустріч сіренькою пташечкою рухається жіноча постать десь під сімдесят років. На обличчі — зморшки, в очах — байдужість і пелена відчуженості. Порівнялися. І я несподівано для себе — до неї:

— Здрастуйте! Ви — Вітвіцька?

Жінка буквально остовпіла:

— Здрастуйте! А звідки ви мене знаєте?

І я, вже впевненіше:

— Ви ще до війни жили у Новій Маячці, на Херсонщині?

Здивуванню стрічної не бу-

ло меж:

— Жила! А звідки ви…

— У вас із чоловіком було двоє діток — Вадик і молодша Зося. А на вашій спині була коса, товста, розкішна, до пояса.

Старенькій набридла ця загадка, й вона ніби аж з викликом спитала:

— Хто ви?

— Та ми ж з вами були сусідами! Ви ще завжди брали молоко від нашої корови…

Життя іноді підкидає нам подібні сюрпризи. Дороги розводять людей, а, буває і влаштовують зустрічі. Як оцю.

Старенька мовби ожила. Навіть посміхнулася. З очей спала байдужість. Повідала, що Вадим і Зося, обоє, закінчили морехідне училище, стали спеціалістами. Вона живе у Зосиній сім’ї. Донька працює в порту.

Але мою давню сусідку явно цікавило щось інше, й вона не стрималася:

— Як ви мене впізнали? Невже це можливо після десятків років?!

Потім вона ще кілька разів поверталася до цього запитання. Здавалося, воно для неї було вкрай важливим. І тому я, не моргнувши, збрехала їй просто у вічі:

— Звичайно, упізнала! Ось тільки косу ви обрізали…

Ні, не каюсь у сказаній неправді. Бо в старості змінюється не тільки якість життя, а часто — до невпізнаності — й сама людина, її обличчя. Насправді ж свою сусідку я просто вирахувала. Подумалося: Іллічівськ — місто молодих, бо постало зовсім недавно. Тут на кожному кроці як не моряки, то портовики, будівельники — хлопці й дівчата. Звідки ж узятися старій людині? Хіба що чиясь мати чи гостя. Як добре, що я вчасно зорієнтувалася: людина пішла від мене окриленою, усміхненою. Увесь її вигляд наче кричав: «Люди, мене впізнали! Життя триває!».

ОХ, ЦІ ЖІНКИ! Якщо вже старий пень у весняний день деревом хоче стати, то що вже казати про них. Їм і в сімдесят, й у вісімдесят сняться п’янкі сорок і п’ятдесят. Не випадково ж називають їх ніжною статтю.

А хіба і я у свої дев’яносто три не почуваюся окриленою, коли чую з вулиці закличне:

— Здрастуйте, Майєчко!

То моя молода сусідка, побачивши мене із сапкою на грядці, вітається, як із ровесницею. Чули ж: не «Володимирівно», не «бабусе Майє», а просто «Майєчка». Дякую тобі, голубонько, за цю жіночу солідарність і за те, що тьохнуло моє серце, бо здалося: ось-ось махну крилами й полечу — життя триває!

ОДНОГО мудрого чоловіка, до речі, теж пенсіонера, запитали, що для нього щастя. Відповідь була несподіваною:

— Щастя — це подолання самого себе.

Ось так: не захмарні капітали, як у наших офшорних королів, не дорожезні автівки, яхти та палаци з басейнами, а — подолання самого себе, тобто безлічі земних спокус.

Ці слова мудра людина явно адресувала й пенсіонерам. Мовляв, досить стогнати й позіхати! Досить згинатися перед старістю!

Згадаймо ще зі шкільних років: найнадійніший спосіб існування та збереження матерії — рух. І тому фізична зарядка перед уроками завжди була законом. Тож — рухаймось!

Не лякайтеся: наша фізична розминка (а вона для нас ой як потрібна!) починається з нашого ж теплого ліжка, лежачи. Перша вправа — біг. Для цього долоні для опори — під сідниці, ноги високо вгору і — побігли, намотуючи десятки метрів і розганяючи застояне за ніч повітря кімнати. Тільки й чути, як скриплять суглоби, та потріскують кісточки.

Це — лежачи. Сівши починаємо працювати над тулубом — крутимо вправо, вліво, наче зав’язуючи у тугий канат. А як ри-плять суглоби передпліч, коли розминаємо їх круговими рухами! Стоячи біля ліжка, знову приводимо до тями тулуб, згинаючись праворуч, ліворуч. А чого тут варта вправа «розмахнись, рука, розпрямся, плече»! Руки, як крила, літають над кімнатою. І знову щось тріщить-рипить, а в оселі вже справжній буревій.

Що, вже втомилися? Потрясіть кистями рук — їм теж потрібна розминка, й нахиліться додолу так, щоб долоні покласти на підлогу.

Розминка, як правило, має закінчуватися водними процедурами, бо добре пахне та людина, яка нічим не пахне.

Чашечка кави — і гайда на кухню, в повній бойовій готовності. За якісь півгодини на плиті у вас уже щось кипить і смажиться. Смачного вам і всій вашій родині!

МАЙТЕ на увазі: така вранішня розминка, можливо, і не додасть вам років життя, але, без сумніву, додасть життя до років, енергії й сили. І не тільки фізичної, а й духовної. А ці якості ой як потрібні у нашій нинішній непростій і непередбачуваній круговерті. Бо ж доводиться воювати на два фронти. Один, як ви вже знаєте, — це старість. А другий, як у це нелегко повірити, — так звані слуги народу, наші парламентарі.

Один із них, з дурості чи сп’яну, просторікував, що всі наші біди — від пенсіонерів. Їх, мовляв, у нас дуже багато, десь

14 мільйонів. Пенсії їм щомісяця плати, продуктові набори під час виборів — давай…

Якби ж то серед тих «народних слуг» знайшовся лише один такий, але ж чутка, — що нібито в парламенті дехто носиться із законопроектом про позбавлення пенсіонерів виборчого права, бо вони, мовляв, не платять податків. Люди! У якій країні ми опинилися за ці 27 років? У якому тисячолітті? Держава обікрадена, народ бідує, а старим — копійчані пенсії, непосильні податки та ще й без права голосу? Чи під такими гаслами збиралися наші Майдани? Чи за це боролася Революція Гідності? Це ж, по суті, викреслити мільйони із списку живих.

І все ж таки добре, що той йолоп назвав цю цифру — 14 мільйонів. Не тисяч — мільйонів! А це — яка сила! Й у кожного з нас є надійна зброя — виборчий бюлетень. Загалом — мільйони голосів! Ось де вихід, де наш єдиний шанс — обрати найдостойніших.

І ХОЧ передвиборна кампанія офіційно ще не почалася, але, за опитуваннями, в перегонах за президентське крісло вже вирвалися двоє наших знайомих: Порошенко і Тимошенко. Дещо відстає від них Гриценко.

У перших двох довгі шлейфи компромату, про які добре знають і бурхливо обговорюють у суспільстві.

Є шлейф і в Гриценка, але зовсім іншого ґатунку. Він був кращим міністром оборони України — це думка військових, перед-усім рядового складу. Бо дбав про вишкіл, екіпіровку й добробут кожного, дбав про реформування армії. Політик, лідер партії «Громадянська позиція». Людина слова: якщо пообіцяв — обов’язково виконає. Капітан, якому потрібні не скарби у трюмі, а штурвал, щоби щось змінити.

Я і моя родина (а ми всі — пенсіонери і завсідники аптек) упродовж усіх років Незалежності прискіпливо придивлялися до цієї людини, як до політика і громадського діяча, як до високоосвіченого професіонала у військовій справі, щоб узнати — чи вартий нашої довіри. Вартий! І тому в березні наша сім’я голосуватиме за Анатолія Степановича Гриценка, справжнього державника, якому Україна болить вдень і вночі, як роз’ятрена рана.

А знаєте, як цей державник, людина-кремінь привітав з ювілеєм свою Юлію Мостову, яку заслужено вважають першою скрипкою української журналістики? «Мій друг, моя дружина, моя коханка до останніх днів мого життя!». То після цього — як не довіряти такій людині?

…А ЖИТТЯ ТРИВАЄ. І ще є час зважити всі «за» і «проти» та привести до влади найдостойніших. Будьмо гідні цієї нашої великої місії!

Майя ФІДЧУНОВА.

Переглядів: 218
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua