РубрикиПам’ять

Американець, що став українцем

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору про Джеймса Мейса, який першим сказав західному світові про трагедію українського народу, одеситам, що зібралися в Центрі мистецтв ім. Віри Холодної, розповіла його дружина пані Наталя Дзюбенко-Мейс. Присутні подивилися також фільм про американця, котрий став українцем.

Є такі щасливі подружжя… хоча ні, не те слово: є такі — Богом позначені, що коли одна половинка відійде у кращі світи (хоча нема ліпше од нашого, хай і недовершеного ще), то друга не лише береже та ширить па-м’ять, а й продовжує — своїми вже засобами — почате діло. Оте, що ним на все життя пов’язала себе людина, сама собі завдавши на плечі цілий сніп добровільних обов’язків. А простіше кажучи, довести світові те, що світ не хотів бачити й чути.

Джеймс Мейс був американцем, а помер… українцем. В історії нашій дивовижній, якої майже не знаємо або знаємо недостатньо, бо ховали її від нас, таких людей було подостатком: одних вже знаємо, про інших ще дізнаємось. Він прагнув переконати всіх, що в роках 1932—1933-у в Україні був не просто голод — великий мор голодом, а що то був геноцид великої європейської нації. Нації, котрої боялася і через те ненавиділа імперія.

Понад чотири десятиліття тому 30-річний історик першим з-поміж західних дослідників назвав Голодомор актом геноциду. В Україні під ту пору так ще не говорили. Джеймс Мейс виголосив це під час міжнародної конференції в Тель-Авіві з питань Голокосту та геноциду.

Ще молодим науковцем, ще живучи в США, він почав ретельні дослідження з цього питання. І майже одразу відчув спротив — з боку і колег, і полі-тиків. Благополучній Америці байдуже було до чужої далекої країни, яку ніхто й країною не називав, а лише частиною Росії, або ж СССР — їм легше й безпечніше було мати справу з потужним монолітом.

Світ не повірив йому й навіть слухати не хотів. Там казали, що українці —колаборанти, зрадники… Тиск був неймовірний, дорогу в американські виші йому закрили. Під ту пору в американській славістиці заправляли русисти: ті люди хоч і ненавиділи більшовиків, комунізм, але всі були імперцями. Про якусь Україну, український народ вони й чути не хотіли.

Джеймс Мейс приїхав до України і вже тут продовжив свої дослідження. «Мене покликали ваші мертві, щоб я сказав про них слова правди» — це його вислів. Уже звідси продовжував доводити й переконувати, і не лише світ, а й самих українців. А вони казали йому приблизно так: тоді була одна історія, а тепер — інша. На щастя, далеко не всі так думали, але залишилася таких дещиця й дотепер, на жаль. Не їхня то була вина — їх такими зробили. Ті, кого й досі ласкаво називаємо «воріженьки». Мейс розумів це. Але він був упертий. Звісно ж: американець. І саме він найбільше сказав вільному світові про трагедію українського народу. В Америці тоді зібрали кошти, на які Конгрес видав документи про жахіття геноциду українців. Це було ще 1983 року. Відтоді українці США щороку вшановують па-м’ять Голодомору. Завдячуючи саме йому ще до проголошення Незалежности Конгрес заговорив про українську трагедію.

Джеймс Мейс був індіанцем племені черокі. Може, й не писав про це плем’я Фенімор Купер, котрий опоетизував американських індіанців та присоромив білих колонізаторів. Утім, то вже, дійсно, інша була історія. Хоча… Індіанці були корінним народом Америки, звісно, що й плем’я черокі теж: зі своєю мовою, культурою… В процесі колонізації їхня мова майже зникла, народ асимі-лювався. Хоч збереглася культура — в музеях, певна річ, є свій буквар, і навіть назви вулиць зниклою мовою черокі. А народу — нема, бо нема живої мови. То, може, не така вже й далека та повчальна історія? Наше життя нерозривно пов’язане з минулим. Але замкнуте коло трагічної української історії ще не розірване. Якщо не осмислимо її, незагоєна рана геноциду ятритиме національне сумління.

«Своєму народові я вже нічим не допоможу, — сказав якось Джеймс Мейс, — а в України є ще надія». Був переконаний, що йому це вдасться. І що вдасться переконати світову спільноту, що вина за трагедію українців лягає і на Європу, властиво, на цілий цивілізований світ. Бо світ знав про геноцид українського народу і — промовчав.

Але ж ми добре знаємо, що так було не раз. А передовсім — у часі Української революції 1917—1923 років. Українці набули тоді дуже важливого досвіду в тій боротьбі, яку називаємо національно-визвольними змаганнями. І якраз цього боялася комуністична імперська Росія, замаскована під назвою СССР. Бо без України вона не могла бути імперією. І ми чудово розуміємо, що зараз — така сама ситуація. Тоді не здобули незалежну державу, назагал, через суб’єктивні причини. Сьогодні є реальна загроза втратити її майже з тих самих причин. Утім, це, знов-таки, інша історія.

Джеймс Мейс залишився в Україні. Напрочуд швидко — тому що було бажання — він вивчає українську мову, вивчає спочатку за словниками, а далі його вчительками були сільські бабусі, котрі зберегли ще ту справдешню, не зіпсуту ніяким суржиком чи матюками україн-ську мову. І вперто продовжує провадити свої дослідження. Він розумів і наголошував, що Сталін вів проти України відкриту війну на знищення. Його тактикою був Голодомор як засіб знищення українців, котрі становили тоді більшість з-поміж усіх поневолених народів. «Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті — нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД». Це слова Джеймса Мейса.

Кажуть, Сталін був батьком Голодомору. Це не зовсім так. Геноцид українців творила Московська імперія — одвічний ворог України. Чому українців завжди прагнули знищити? Чому й сьогодні у декотрих сусідів — зовні миролюбних — до нас якісь претензії? То їм не подобаються наші закони, то вони проти наших героїв… Усе дуже просто: рахуються з сильними, а Україні ще далеко до цього. Хоч Збройні сили вже на рівні, ще трохи — і досягнуть натівських стандартів. Але сила — не лише в сильній армії. Сила — в єдності. А її нема...

Живучи в Україні, досліджуючи причини і наслідки Голодомору, Джеймс Мейс постійно твердив: доконче потрібна єдність народу. А єдність народу — це і єдність його провідників. Коли ж серед них є такі — і їх навіть більше, ніж можна було б подумати, — що дивляться у бік ворога і працюють супроти своєї країни, то чи буде сильною держава? Це справдешні холуїни, котрі зневажають свій народ і свою країну.

Коли Джеймс Мейс прийшов у Верховну Раду України і, поміж іншого, сказав, що наша спільна пам’ять — це коли у дні поминання жертв Голодомору-геноциду в кожному домі горітиме у вікні свіча пам’яті, його затупотіли й освистали, а декотрі навіть кричали на кшталт «янкі, забирайся додому». І це було не так дуже давно, вже у цьому столітті. То скільки ще треба часу і скільки таких, як він, Джеймс Мейс, котрий став українцем?..

Останній рік він тяжко хворів, переніс майже двадцять операцій, для нього збирали кров. А він казав — трохи не жартома: тепер я вже дійсно українець…

Наталя Дзюбенко-Мейс — журналістка, поетка, громадська діячка, а ще — вірна половинка свого чоловіка — сумлінно продовжує те, чому він присвятив своє життя. Попри книжки та лекції, вона їздить Україною, зустрічається з молоддю. Вона говорить вустами і серцем свого чоловіка, американця, котрий помер Українцем.

Роман КРАКАЛІЯ.

Фото
Олега Владимирського.

Переглядів: 41
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua