РубрикиРакурс

А ви кажете — неможливо?

Майдан виправдав лише частину народних сподівань. Проте, не підлягає сумніву, що ми відстояли найдорожче — свободу. І тепер маємо шанс творити модерну націю. Кожен учасник Євромайдану, кожен громадянин, який хотів би прискорити оновлення країни, міг би зробити свій внесок у цей процес. Адже коли скласти докупи конструктивні і неординарні думки небайдужих, то може вийти щось добре і корисне. Дещо й у мене є на думці.

Неординарне як ресурс

Свого часу Юліуш Словацький написав поему «Беньовський». Там — про подільського шляхтича, який, тікаючи з Криму, прихопив з собою шляхтянку Анелю — польський варіант нашої Роксолани. Закінчилося все чудово, ще й двісті джигітів, посланих навздогін, перейшли на бік хороброго поляка. Втім, у реальному житті Беньовський був іншим. Не такий уже й поляк (словак по батькові), до того ж — неабиякий авантюрист. Обвінчався з донькою торговця, яку потім покинув і не бачив до кінця своїх днів. Але, попри все, мав стільки правдивих, захоплюючих пригод, що Юліуш Словацький вирішив полонізувати і героїзувати Моріца Беньовського. Бо полякам потрібен був свій позитивний герой. Кожен патрі-отичний твір виховує молодь. Може, саме завдяки таким поемам Польща і відродилася у двадцятому столітті?

До речі, після вдалих походів 1610-х років у нашого Сагайдачного з’явився план створення козацької держави в Трапезунді. Якби це вдалося, Україна могла б відігравати у європейській торгівлі таку ж роль, як Голландія чи Англія. Вже згаданий мною Беньовський мав план підкорення Тайваню. Це не вдалося, але врешті-решт він став верховним правителем Мадагаскару і почав розбудовувати на острові власну державу. Тож ідея Сагайдачного також мала шанс на реалізацію.

Утім, нині, коли триває війна на сході, реальних героїв українці можуть знайти без особливих проблем. Навколо них варто творити патріотичне середовище. Воно повинно бути прикладом для інших. І неодмінно приростати добрими справами. Схема така: вчинок — належне висвітлення у ЗМІ — формування відповідного середовища, а далі — нові справи на благо України. І так по спіралі.

Епіцентр всеукраїнських поштовхів

Зараз багато говорять про те, що на Майдані можна було б діяти інакше. Не займатися розрахунками, як завтра просунути барикаду на кілька кроків уперед. А спробувати стати епіцентром всеукраїнських поштовхів. І намети могли б розставлятися під цю ідею. Тобто не за географічним принципом (там — Коломия, там — Вінниця, далі — полтавчани), а за ідейно-організаційним. В одному наметі плануються охоронні чи агітаційні акції, зате в іншому збираються екологи і висвітлюють найболючіші всеукраїнські проблеми. Ще десь фахівці розповідають про своє бачення процесів де-олігархізації. А в сусідньому наметі обговорюються дипломатичні тонкощі спілкування з найближчими сусідами...

Ну, про «Майдан закордонних справ», певно, всі чули? Це хоч і скромний, але реальний здобуток Революції Гідності. Проте, ми могли б мати набагато більше. Життя серед цікавих людей могло б сформувати стійке позитивне середовище, де віталися б нестандартні рішення. Звісно, будь-яка не-ординарність — це певний ризик. Ми звикли, що ініціатива за «совка» найчастіше каралася. Але в цілому для нації такий підхід був би добрим. Бо народ вчився б мислити.

Об’єднання діяльних істориків

Ця категорія людей могла б націлити суспільство на пошук потрібних для України знань. І формувала б касту «народних» дипломатів. Не обов’язково це мають бути історики за фахом. Просто важливо згуртувати людей, які люблять Україну, вміють збирати та прискіпливо аналізувати факти.

Можна взяти будь-яку сторону нашого життя. Серед перших активістів Народного руху був ассірієць Євген Варда. Мені запам’яталася і російськомовна болгарка з Одещини. Кореянка Світлана Лі вражала киян бездоганною українською. Тоді це здавалося дивним. А далі ми почали звикати! Хто був серед творців сучасного українського флоту? Литовець Владас Трумпікас, таджик Тимур Баротов, вірменин Карен Хачатуров, азербайджанець Теймур Сулейманов… А ще — чимало росіян.

Початок формування політичної нації — це ознака стрімкого руху вперед. Подібне було і в минулому. Пам’ятаєте: генерал Греков (російська і грецька кров), Олександр Натієв (аджарець), полковник Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург) та багато інших. Історія зафіксувала, що в УГА був льотчик С.Євський, який вважав себе естонцем. А за свободу Естонії тоді ж, у 1919 році, загинув Рейнхольд Заболотний, за деякими даними, нащадок тих запорожців, які покинули Україну після невдалого походу шведського короля Карла XII.

У житті трапляються дивовижні речі. Житомирянин Володимир Плотницький у 2007 році написав книгу про УПА «Останні постріли повстанців». У цьому не було б нічого дивного, якби не та обставина, що в роки війни він був… червоним партизаном. Дмитро Фальківський, поет з україномовної частини Берестейщини, дуже любив своє По-лісся, за що земляки його шанують, але ж не викреслити з його біографії того факту, що певний час він служив у ЧК. А діяльність отамана Галаки з Чергнігівщини, який, перш ніж стати оборонцем народу, командував ескадроном у дивізії Щорса? Воюючи з більшовиками, він легко знаходив прихисток на білоруському боці, коли повстанська тактика і стратегія вимагали покинути українські терени. Коли може згодитися ця інформація? При контактах українських і білоруських патріотів. А ще тоді, коли почнеться процес реінтеграції Донбасу. Навіть раніше. Якийсь відсоток бойовиків захоче перейти на український бік, скориставшись програмою СБУ. Тоді й стануть у пригоді історичні паралелі. Головне, щоб каяття було справжнім.

А національні загони в УПА? Це також цікава сторінка. Піднятий на багнети грузинський воїн, який кричить «Слава Україні!», — хіба таке можна забувати? А воно ж було насправді в селі Хрінники на Рівненщині в 1944 році. І тепер за нас воює багато грузинів! А безмежно закоханий в Україну бельгієць Альберт Газенбрукс, який працював на повстанській радіостанції «Афроді-та»? Сам готував і читав тексти про збройну боротьбу УПА англійською та французькою мовами. Колишній оунівець Пантелеймон Василевський розповідав мені про збройне військове формування на Кавказі під назвою КоПА (Козацька повстанська армія), де окрім кубанців та «материкових» українців були ще й адиги-мусульмани. Василевський був свідком, коли вони ставали до намазу й молилися. А це говорить про релігійну толерантність цього війська. При контактах з мусульманами це знадобиться.

Нещодавно громадськість Коломиї вшанувала пам’ять повстанців, які загинули восени 1951 року в лісовій криївці біля Великого Ключева. Саме там обірвалося життя сина Донбасу, колишнього командира Червоної армії Івана Кулика. В УПА він був відомий як сотник «Сірий». Цей факт спростовує побутові міфи про глибинний антиукраїнізм донецьких. І нинішня російсько-українська війна прискорено руйнує стереотипи. Син Воронежчини Анатолій Водолазький в окупованій сепаратистами Дружківці вийшов із синьо-жовтим прапором протестувати проти розчленування України. А уродженка Ставропілля Юлія Толопа, яка героїчно воювала на Сході й уже вільно розмовляє українською? Та що там розмовляє — вірші пробує писати! А є ж і кубанці, які боронять Україну... Нехай їх поки що одиниці, але вони дарують надію. І внутрішні резерви у нас чималі.

Рух завжди дарує надію

Знаю молодого українця, який у дитинстві мав ваду серця. Лікарі радили батькам зробити операцію. У школі цей хлопчина був звільнений від фізкультури. Однак потім у нього з’явилося непереборне бажання служити в десантних військах. Відразу після школи почав займався боксом, здійснив понад тридцять стрибків з парашутом. Скрізь вимагали довідку про здоров’я — і, уявіть собі, діставав! Так що у війську був аж ніяк не «ботаніком»... А після армії пробіг свою першу марафонську дистанцію. Отже, медична теорія — це одне, але для українців важливі реалії.

Ще рік тому ми й подумати не могли б, що в Росії почнуться якісь відцентрові тенденції. Але вже неодноразово чув про ідею «Ідель-Уралу». Тобто про майбутнє державне об’єднання ерзян, мокшан, марійців, удмуртів, чувашів, татар, башкирів. Не хочуть вони асимілюватися. Не хочуть ставати безликими «россиянами»! Краще вже перенести на рідні землі європейський (зокрема швейцарський) досвід співжиття народів. Уже й карта цієї «Волзько-Уральської Швейцарії» є!

Вихідці з цих народів проявили себе і в нинішній російсько-українській війні. Василь Ільницький (наполовину марієць) втратив ногу, воюючи за Україну. Герой донецького Спротиву, автор карикатур на Гіркіна і Моторолу, Сергій Захаров — наполовину чуваш. А татар скільки! Цілком випадково познайомилися у Львові боєць АТО, ерзя Олександр Болькін і волонтер, активний учасник Євромайдану Анатолій Поршин, мокшанин…

Чудесам завжди є місце в нашому житті. І рух завжди дарує надію...

Сергій ЛАЩЕНКО.

Переглядів: 34
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua