РубрикиДуховність

У найтяжчі хвилини допомагає молитва

Того дня службу Божу у храмі відправляли одразу кілька незнайомих священиків. З’ясувалось, що то військові капелани, приїхали на свої навчання. По закінченні літургії дуже поспішали, та все ж вдалося поговорити з одним із духовних наставників наших захисників.

— Моє ім’я — отець Віталій, і я є штатним військовим капеланом у військовій частині. На цю посаду мене запросили у травні минулого року. Але знайомство моє з цим служінням почалося ще в грудні 2014-го. Один священик нашого деканату час до часу нагадував нам, своїм колегам: «Отці, там триває боротьба за нашу землю, гинуть хлопці, там дуже тяжко. Вони потребують духовної підтримки. Коли боєць поспілкується зі священиком, висповідається, то і духовно, й емоційно йому стає легше, він впевненіше тримає зброю в руках, бо відтепер більш упевнений в собі». Ще влітку 2014-го я чув ці його слова. А вже у вересні чи на початку жовтня я запланував собі все ж поїхати туди. Через родинні обставини здійснив цей свій намір аж у листопаді-грудні. Потрапив у розташування 24-ї бригади, під містом Лисичанськом.

— Це було особисте бажання, чиясь порада чи, можливо, відрядження?

— Найперше — це бажання самого священика, ніхто нікого не спонукав навіть натяком. Кожен сам вирішує ці питання, коли їхати і на скільки, а куди саме — це вже як військове командування порадить, вірніше — департамент військового капеланства нашої Греко-католицької церкви, який співпрацює з командуванням. Саме туди надходить вся інформація про те, де є найбільша потреба в капеланах.

— Які були перші враження? Що довелось пережити, як відбувалася адаптація?

— Страшно, дуже страшно було спочатку. Війна йшла реальна. Вже на третій день свого перебування там і пережив тяжкий обстріл. До цього неможливо звикнути, хоч сам ти нібито й не воюєш, можеш зробити собі духовну віднову. Але щоразу це дуже тяжкі пережиття, стрес… Я в такі хвилини завше читаю Слово Боже, молюся… В екстремальні хвилини людина прагне більше віддаватися Богові, згадує молитви… Коли повернувся додому, ще з місяць снилися вибухи та розриви. Прокидаєшся й довго не можеш заснути. Допомагала, знову ж таки, молитва, звертання до Господа.

— У чому полягала служба на війні? Люди самі звертаються, чи капелан вирушає до них зі своїм словом?

— Як правило, з місця своєї дислокації виїжджаю на позиції, на самий передок, як кажуть військовики. Командир дає розпорядження оголосити всім, що прибув священик, є можливість висповідатись і причаститись. І бійці йдуть до священика. Бувало й таке: знаю, що з того чи того бліндажа ніхто не приходив, то йду сам туди. «Хлопці, як справи, що нового? Зготуйте-но чай або каву, за рідиною спілкування так само легко тече». Починають розпитувати й вони, що до чого. Не всі такі сміливі, хоч і воюють, комусь не вистачає рішучості підійти до священика, немало таких, що ніколи не сповідалися… Роблю невеличку таку євангелізацію, розказую їм, хто я і звідки, розпитую і їх про те саме. Стають більш розкутими, бо бачать, що священик також звичайна людина, яка може просто спілкуватись, як і вони між собою. У ті перші роки було там багато мобілізованих, їх буквально вирвали з мирного життя.

— З добровольцями доводилося спілкуватися?

— Тільки зустрічався. Декотрим було вже за п’ятдесят, люди різних професій — робітники, вчителі… Хоча замало назвати їх просто добровольцями, бо коли після короткого бойового вишколу, коли вже мали виїжджати в зону АТО, їм казали: «Хлопці, хто не хоче, хто боїться або ж не може, той не поїде», то там з батальйону лише один відмовився, решта всі поїхали.

Отже ж, на позиції перебуваю три дні. Перший день — зна-йомство, постійно з хлопцями. Там повечеряєш з ними — дуже люблять, коли хтось до них приходить. Допомагаєш їм по господарству — ну, там, дрівець нарубати, води принести… Не бозна яка допомога, а вже вони довіряють тобі, навіть того самого вечора чи наступного дня приходять до сповіді.

— Чи приходили зі специфічними проханнями: звільнити від страху, наприклад? Які слова має віднайти військовий священик у таких випадках?

— Моя відповідь бійцю залежить від ситуації. А також від проблеми, з якою він прийшов. А по-друге, вона народжується у співпраці — залежить від Бога і від мене. Господь дає мені правильну думку, я ту думку правильно осмислюю і подаю бій-цеві. Якщо він боїться, то тут треба пояснити йому, що страх — це нормально. Бояться всі. Перше, що кажеш йому: «Гадаєш, я не боюсь? Ти вже звик, а я суто цивільна людина, кинута у це ваше життя, мені ще й як страшно. Але страх є нормальним ін-стинктом самозбереження. Людина, яка боїться, — вона виживає». Так що в різних ситуаціях знаходиш саме ті слова, які йому потрібні. Траплялись мені такі, що так боялися або так хотіли додому, до родини, що плакали. Здоровенні такі дядьки, по 30-40 років, а боялися, як діти, і плакали. А ти розумієш, що мусиш від-найти слова для кожного, бо люди всі різні, і для того ти тут тепер. Бог допомагав мені…

— Може, пригадаєте якийсь особливий випадок, щось таке, що не трапляється кожного дня...

— Там день на день не схожий… Було якось… Боєць сповідався уперше в житті, таких багато було ситуацій. Але той випадок… я навіть сам не знаю, що то було… Коли він висповідався, і я вже даю йому розрішення, молитву над ним читаю, він якось так видимо для ока розправив плечі, глибоко дуже зітхнув, а потім каже мені: «Отче, такого в житті я ще не переживав!». Надзвичайно духовний знак, якийсь потужний момент. Відбулося дуже сильне навернення… Різні траплялись моменти…

Вмирати буду — не забуду сповідь снайпера, котрий застрелив там купу людей — властиво, ворогів. Я завжди кажу: людей, не сепарів, не москалів… людей. Ми навіть не можемо уявити собі, що значить вбити людину… Каже мені той боєць: «Були випадки, коли він дивиться у мій бік, як би в очі мені дивиться, посміхається, ти добре бачиш усе це в оптику… дуже важко вистрелити». Він просто плакав переді мною, той боєць… Просто плакав. І я з ним разом плакав, так, неможливо було стримати ті сльози. А потім він почав себе винити. Розповідав довго. Його дуже все вразило. Він вважав, що Бог йому ніколи не простить такі тяжкі гріхи… Стосовно убивства там взагалі цікаво. Перше питання, яке я почув, коли приїхав у 2014 році, було: «Отче, ми вбиваємо — чи ми маємо гріх? Чи Бог нам простить?». Я кажу: «Відповідь елементарна. Коли ти стріляєш у ворога, ти свідомий того, що ти захищаєш. Я не думаю, що ти маніяк і любиш вбивати». «Та боронь, Боже!». «Отже, ти свідомий, що є захисником. А якби був інший спосіб, не вбиваючи, захищати свою землю, свій дім, свою родину, дітей своїх, ти б убивав?». «Ні, ніколи!». «Ось тобі й відповідь. Це твоя робота тут. Моя робота — сповідати, причащати, служити, підтримуючи тебе духовно. Якщо ти не вб’єш ворога, він прийде у твій дім, уб’є тебе, твоїх дітей…».

— А траплялися на війні атеїсти? Чи люди дохристиянської віри?

— Звичайно, є атеїсти. Це трішечки міф, що там всі віруючі. Але під час обстрілу всі стають віруючими. А щодо конфесій… так, зустрічав там представників різних релігій, і представників РУНвіри також. Кожен надіється на свого Бога…

— Довго довелось там пробути, в зоні бойових дій?

— Перший раз — тридцять днів і два рази — по сорок.

— Перебування там, серед тих обставин, воно самого вас, отче, змінило? Як священика, як людину, чоловіка… Мабуть, це таки мусить вплинути і на психіку…

— Війна, скажемо так, завершила моє формування як мужчини. Ми завтра їдемо на полігон, будемо мати там капеланські навчання. Багато хлопців ремствують на умови: коли дощ — берців не витягнеш з болотяки, харчі — абиякі, вночі — зимно… Я туди їду з радістю. Для мене польові умови — зима, мороз, грязюка, дощ — я почуваюся прекрасно.

— Це ж військовий полігон, для вишколу?

— Так. Для мене це не є проблема. Після того, що я переніс, коли був на «Ширлані», вже ніякі полігони мені не страшні. Але там неможливо зробити нормальні умови, бо ландшафт такий, саме розташування полігону. Та й полігон, власне, для того і є полігон, щоб вишколити бійця, — навіщо застеляти його асфальтом? Тож я не боюся вже цих полігонів, для мене важкі умови є нормальними. Усе це довершило моє формування як чоловіка, мужчини. А також як священика. Хоча священик ніколи не бути сформованим до кінця, ідеально. Та все-таки це десь формує мене як священика. Я побачив, що моє служіння працює і воно потрібне.

— А потім — знову туди?

— Тепер я в авіаційній частині служу капеланом.

— Як бачите свою потребу там, отче? Відчуваєте, що потрібні?

— Аякже. Щоднини приходять до мене на пораду, і після служби Божої так само ще спілкуємося, коли є час. А то якось іду, хлопці бруківку складають. «Може, допомогти?» — питаю. «Отче, нам достатньо, що ви є між нами». Різні бувають обставини. Скажімо, нема мене в частині, й одразу ж: «А де наш капелан, чому його нема?».

— Божого благословення, отче, на подальше служіння.

Розмовляв
Роман КРАКАЛІЯ.

Продовження теми — далі у номері.

Переглядів: 159
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua