РубрикиБез рубрики

«Ми тут були, ми будемо. Ми є!»

Рядок, винесений у заголовок, узятий з нової книжки поезій Дмитра Шупти «Козацьке коло»:

Ми тут були, ми будемо. Ми є!
Такі, як і колись — не перетлілі.
Бо найсвятіше несемо — своє.
Крізь непогоду — грози й заметілі…

Ідеться насамперед про козаків, героїв минулих визвольних змагань, чиї традиції, відважний і сильний дух перейняли нащадки — лицарі Української революції, 100-річчя якої ми відзначаємо, воїни УПА, шістдесятники, учасники Євромайдану, добровольці, воїни та волонтери — всі, хто в різний спосіб наближав незалежність України і тепер відстоює її у збройній боротьбі з російським агресором.

Обшири теми продиктували й обсяг збірки: більш як півтисячі її сторінок присвячені вікопомним подіям нашої історії та сьогодення, багатьом достойникам українського народу. Це, по суті, тематична антологія, яка є яскравою подією у культурному житті країни.

Невипадково ця книжка прийшла до читача саме напередодні Дня захисника України і свята Покрови, яке так багато значить для українського народу. Вона видрукувана у київському видавництві «УкрСіч» і присвячена Українському козацтву та Чорноморському козачому війську, в лавах якого вже багато років перебуває її автор.

Свою прихильність до означеної теми Дмитро Романович пояснює так:

— Мій рід — козацький, спрадавна, козацькі і прізвища моїх предків. Тепер я виразно бачу, як козацький дух роду формував мій життєвий шлях — не дав зросійщитися у Криму, де вчився у медінституті, і потім — коли працював лікарем. Це він змушував мене чинити постійний опір обставинам, спрямованим на ліплення «радянської людини». Чи не тому я з юності занурився у світ рідного слова, його музики і ритму, у його енергію опору нівелюванню, а козацька тема абсолютно природно вчувалася мені ще на перших вправах віршування.

У творчому набутку Дмитра Шупти — понад 70 поетичних збірок, і чи не в кожній з них є твори, присвячені козацтву. Але поета ніколи не полишала думка об’єднати їх у цілісній тематичній збірці. Й ось мрія збулася. З чим і вітаємо автора.

Книжка покликана посилити або відродити у читача національну самоповагу. Цьому сприяють талант майстра слова, добірна мова, що наснажує, як джерельна вода, нове прочитання тих чи інших відомих фактів, цікаві спостереження, які додають творам емоційно-чуттєвої оболонки.

У вірші «Україна» поет пророче заявляє:

І кожна мить минувшину
доповнить
Новоскресінням
знищених імен.
Розпросторив,
немов Славута повінь,
Печерські лаври
метрополітен.
Ми проростем
у суверенну еру,
Нас більше й більше
сонце впізнає,
Мазепу
і з Петлюрою Бандеру
Сплет павутини
вже не заснує.

«Дума про Наливайка», «Сіркова ніч», «Калнишевський», «Іван Богун», «Конотоп», «Карма гетьмана»… Який твір не візьми — в кожному наша історія.

У «Козацькому колі» багато поезій про Одещину: «Коцюбіїв», «Одесі — 600», «Амазонка в Буджацькім степу», «Музика Пересипу» (в Одесі 1886 року Д. Крижанівський створив музику до Шевченкового твору «Реве та стогне Дніпр широкий», а М. Кропивницький уперше виконав його у театрі на Пересипу), «Дуб «Чорна ніч» в Одесі», «Усатівські хрести» та інші, які, мов своєрідні камертони, настроюють на правильні ноти розум і душу.

У творах виразно постають злочини радянської влади проти нашого народу. Певно, небагатьом відомий такий факт: 1949 року поблизу одного з колимських концтаборів за наказом Москви було потоплено в болоті близько трьох тисяч українських дівчаток віком 13-14 років — «чтоб некому было рожать бандеровцев». З незборимим болем поет пише:

Понад пекельністю земною,
Де крила обпалив і птах,
Ідуть і йдуть переді мною
Дівчатка в тундрі в болотах.
Із ними ти, моя Вітчизно,
І поділяєш їхній біль.
Прошкую я, хоча й запізно, —
Їх прагну вивести звідтіль…

З того ж ряду обвинувачень комуністичного режиму — вірші «Катівня на рейді», «Старший брат» та інші, які варто прочитати кожному.

У збірці чимало автобіогра-фічного, яке, однак, щільно переплетене з долею країни. Зокрема, поет згадує рідне село Ку-ріньку, що на Полтавщині, яке мало колись статус козацького сотенного містечка, і своїх батьків, котрі не дали синові забути, якого він роду-племені. У триптиху «Григір Тютюнник у Курінці» автор відтворює діалог видатного українського письменника зі своїм батьком — Романом Дмитровичем Шуптою.

Першим говорить батько:

— Життя я пройшов, як ізгой

В суцільній жорстокій
черговості,
Не був хіба там, де Ханой —
Півсвіту віддав примусовості.
На що Тютюнник йому відповідає:
— Малим і мене гнав конвой,
Якщо говорити по совісті.
Ви, діду Романе, — герой
Моєї козацької повісті…

По батькові, як каже поет, «пройшов бурелом». Розкуркулений, він був засланий до далекого Архангельського краю. По війні за «антирадянську пропаганду» засуджений на 25 років. Старший син — Микола, вояк УПА — загинув. Згодом тавро з батька зняли й вирок скасували як «технічно неправильний», але за Дмитром уже простягся шлейф сина «ворога народу» і брата-націоналіста.

Василь Овсієнко у нарисі про Дмитра Шупту писав: «Хірург, поет. Зазнав переслідувань і був ув’язнений за прояви національної самосвідомості… Шупту неодноразово піддавали катуванню… Закладали пальці в двері — і шкіра з них злазила… Для хірурга це надалі означало втрату професійної придатності…».

Але козацький дух допоміг йому вистояти. На волю вийшов з покаліченими пальцями, травмованим хребтом і частково втраченим зором, але зі збереженою совістю.

Та повернімося до збірки. Патріотичний і громадський пафос минувшини продовжується творами з новітньої історії: «Київський майдан», «Герої гібридної війни», «Спрага», «Україна нині»… Автор переймається чужими долями, як своєю:

Ні! Не кожен
загиблий згорів…
Над полями боїв чути нам:
«Рідний синочку…».
Ми приходили додому
З гарячих боїв
До батьків:
— Мамо, нам
зацируйте сорочку…

І ці слова не данина просторовому уявленню поета, а свідки його особистої участі у нинішній боротьбі. До слова, Дмитро Романович на Помаранчевому Майдані був заступником начальника штабу формувань народних дружин. Діяльну участь брав і в Революції Гідності.

У недавні часи, коли президент-втікач повністю здавав Україну Путіну, затятої і цинічної атаки зазнала й газета «Чорноморські новини». І Дмитро Шупта підняв голос на її захист. Вірш, присвячений їй, він закін-чує такими словами:

І ніхто газету не приборка —
Олігархи, ані королі.
В молоде століття
«Чорноморка»
З долею — у чайки на крилі.

Аналізуючи суспільний поступ, поет водночас застерігає людей бути обачними і відповідальними у будь-якому виборі. Ось рядки з вірша «Ватаги й пастухи»:

…Тільки-но повіки я стуляю —
Жах проймає, Боже борони!
Бачу знов шалену
вовчу зграю,
Що полює коней табуни.
Мчать ошаленіло у погоні
Крізь роздерті ранами віки
Хижаки і жертви — звірі й коні,
М’ясо й ікла — коні і вовки…
Де не ждуть ніякої розплати,
Не бояться сорому й гріха,
Там безкарно
й легко полювати,
Там нема ватага й пастуха.

У поезіях, що увійшли до збірки, автор невтомно утверджує систему козацького кодексу честі: глибоку людяність, діяльну доброту, правдивість і справедливість, мужність, патріотизм, ненависть до ворогів, готовність до самопожертви заради досягнення спільної мети.

А водночас, попри воєнний вишкіл, битви, походи і брязкіт шабель, якими сповнена козацька доля, Дмитро Шупта постає перед нами як тонкий лірик. У поезії «Зима», наприклад, він малює таку картинку:

Цей день просторів
срібнокрилих
Таки дається узнаки.
Стоять хати в папахах білих,
Немов на вічі козаки.
І хочеться сказати
«Геть!» вам,
Хто втратив подиву кристал.
Виходить Місяць,
наче гетьман,
Щоб прочитать універсал.
Або ось це, глибоко спадко-ємне:
Всихає груша
в батьковім саду,
А я туди із саджанцем іду.
Мій батько посміхнувся
в сиві вуса,
Добу свою згадавши молоду.

Отаке «Козацьке коло»: начебто про минуле, але чітко спроектоване на майбутнє, на відродження історичної пам‘яті, на виховання молоді, яка житиме у завтрашньому дні.

Зостається додати, що паралельно з «Козацьким колом» побачила світ і пісенна збірка «Лицарі козацького чину», яка репрезентує співпрацю Дмитра Шупти з композиторами Петром Лойтрою, Володимиром Стеценком та іншими, які надали поетичним текстам мелодійного звучання. Бо й справді: козак і пісня — нероздільні.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.

Переглядів: 53
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua