РубрикиПам’ять

«Ще тільки вересень, ще тільки вересень...»

Спогад про Нонну Михайлівну Шляхову

…Сталося неочікуване: готувався писати ювілейну статтю, а писати доводиться спогад — Нонна Михайлівна Шляхова, 85-літтю якої мала бути присвячена ця стаття, незадовго до своєї «круглої дати» відійшла у вічність…

І

Людей, яких знав протягом багатьох років, згадуєш у найнесподіваніших ситуаціях. Ці спогади спонтанні, мимовільні, вони — твої і є частиною твого особистого життя, чинником твоїх роздумів і переживань.

Коли ж спогади постають писаними, то у такому випадку вони — раніше чи пізніше — неодмінно матимуть читачів, у тім числі і тих, які про того, про кого ти згадуєш, нічого не знають і внаслідок цього далеко не все із прочитаного можуть зрозуміти. Ось чому доречно буде процитувати тут уривок із статті, яка була надрукована мною у 2008 році і мала таку назву: «Долетворчий шлях професора Н.М. Шляхової»:

«Список праць професора Нонни Михайлівни Шляхової, укладений з нагоди її сімдесятиліття і опублікований у науковому збірнику, містить майже сто назв. Різні за обсягом і жанрами (від двосторінкових тез і до солідної монографії), неоднакові за значенням у науковому доробку авторки і у всьому вітчизняному літературознавстві, ці праці віддзеркалюють дослідницькі інтереси ювілянтки, той шлях, простуючи яким, Нонна Михай-лівна творила власну долю.

Важливими віхами на цьому шляху значаться столиці — Харків, Київ, Москва. У Харкові, що його більшовики, хоч і ненадовго, всього на кільканадцять років, «призначили» столицею Радянської України, Нонна Михайлівна Шляхова (дівоче прізвище — Бочарова) народилася. У Києві — істинній нашій столиці — здобула вищу освіту, закінчивши українське відділення філологіч-ного факультету тамтешнього уні-верситету імені Т.Г. Шевченка. У Москві — колишній столиці колишнього СРСР — захистила докторську дисертацію…

І все ж, не применшуючи значення названих політичних і наукових центрів, слід наголосити на тому, що «столицею долі» — життєвої і наукової — Нонни Михайлівни Шляхової стала Одеса. Сюди, в місто біля моря, недавня випускниці столичного філфаку, яка вже встигла попрацювати редактором молодіжних передач Херсонської студії телебачення і, за сумісництвом, — викладачем Херсонського педагогічного інституту, прибула у 1965 році. Звідтоді і до сьогодні, за словами Є.М. Черноіваненка, «доля Нонни Михайлівни пов’язана з філологічним факультетом Одеського державного (нині — національного. — В.П.) університету ім. І.І. Мечникова, де вона спочатку працює викладачем кафедри української літератури, а з 1968 р. й досі — на кафедрі теорії літератури і компаративістики. Від заснування цієї кафедри в 1967 р. її завідувачем протягом двадцяти п’яти років був проф. Григорій Андрійович В’язовський, який був одним з піонерів розробки в радянському літературознавстві такого напрямку, як психологія творчої праці письменника.

Студії психології творчості в той час суттєво ускладнювались не тільки слабкою дослідженістю її проблем, але й тим, що в філософії та психології (саме ці науки, нарівні з літературознавством, були базовими для зазначеного напряму) особливо титанічно панувала соціологічна догматика. Звертаючись до вивчення цих проблем, дослідник свідомо наражався на небезпеку погромної критики з боку ревнителів ідеологічної непорочності «з відомства» не тільки літературознавства, але й філософії та психології. Ця небезпека не була примарною: успішно захистивши дисертацію в 1967 р., Г.А. В’язовський три роки після цього чекав на присудження йому докторського ступеня ВАК СРСР. Маючи перед собою такий приклад, молодий науковець нав-

ряд чи легко міг зважитись на дослідження цієї проблематики, але Н.М. Шляхова звертається саме до неї. Без відриву від викладацької роботи наполегливо працює і в 1971 р. успішно захищає кандидатську дисертацію «Емоції у творчому процесі письменника і художньому творі (У творчій лабораторії О. Кобилянської, В. Стефаника, О. Довженка, О. Гончара)».

Вибір теми дисертаційного дослідження, з огляду на обставини, у яких він здійснювався, можна розцінити як вибір долі. Вже хоча б тому, що дана тема, попри всі обмеження і заборони, які її стосувалися, все ж таки наближала дослідника до специфіки творення літератури, до самої її суті і, відповідно, віддаляла від того, що для літератури було чужорідним, що привносилося в неї ідеологічними догмами.

Привертає увагу полемічний запал, який виявився вже в одній із перших серйозних праць Н.М. Шляхової — статті «Формула емоцій і специфічність художнього пізнання» (1969) — і який притаманний значній кількості наступних публікацій дослідниці. Прикметно, що ця полемічність є виразною не лише у безпосередніх писемних діалогах з опонентами, а й у постановці таких літературознавчих проблем чи їх окремих аспектів, які внаслідок різних причин не привернули належної уваги науковців. Останнє, наприклад, чітко проступило у дослідженні Н.М. Шляхової «Еволюція форм художнього узагальнення».

Протягом 70-х років спостерігається помітне розширення тематично-проблемних горизонтів дослідницької діяльності Н.М. Шляхової, хоча основні її наукові інтереси все ще пов’язані з осягнення ролі і функцій емоцій у творчому процесі письменника і художньому творі. Вагомим підсумком цих зацікавлень стала монографія «Емоції і художня твор-чість», видана в Києві у 1981 році. У даному дослідженні аргументовано, на підставі численних і різнорідних матеріалів обґрунтовується теза про те, що в художнє пізнання «емоції входять як невід’ємний компонент не тільки творчого процесу, а й самого змісту образу, вклинюються в його наслідки як складова частина одержаних знань», а тому «проблема функціональної сутності емоцій в художній творчості є актуальною і в теоретичному, і в практичному плані».

Очевидним і незаперечним видається зв’язок між дослідженням «Емоції і художня творчість» та наступною монографією Н.М. Шля-хової — «Духовний світ сучасника», видрукованою у 1982 році.

Ця монографія стала основою докторської дисертації, що її Н.М. Шляхова захистила 1986 року.

І в монографії, і в докторській дисертації наявні окремі ознаки того, що ми називаємо «даниною часові», але визначальним є усе ж таки інше — це висока філологічна культура, уміння вчитуватися в художній текст, здатність виявляти типологічне у різнонаціональних творах, не нехтуючи при цьому їхньою художньою специфікою, заґрунтованою на традиціях рідної літератури.

У такій же дослідницькій манері створена і книга літературознавчих статей «Художній тип: соці-альна і духовна характерність», датована 1990 роком. Складні і неоднозначно трактовані літературознавчі категорії Н.М. Шляхова розглядає детально, залучаючи спостереження багатьох дослідників літератури — попередників і сучасників, аргументуючи власну точку зору на основі фахового «розшифрування художніх кодів» вершинних явищ у різних національних літературах.

Послідовно обстоюючи власний погляд на основні аспекти проблеми, що постала в центрі книги, авторка виявляє, з одного боку, здатність осягати широкий спектр думок своїх колег, а з іншого — вміння вести аргументовану полеміку. В цій полеміці доречно використані числення свідчення самих письменників, а також спостереження учених-психологів. Важливо зазначити, що, застосовуючи досягнення сучасної психології, Н.М. Шляхова не нехтує при цьому специфікою художньої творчості і власне літературознавчого аналізу, а тільки прагне з допомогою представників суміжної науки глибше збагнути досліджувану проблему.

Саме така дослідницька манера, яка зорієнтована на з’ясування художньої своєрідності кожного помітного твору, унеможливила поверховість суджень і висновків і забезпечили непроминальну теоретичну та історико-літературну значущість дослідницьких студій Н.М. Шляхової. Це переконливо засвідчила, зокрема, збірка літературно-критичних статей «Життя порізнені листочки» видрукувана у 2003 році. Цю збірку склали статті, які писалися в різні роки (перша із них датується 1969-м) і які й сьогодні становлять інтерес для теоретиків та істориків літератури.

А тому зрозумілою і правомірною є позиція Н.М. Шляхової, що знайшла вираження в опублікованій уже в часи незалежності України статті «Орбіти наукових інтересів професора Г.А. В’язовського». Констатувавши, що «сьогодні безсумнівним є кризовий стан літературознавчої науки», авторка назвала однією із ознак цієї кризи те, «що сучасна молода критика, амбіційно ревізуючи минуле, явно чи неявно послуговується ідеологемами недавнього минулого. Ото й наслідок: уявлення про літературознавчу науку в тоталітарному суспільстві звужується до поняття «тоталітарне літературознавство».

У неприйнятті такого «уявлення» вбачається прагнення Н.М. Шляхової не допустити огульного перекреслення наукової спадщини не лише свого наукового ке-рівника — професора Г.А. В’язовського, а й багатьох-бага-тьох інших дослідників, які і в несприятливих умовах відстоювали справжню літературу. До кола саме таких дослідників належать ті вчені, які вже в нових умовах, у 90-х роках ХХ століття, у «ледве жевріючому попелі» національної духовності активно почали шукати, за словами М.К. Наєнка, «найтепліші жаринки, щоб розкласти справжнє багаття наукового літературознавства. Перші кроки зроблено: з’явилася низка історико-літературних і теоретичних праць, у яких є спроби цілковитого переосмислення українського літпроцесу, повного виведення його з гурту придатків до ідео-логії і введення в систему естетичних дисциплін». Серед цих праць автор «Історії українського літературознавства» назвав «нові книги і статті», зокрема й Н.М. Шляхової, засвідчивши цим самим наукову значущість її дослідницьких студій.

Протягом тривалого часу Н.М. Шляхова гармонійно поєднує наукову діяльність з педагогічною та адміністративною. Зокрема, майже сімнадцять років вона очолювала колектив філологічного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова…».

ІІ

…Уперше Нонну Михайлівну Шляхову я побачив задовго до того, як вона стала деканом, — в пору мого студентства. Сталося це на початку сімдесятих років минулого століття. Університетський філфак мав тоді окреме приміщення у провулку Маяковського, 7. Саме там у теплу вересневу днину постала перед нашим курсом нова лекторка — світловолоса, елегантно одягнена. Запам’яталося синє плаття, поцятковане білим горошком, і тоді ще не знане мною слово «колізія», що його лекторка вживала, як мені здалося, занадто часто.

(Сутність того, що позначається словом «колізія», сповна збагну значно пізніше — тоді, коли вже оберу фах дослідника літератури і працюватиму на філфаці разом з Нонною Михайлівною…).

На рідний факультет я повернувся через десять з лишком років після того, як його закінчив. Підготував кандидатську дисертацію і захищав її у спеціалізованій науковій раді, вченим секретарем якої була Н.М. Шляхова. Захист відбувався у жовтні 1985 року —у час рішучої боротьби з різного роду застіллями, і тому захист дисертації не завершився, як зараз кажуть, неформальним спілкуванням дисертанта і членів наукової ради, а отже й не відбулося ближче моє знайомство з ними, зокрема — з Нонною Михайлівною, якій я був вдячний за допомогу у підготовці численних супровідних паперів, обсяг яких сягав обсягу самої дисертації.

У 1987 році Н.М. Шляхова була обрана деканом філологічного факультету, а через три рики — у вересні 1990-го — мене призначили її заступником. Зрозуміло, що це був вибір самої Нонни Михайлівни. Пропрацювали ми разом понад тринадцять років — до жовтня 2003-го, коли Н.М. Шляхова передала «факультетську булаву» професору Є.М. Черноіваненку.

Я не стану ідеалізувати наші взаємовідносини впродовж тривалої співпраці. Переважало у цей період взаєморозуміння, але були і прикрі моменти, бо робота є робота. (Тим паче, що в усі ті роки не бракувало колег, котрі прагнули будь-що переінакшити стосунки декана і його заступника, керуючись власними кар’єристськими інтересами).

Відзначу найсуттєвіше: працювати з Нонною Михайлівною було непросто, але цікаво, бо час її перебування на посаді декана — це час розбудови філологічного факультету, час його розквіту.

Якщо точніше окреслити цей період, то слід вказати: 90-ті роки минулого століття і перші роки століття нинішнього.

Коли Н.М. Шляхова стала деканом, факультет готував фа-хівців-філологів за двома спеці-альностями: «українська мова і література» та «російська мова і література». Новий керівник факультету взяла курс на розширення переліку спеціальностей. Протягом 1990-х на філфаці почали підготовку фахівців з «болгарської мови і літератури», «прикладної лінгвістики», «видавничої справи та редагування», а згодом, на рубежі століть, — з «журналістики». Відкриттям нових спеціальностей займалися молоді професори О.В. Александров, Н.В. Бардіна, В.О. Колесник. Їхні зусилля Н.М. Шляхова всіляко підтримувала. Це була її стратегія — освячувати своїм благословенням і своєю допомогою усе, що утверджувало і підносило авторитет факультету.

Завдяки такій стратегії з’явилися на філфаці так звані бінарні спеціальності: «українська мова і література; англійська мова», «українська мова і література; німецька мова», «російська мова і література; німецька мова». А цьому передувала клопітка робота, пов’язана з підготовкою навчальних планів, до чого я як заступник декана був безпосередньо причетний.

Значне розширення номен-клатури спеціальностей посилило роль і вагу філологічного факультету у структурі університету і загалом в освітньому просторі Одеси.

Чимало зусиль, і цьому я свідок, доклала Н.М. Шляхова для того, аби на факультеті розпочалася підготовка магістрів. До безперечних здобутків декана слід зарахувати також заснування та багаторічне редагування «Історико-літературного журналу» і наукового збірника «Проблеми сучасного літературознавства» — видань, що їх ВАК України визнала фаховими.

Нонна Михайлівна активно сприяла появі всього того, що робило факультет монолітним, що згуртовувало у єдине ціле таких різних і таких несхожих між собою особистостей, якими були її колеги — як старші (Г.А. В’язовський, І.М. Дузь, Ю.О. Карпенко, В.В. Фащенко), так і молодші, котрі ще тільки стали кандидатами наук чи готувалися до захисту дисертацій. Ось чому з її благословення почав виходити щомісяця «Філологічний вісник», ось чому вона доклала чимало зусиль для того, аби зазвучав «Гімн філологічного факультету».

З огляду на все це і постали віршовані рядки, озаглавлені мною так: «Нонні Михайлівні Шляховій — у двадцять восьмий день вересня 2000-го року»:

Ще тільки вересень,
ще тільки вересень,
Ще лиш синіє просинь
поміж хмар
І перший лист у сонця
барви просить,
Й не чути ще зимового
«кар-кар»…
Ще люба внучка юна
й незаміжня,
Й роботи ще —
високий переліг.
Й Григорович не всю
зловив ще рибу,
Й не всі ще зрадили, хто міг…
Ще тільки вересень,
ще тільки вересень —
Пора врожайна
і осінньо молода.
Ще стільки задумів,
ще стільки задумів.
І ви — нестримна,
як в Дніпрі вода.

ІІІ

Зустрічатися з Нонною Михайлівною і спілкуватися з нею судилося мені не лише на факультеті. Одним із місць щорічних зустрічей було село Маринове Березівського району. Там Нонна Михайлівна і Володимир Григорович Шляхові придбали хатину, що стала їхньою «заміською резиденцією».

Добиратися туди електричкою треба майже три години. Впевнений, що могли вони купити щось ближче до Одеси, а то й у самій Одесі, але долею було визначене Маринове. Хатинка стара, і потрібно було докласти немалих зусиль, аби відремонтувати її, зробити придатною для проживання. А головне — земля. Не земля, а вапняк, що залягав на придбаному обійсті кількаметровим шаром. Щоб посадити дерево, треба було видовбати ямку (саме «видовбати», а не викопати), наповнити її завезеним чорноземом та перегноєм і вже тільки після цього приживлювати саджанець.

Робота важка, нерідко — невдячна, бо далеко не всі саджанці в таких умовах приймалися. Одні тільки господарі й знали, скільки тонн землі та перегною завезено було на обійстя!

Мені судилося стати одним із свідків і учасників цього «підкорення природи». Справа в тому, що Нонна Михайлівна і Володимир Григорович запрошували на дачу гостей, кожного з яких там чекала не лише чарка, а й лопата. Уперше таке колективне гостювання відбулося ще на початку 90-х років і відтоді стало традиційним. Кількість його учасників кожної осені була різною, але протягом кінця минулого століття і кільканадцяти років століття нинішнього незмінною була «четвірка», яку складали Йосип Бурчо, Іван Мельник, Василь Хортів та автор цього спогаду.

Раніше незатишне і зовсім не привабливе обійстя поступово, але невпинно перетворювалося на оазу. Підростав сад, ставав все більшим і яскравішим квітковий килим.

Спостерігаючи за Нонною Михайлівною, зайнятою дачними клопотами, непросто було одразу збагнути, хто вона насправді — філолог чи «мічурінка»? «Нічого в світі так я не люблю, — переповідав О. Довженко слова своєї матері, — як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка росиночка, ото мені радість, — любила проказувати вона».

Жаданням такої радості Нонна Михайлівна жила протягом усіх днів і років, проведених нею, міською дитиною, у селі.

…Восени 2017 року я уперше за останні двадцять з лишком літ до Маринового не поїхав. Навесні судилося побувати у реа-німаційному відділенні кардіологічного центру, і тому поїздку мою родина «скасувала». Якби ж то знаття, що вже через рік, восени 2018-го, у тому рукотворному райському куточку ніхто нас не чекатиме, не виглядатиме…

IV

Незабутніми, як і в Мариновому, є для мене зустрічі у Саврані — райцентрі на півночі Одещини. Там Нонна Михайлівна і Володимир Григорович Шляхові разом зі своєю внучкою були гостями нашої родини.

Нонна Михайлівна гостювала двічі — улітку, а Володимир Григорович з Оленкою приїжджав ще й утретє — восени, коли була грибна пора.

Зрозумілим було хвилювання моєї дружини Тамари, але приготовлені нею завивани з сиром так сподобалися гостям, що вони замовляли цю страву на кожен день.

Ми показали всі найприкметніші місця Саврані і Савранщини, кілька разів були у лісі — мішаному і хвойному, ловили рибу у ставку і Південному Бузі. А ще — розмовляли. Інколи — до півночі. Отоді й дізнався я про історію знайомства Нонни Михайлівни і Володимира Григоровича, про непрості життєві шляхи Шляхових.

Завжди стримана, розважлива, Нонна Михайлівна водночас здатна була здивувати своє оточення і «неакадемічними» вчинками. Один із них якраз і мав місце у Саврані. Коли верталися з Бугу до нашої хати, Нонна Михайлівна попросила завернути до магазину. Там вона купила одразу десять пляшок коньяку, що для маленької Саврані стало «великою подією». «Хай буде для ваших гостей», — сказала тоді Нонна Михайлівна, хоча саме той напій лише пригублювала…

* * *

…Знав я Нонну Михайлівну Шляхову понад сорок років, а отже був свідком різних періодів її життя, різних подій, що мали місце у її біографії.

Зокрема, боляче було бачити, як самотіє вона там, де колись була у центрі уваги, і серед тих, хто кільканадцятьма роками раніше «стелився» перед нею «барвінком»…

Проте, визначальною для мене у біографії Нонни Михайлівни Шляхової є вереснева пора її життя — «пора врожайна і осінньо молода», позначена тими здобутками, які назавжди залишаться в історії філологічного факультету, в історії Одеського університету.

То була вершина її долі. На тій вершині вона і стоїть у моїй пам’яті.

Василь ПОЛТАВЧУК,
доцент,
член Національної спілки письменників України.

Переглядів: 106
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua