РубрикиБез рубрики

Чи повертати такий Донбас?

За повідомленням прес-служби Держкіно України, з-поміж 49 фільмів із 35 європейських країн, рекомендованих до номінації на Європейську кінопремію, до списку увійшли й два українських: «Донбас» Сергія Лозниці та «Гірська жінка: на війні» Бенедикта Ерлінгссона. Обидві картини створені у європейській копродукції за підтримки вітчизняного Держкіно.

На ІХ Одеському міжнародному кінофестивалі стрічка «Донбас» була показана у програмі «Фестиваль фестивалів».

Що ми знаємо про нинішній Донбас, про окупацію і про війну, яка триває, про те, як там живеться зараз людям? І що за люди живуть там, які їхні настрої, громадянська позиція, ставлення до Української держави, до українського війська (зважаючи на посилену антиукраїнську пропаганду з боку РФ), рівно ж — до самопроголошеної «республіки»? Що ми, назагал, думаємо про все це? Адже, за совєтською ще традицією, багато хто вважає приблизно так: якщо людина живе на окупованій території, то вона або колаборант, або герой, а третього не дано. Хоч насправді люди там, либонь, просто змушені виживати. Не всі кричали на мітингах «Путін, пріді!», «Россія» і т. ін.

Тема Донбасу, окупованого Донбасу, фактично майже не присутня у ЗМІ, ми дивимось чи слухаємо щоденні зведення воєнного характеру, щось там знаємо про переселенців… Але чи всі знають, як далі бути: повертати Донбас чи віддавати Донбас? Про це йшлося на зустрічі з творчою групою після перегляду картини.

Переповісти фільм неможливо, та й нема в цьому потреби. Це треба бачити власними очима. Побачити, як готують фейкову знімальну групу для пропагандистської зйомки… Як котрийсь із ватажків терористів розмовляє з німецьким журналістом, називаючи його фашистом та дивуючи власним тлумаченням історії, показує якесь відео на гаджеті, де українці нібито знищують мирні поселення… Як під виглядом «допомоги повстанцям» відбирають у людей приватні авта, гроші, «віджимають» бізнес… Бачимо прив’язаного до «ганебного стовпа» полоненого, навколо якого збираються якісь люди, підохочені іншими, а хто й з власної ініціативи, вони запльовують чоловіка, осипають його ударами… І як «укри» нібито розстрілюють оту «знімальну» групу (це вже наприкінці фільму). Тобто ми бачимо щось таке, що не вживається зі здоровим глуздом, й це лишень те, що найбільше запам’яталося... Ці люди — місцеві мешканці, не привезені сюди україноненависники. Вражає, до чого можуть дійти ті, чия свідомість отруєна совєтською ідеологією, пропагандою брехні та ненависті, а вона ж не припинялася там і в роки Незалежности.

Чи всі вони там такі? Звісно, ні. Вони там — різні, як і скрізь, як і на території поза Донбасом. Але поза Донбасом одні намагаються якось боротися — волонтерством, іншими засобами, чи бодай співчуттям, переживанням за долю Донбасу, тамтешніх людей. Інші — внутрішньо схвалюють те, що відбувається там — на жаль, звісно, але ж люди, направду, різні, таке наше суспільство пострадянське.

Ось такий фільм зробив український режисер білоруського походження Сергій Лозниця, котрий живе за кордоном з українським паспортом і знімає свої картини в Україні та про Україну. (Стрічку «Донбас» знімали у вибіленому зимою Кропивницькому — тоді ще не декомунізованому Кіровограді, і — хтозна — може, є тут певна символіка, можливо, режисер хотів ось цим білим українським снігом якось прикрити всю чорноту й ницість тих кадрів, щоби аж надто не шокувати глядачів, хоча весь фільм є одним суцільним шоком). Картину «Донбас» зроблено після перегляду і на основі багатьох відео на Ютубі, без жодного коригування, з тією лише різницею, що ті самі кадри тут зіграли артисти.

— Що мене вразило, коли я дивився ті відео, зняті невідомими авторами якраз у 2014—2015 роках, а це початок зміни влади, початок війни, — поділився після перегляду стрічки Сергій Лозниця, — то це те, що, з одного боку, це виглядає як якийсь карнавал, як дурний сон, а з іншого боку — це трагічна історія, люди страждають… І все це з’єднане, не розділене, дуже опукло показане, й незрозуміло, як до цього ставитися. Попри бажання розповісти, що воно таке, що там відбувається, мене зацікавило це як явище, як феномен, з яким зустрічаємось не лише там, а де завгодно, і з цим живемо. Після перегляду картини в Каннах багато критиків називали «Донбас» чорною комедією. Я би сказав, що це трагіфарс, у деяких епізодах тут є елементи гротеску.

— Подивившись цей фільм, мені не хочеться тепер боротися за Донбас, — сказав після перегляду один з глядачів. — Ви намагалися створити таке враження. І ще: за такий короткий термін масовий глядач ще не готовий сприйняти це все, у нього й так болить. Може, треба поки що знімати легше кіно?

— Я не вважаю, що це завчасно і що необхідне легке кіно, позаяк ситуація доволі серйозна, вона стосується не лише нас тут, а всього світу, — відповів режисер. — Як на мене, найголовніше питання — де ви живете, от спитати себе: де я перебуваю і що зі мною відбувається? Без відповіді на ці запитання ви не знаєте, що вам робити, і дієте наосліп. Самі пошуки відповіді на всі запитання допоможуть знайти рішення про вихід із ситуації, якщо ви не хочете в ній перебувати. Неважко уявити собі, що це може стати частиною вашого життя. А щодо уявлень глядачів, то у багатьох воно зовсім інше, це дуже індивідуально сприймається і по-різному. Одна журналістка з Австралії сказала мені: «У вас прекрасна фантазія, ви ж це все видумали. Так люди жити не можуть. У принципі».

«У принципі»… А так люди можуть жити, як живуть у нас — як ми всі живемо? Тому й не уявляє собі частина громади все, що там насправді відбувається, у тих самопроголошених «республіках». А чи можна уявити собі, що це може бути частиною нашого життя?

— Цей фільм — якоюсь мірою тест: де ми перебуваємо і як ми готові розмовляти, якою мовою, і що це непроста мова, і взагалі сприймати те, що тут сприймається з болем — я це добре розумію — і сприймається у творі мистецтва. Тобто я в цьому сенсі почуваюся не надто комфортно. У фільмі зіграли люди, котрі були там — я їх спеці-ально запрошував, котрі воювали, і деякі епізоди дуже болючі. Я це чудово розумію. І все ж, ми зобов’язані це робити, тому що зобов’язані говорити не тільки правду про Україну, а й думати про те, що є інший світ, який також мусить мати уявлення. Тож одного лише фільму замало, нехай таких фільмів буде 10—20—30…

— Це все художній вимисел і все реальність одночасно, — додав Сергій Лозниця. — У фільмі сім епізодів мають цілковито точну адресу. Але навіть у них я адаптував тексти, бо в житті буває одна історія, а в кіно це має бути підпорядковане жорсткій драматургії, тому що я мушу епізод почати, він має продовжитися, розвиватись, далі — кульмінація, фінал… Без цього фільм ви не будете дивитися. До того ж, фільм не вичерпує опису всієї території, жоден фільм не може бути об’єктивним, тож я не претендую на об’єктивність.

— Я думаю, що було б з нами всіма, якби ми отут потрапили в таку ситуацію, — завважив один з акторів. (До слова, творча група уперше побачила свій фільм саме на фестивалі). — Для мене це зріз життя, картина розбещення, розвалу пострадянського суспільства, громадяни перетворюються в населення, яке звільна теліпається всередині цього анклаву, втрачаючи життя, гублячи гідність та поступово втрачаючи людську подобу, і що, назагал, можна зробити з людиною, і де межа ницості та падінню — не відомо. Ні в одного персонажу фільму нема тут навіть натяку на якийсь сумнів. Усі, кого ми бачимо з того боку, не викликають жодних симпатій, ми цілковито не розуміємо, як це може бути. Тому вам і сказала журналістка з Австралії, що ви це видумали…

Це дуже сильна картина, вона впливає, передовсім, на душу, на емоції. Певне, тільки так можна пробитися не лише до співгромадян, а й до тих, хто дивиться на нас іззовні.

Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 54
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua