РубрикиБез рубрики

«Я тільки пташка, що шукає своє загублене гніздо»

Минулої неділі в Одеському національному академічному театрі опери та балету відбулася унікальна мистецька подія для всієї України — ІІІ Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Богдана Весоловського «Серце» (за назвою однієї з його пісень). Перших два приймали у себе Львів та Полтава.

За традицією, фестиваль розпочався конкурсом молодих виконавців, а завершився великим гала-концертом, у якому взяли участь переможці та учасники конкурсу, а також гості.

Двадцяті—тридцяті роки минулого століття, міжвоєнний період, український ренесанс… Національне відродження, ще нібито дозволене мистецтво, ще не заторкнуте жахливими репресіями, ще не назване «буржуазним», «націоналістичним», «антирадянським»… Дуже скоро в підсовєтській Україні з цим мистецтвом буде покінчено — все стане безбарвним та пласким, однаковим на всіх неосяжних просторах нової імперії.

Й лише на західних теренах, в українському закордонні, хоч і так само в чужинецькій займанщині, ще продовжувала вирувати українська стихія… Тоді з мистецького, літературного середовища вилонилися незрідка геніальні творіння високодуховного надбання нашого народу. Пізніше багато мистців перенеслися за океан, рятуючись від війни, від репресій. Й оці слова заголовка — вони з пісні Богдана Весоловського. Сьогодні ми пишаємося тим, що вони були українцями. Пізнаємо їхню творчість з радісним хвилюванням, з подивом, бо ж не могли раніше — не було такої можливості — доторкнутися до цих надбань в умовах, коли все яскраво національне було під суворою забороною.

Так повертається до нас зі своєю творчістю і Богдан Весоловський. Хоч майже не чуємо і не бачимо його в наших усе ще неукраїнських ЗМІ. Натомість нам заштовхують у свідомість щось таке безнаціональне, часто ще й бездарне — от просто ніяке.

Якби в часах, коли народжувалася та дивувала світ музика, яку називаємо сьогодні україн-ським ретро, якби тоді існувала нинішня дармохвальна безбарвна попса та отой дивогляд, отой шоу-біз, то чи могли б ми нині насолоджуватися тими чудесними мелодіями? Відповідь може бути лише однозначною: ні, їх просто не було б.

Це показав і конкурс молодих виконавців. Прикметно, що в ньому беруть участь юні таланти з багатьох теренів нашої країни. Та й сам той факт, що попередній фестиваль відбувся у Полтаві, і той захват, з яким організатори й учасники згадують ту полтавську імпрезу, говорить багато про що. Зокрема і про те, що українська музика — властиво, естрада, яка сягнула свого найбільшого розквіту ще в довоєнний час і не втрачала популярности вже у пізніші часи в діаспорі, сьогодні дуже затребувана, що вона саме на часі. Передовсім — це Богдан Весоловський, геніальний творець української музики, чия творчість була пронизана любов’ю до України, в ній звучить туга за втраченою Батьківщиною — попри надзвичайну мелодійність, органічно поєднану з глибиною змісту. Україна і музика, музика й Україна — ось дві характеристичні ознаки його творчости, як і деяких інших музикантів — його сучасників і тих, котрі творили в одному регістрі з ним.

Ось що сказав славетний композитор Мирослав Скорик, народний артист, автор знаної в усьому світі «Мелодії», Герой України:

— Мені дуже приємно, що мене запросили очолювати журі цього конкурсу. Свого часу, коли я повернувся до Львова у 1963 році, то поставив собі таку мету: українську естраду ближче долучити до ритмів сучасної музики. Богдан Весоловський був тоді, м’яко кажучи, не дуже дозволений. Я знав його музику, і, до слова, якоюсь мірою був його родичем. Робив тоді деякі опрацювання його пісень, певні обробки, хоч то й не так легко тоді було. Його музика настільки цікава, особливо, як то не дивно, саме в наш час. І знаєте, чому? Тому, що оця вся попса в цілому не є на високому рівні, хоч і трапляються імена… На її тлі Богдан Весоловський виділяється мелодичністю, щирістю, безпосередністю, його музика доходить до серця людини. Отакий парадокс, я би сказав. І тому з великим задоволенням я погодився бути головою цього конкурсу. Певно, що цей пласт української естради, це ретро потрібно піднімати і не забувати.

(Мовлено було напередодні фестивалю на прес-конференції, яку проігнорували цілковито всі одеські ЗМІ; й так само жодна телекамера не засвітилася в залі під час гала-концерту).

До слова сказати, на конкурсі досить часто звучали зі сцени пісні Мирослава Скорика, Анатолія Кос-Анатольського, Богдана Козака, інші відомі твори українського ретро. Молоді виконавці, прагнучи новизни, свіжості, охоче беруть їх до свого репертуару.

— Я викладачка, тож коли показую музику Весоловського дітям, вони у захваті, бо не чули такого ніколи, — сказала тоді ж відома співачка, народна артистка України Ілларія, також член журі. — Ця музика однаково лягає на джаз, як і на будь-який стиль, вона дуже романтична. Це не тільки наша громадянська позиція — повернути музику Богдана Весоловського, це ще й дуже стильно, цікаво, цілком модно навіть у наш час.

А без одеського голосу — яке би то було журі?! Вже після конкурсу, в кулуарах, народна артистка України Лариса Стадниченко, учасниця славнозвісного вокального дуету «Доля», оцінюючи рівень конкурсантів і відзначаючи високий фаховий рівень більшості з них, зауважила, що завдання журі було аж ніяк не з легких.

Під час конкурсу в залі сиділа буквально дрібка людей, котрі випадково дізналися про подію, бо не часто, на жаль, випадає така нагода — послухати українських співаків, та ще з таким рідкісним репертуаром. Час від часу зринали оплески та вигуки «Браво!», хоч і поза протоколом — як на концерті. Пісні Богдана Весоловського, інші тогочасні мелодії, попри те, що несуть на собі відбиток епохи, винятково співзвучні сьогоденню — де на контрасті, а де в унісон, гармонійно сплітаючись, вони зрозумілі та близькі сучасній людині, й це — найперша ознака геніальності цих творів. Ця музика максимально наближена до людини, незалежно від епохи, в якій вона живе, бо вона — жива, пристрасна, чуттєва, глибока, вона, до того ж, гармонійно поєднана з текстом. Ні до якого порівняння з нинішньою пісенною творчістю — за окремими винятками.

У цю стихію української музики — досі незнаної багатьма, колись відкинутої, як було відкинуте, заборонене все, що мало в собі глибинні національні ознаки, — наче занурив глядачів гала-концерт, у якому взяли участь переможці та учасники конкурсу молодих виконавців, а також гості фестивалю. Увесь вечір звучала чуттєва, пристрасна музика, характеристично українська — мелодійна, ніжна, дітклива найпотаємнішим закутинам людської душі. Співав, забувши всю свою поважність, навіть серйозний дипломат Ігор Осташ — голова оргкомітету, котрий і закрутив усю цю музичну веремію з українським, та ще й міжнародним, фестивалем.

Тепло аплодували глядачі народній артистці України Ілларії — «тій, що несе світло». І, звичайно ж, була бурхлива реакція на любиму в Одесі пісню про вулицю М’ясоїдівську, оригінально виконану польською співачкою Крістіною Мачеєвською. А її краянин, з польського міста Бєлосток, Юліан Лєшінські того вечора вперше заспівав українською мовою, виконавши нашу «Черемшину», й так само заспівавши її польською. Тепло сприйняли глядачі й спів лавреата міжнародних конкурсів Ореста Цимбали, який супроводжували пристрасним танго одесити Олександр та Наталя Бевзюк. Зливу оплесків викликав і спів тріо бандуристок Українського радіо, який цього разу супроводжувався не голосами бандур, а прекрасною грою полтавського гурту «Чураївна», котрий увесь вечір був на сцені, як і ведучі — народна артистка Марічка Бурмака та лауреат конкурсу імені Богдана Весоловського Гліб Кудряшов.

Звертаючись зі словами привітання до глядачів, солістка тріо Тетяна Маломуж пошкодувала, що не бачить їхніх облич, — глядна зала чомусь була занурена в темряву. Й це, на жаль, не єдиний недолік. Ще можна закинути чехарду з квитками, недостатню насиченість інформацією про фестиваль, себто відсутність необхідного розголосу, цілковите ігнорування події одеськими ЗМІ (під час гала-концерту телекамер у залі видно не було, то за що дякували інформаційним спонсорам — незрозуміло…).

Й ось, нарешті, оголошують переможців. Цього року Гран-прі «Серця» повезуть до Львова музиканти креативного ВІА «Вшистко». Першу премію отримав польський співак Юліан Лєшін-ські. Друге місце виспівала для себе тендітна Іванка Червінська із с. Печеніжин Коломийського району Івано-Франківської області. Третє — у черкащанки Анни Висоцької, вихованки співачки Ілларії. Спеціальними призами Одеської облдержадміністрації — цінними подарунками — відзначено студентку Одеського училища культури і мистецтв Алісу Аджадж — як наймолодшу учасницю та Юліана Лєшінські — як зарубіжного співака.

На гала-концерті також було зачитано привітання від Світового конгресу Українців.

Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 79
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua