РубрикиБез рубрики

Володимир ПАНЧЕНКО: «Яновський — постать не локального значення»

Це інтерв’ю ми передруковуємо з люб’язної згоди автора — колеги з Кропивницького, заслуженого журналіста України Валерія М’ятовича і відомого літературознавця, доктора філологічних наук, професора Києво-Могилянської академії Володимира Панченка.

А робимо це, принаймні, з двох причин. По-перше, Володимир Євгенович Панченко, попри те, що тривалий час працював у тодішньому Кіровограді, а нині живе, викладає і пише книжки у столиці, — таки одесит. Народився в селі Демидівка Любашівського району, закінчив філологічний факультет Одеського університету, там же розпочав і педагогічну та наукову діяльність (детальніше про це — у статті Василя Полтавчука «На березі моря, на березі степу…, або Одеські вітрила Володимира Панченка», «ЧН» за 2—4 серпня). А по-друге, у пропонованому вашій увазі інтерв’ю Володимир Євгенович порушує дуже важливе і для нас, одеситів, питання — про гідне вшанування пам’яті видатного письменника і піонера українського кінематографа Юрія Яновського, який у 1925—1926 роках був художнім редактором Одеської кінофабрики. Відтак чому б і нам, хочеться вірити, вдячним спадкоємцям, не долучитися до цієї доброчинної справи?

В Україні багатьох людей схвилювало повідомлення у соцмережах про хворобу відомого літературознавця, науковця, політика і просто хорошої людини Володимира Панченка. Ось уже кілька місяців він перебуває в одній зі столичних лікарень.

За першої ж нагоди вирвався до Кропивницького, де багато років викладав у місцевому пед-університеті, був одним із лі-дерів демократичних сил, де отримав мандат народного депутата першого скликання.

Що ж спонукало Володимира Панченка відвідати місто такого спекотного серпня?

— Сказати, що цей приїзд якийсь особливий, ексклюзивний, я не можу, — відповів Володимир Євгенович, — тому що я намагаюся бувати в Кропивницькому часто. Раніше це виходило десь раз на місяць, а ця перерва затягнулася через мої медичні проблеми. Тож, якщо відповідати на запитання, що привело, то я відповім так: по-перше, я скучив за містом, за друзями, за родиною донечки; по-друге, назбиралося багато питань, які мені треба з’ясувати, вивчити.

Одне з них пов’язане із перспективою встановлення у Кропивницькому пам’ятника Юрію Яновському. Ця ідея вже достатньо широко відома, визначено навіть місце, де може постати цей пам’ятник, — неподалік меморіального будинку, де минала юність Яновського, на центральній вулиці (Соборній), навпроти кінотеатру «Портал». Зараз ця ідея в роботі, міська влада її підтримує, готова взяти на себе благоустрій місця, а ми з друзями вели переговори із скульптором.

Далі ключове питання — де взяти кошти. Розраховувати на міський бюджет ми не можемо: місто не готове до таких витрат, а крім того, процедура використання бюджетних коштів надто ускладнена, тож будемо звертатися до благодійників, до людей, які погодяться з нами, що Яновський — це постать не локального значення, що він був не тільки видатним письменником, автором таких блискучих романів, як «Чотири шаблі» і «Майстер корабля», він ще й був одним із піонерів українського кіно.

Сталося так, що в 23-річному віці — зверніть увагу! — Яновський був призначений на посаду художнього керівника Одеської кінофабрики. Тоді часто траплялося так, що молода людина отримувала для себе якийсь несподіваний шанс. Яновський ще у зовсім молодому віці, будучи автором тільки збірочки новел «Мамутові бивні», потрапив до Одеси, і він там, разом з Ісаком Бабелем, був тією людиною, через руки якої проходили всі кіносценарії. Саме Яновському варто завдячувати, що до Одеси потрапив Олександр Довженко. Яновський був його другом, найближчим духовним повірником, а водночас і колегою, який сприяв кінематографічній кар’єрі Олександра Довженка. Тож постать ця яскрава, унікальна, і звичайно, я мрію про пам’ятник, який відбиватиме дух і духовну красу Юрія Яновського. Такий ніжний, романтичний має постати пам’ятник. Я сподіваюся, що це буде.

— Гадаю, багатьох людей цікавить, як ти почуваєшся, як триває лікування.

— Уперше я відчув, що маю дискомфорт із здоров’ям, ще в квітні. Зараз проходжу терапію, в перспективі, у вересні, на мене чекатиме операція. Щодо самопочуття, то воно адекватне ситуації, тобто це — випробування, і я намагаюся до нього ставитися відповідно, з розумінням того, що це потребує мобілізації — і духовної, і фізичної.

Хотів би, користуючись нагодою, подякувати дуже й дуже багатьом друзям, знайомим, а часто й незнайомим людям, які мене підтримали, зокрема, надали, так би мовити, гуманітарну допомогу — лікування це, як відомо, річ вартісна. Коли почалася ця історія і розійшлася перша інформація, то я отримав колосальну підтримку від дуже багатьох людей, і це стало для мене терапією, і я дуже й дуже вдячний усім, хто долучився до цієї моральної підтримки. Тепер у мене нема іншого виходу — треба одужувати.

— А як з творчістю — ти ж не відпочивав увесь цей час?

— Коли виникла ця історія з хворобою, то перше, що я собі сказав: «Господи, так я ж багато речей ще не закінчив!». І це означало, що я зібрався, мобілізувався, максимально налаштувався на роботу, пам’ятаючи, що робота — це теж терапія, і я за цей час устиг завершити кілька важливих проектів.

По-перше, я завершив роботу над книжкою, яка називатиметься «Повість про Миколу Зерова». А Микола Зеров — це ключова постать 20—30 років та, можна сказати, всього ХХ століття, бо це був унікальний філолог, книжник, перекладач римської поезії, і не тільки римської, він з французької перекладав, з польської, за англійську брався в таборах Соловецьких. Вергілія переклав. Одного разу напівжартома сказав: якщо його ім’я й залишиться, то у зв’язку з Вергілієм. Ну, воно так і не зовсім так, бо незалежно від перекладу «Енеїди» Вергілієвої він все одно залишився б в історії літератури як поет-неокласик, як перекладач, блискучий златоуст. У Києві 20-30 років ще одного такого златоуста, мабуть, не було. Є спогади його учнів, котрі пишуть про те, що коли Зеров читав лекції — переважно для філологів — то на інших факультетах зривалися заняття, і тоді в деканатах змушені були якусь хитрість вигадувати, наприклад, лекції Зерова ставили на вечір, в кінці робочого дня, а все одно до нього збігалися.

До речі, у книжці я і з цим феноменом намагався розібратися, з причинами його такого неймовірного успіху як промовця, оратора. Він мав феноменальну пам’ять, він був іронічною людиною, блискуче знав свій матеріал, він міг напам’ять цитувати старогрецькою мовою, латиною, французькою, ну і він ще володів тим, що називається шармом особистості. Це була така чарівлива особистість! Є люди, які притягують, які випромінюють світло, от він і був таким світлоносним, цей Микола Зеров. На жаль, йому дісталося не так багато років для життя — 47. Це зачаклована цифра. Згадаймо Тараса Шевченка, Василя Стуса і ще деяких відомих особистостей. Він загинув на Соловках, репресований, знищений цією самою системою комуністичного терору, яка коштувала Україні дуже й дуже дорого.

«Повість про Миколу Зерова» — так називатиметься ця книжка. Тільки слово «повість» не повинне збивати читача з пантелику, бо це не художня література, не белетристика — це «Повість минулих літ», це літопис, це історія, це хроніка життя Миколи Зерова. Я намагався написати її так, щоб Зеров став зрозуміліший, ближчий. Мені довелося вдатися до дуже багатьох архівних документів.

І ще одна робота, яку я закінчив, — це друге видання «Сонячного годинника», книги моїх мандрів. Я додав шість нових розділів. Сподіваюся, обидві книжки побачать світ до кінця нинішнього року.

— Хай так і станеться. Не сумніваюся, що цього чекатимуть прихильники твоєї, Володимире Євгеновичу, творчості, і всі вони зичать тобі якнайшвидшого одужання.

— Дякую. До нових зустрічей у Кропивницькому.

Валерій М’ЯТОВИЧ.

Джерело: https://zpu.kr.ua.

Переглядів: 47
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua