РубрикиБез рубрики

У пошуках... Театру

25-28 вересня в Одесі відбудеться одинадцятий фестиваль «Молоко»

У нього унікальне прізвище, яке можна трактувати по-різному і знаходити своєрідні коди життя. Він — вічний мандрівник, який постійно в пошуках… Театру.

Уже десять років Михайло Журавель (на знімку) керує Одеським культурним центром і намагається творити український театр. Режисер за фахом, продюсер і мрійник. Він поставив 10 вистав, а потім зупинився у своїх авторських театральних пошуках, хоча найближчим часом таки збирається повернутися до режисури. Створений ним в Одесі театральний фестиваль «Молоко» з кожним роком набирає ще більшої популярності. Михайло не втомлюється шукати вистави, які будуть цікавими та зрозумілими глядачеві. Він переконаний, що театр має бути простим і смачним, як хліб чи… молоко. Отже, фестиваль «Молоко», мета якого — познайомити з українським театром якомога ширше коло глядачів.

Цікаво, як виникає у людини думка створити такий фестиваль у місті, де мистецьких атракцій найрізноманітнішого ґатунку предостатньо. Хочеться з перших уст почути, хто він — Михайло Журавель — і чим живе цей сучасний український Дон Кіхот, який уже не сподівається отримати від держави фінансову підтримку для проведення унікального мистецького проекту.

— Звідки ви, Михайле, що криється за вашим натхненним прізвищем Журавель?

— Журавель — пристрій для підняття води з криниці, коло нього люди збиралися, щоб напитися води. Саме журавель до криниці, до джерела — основа мого прізвища. Тато згадував, що його дідусь коло цього журавля любив розповідати найрізноманітніші оповідки, і люди в них вірили. Може, від цього мого прадіда у мене й тяга до мистецтва. В першому класі я написав, що мрію бути клоуном у цирку, і досі вірю, що цирк — це найчесніше мистецтво, бо в ньому неможливо збрехати. У восьмому класі я вже грав у театрі, міг вважати себе професійним актором, бо за свою працю отримував платню.

Мені здається, що театром я займався завжди. Я навіть впевнений, що театр — моя життєва місія. Хоча дорога до нього не була аж такою легкою, але дуже цікавою. Я декілька років пробував вступити на режисуру у Рівненський університет культури. Вступив у 1995-у і цього ж року очолив як художній керівник сатиричний театр мініатюр «П’яте колесо» у рідному містечку Костопіль. Це — унікальний досвід. Мені неймовірно пощастило на педагога — всім я завдячую Володимиру Олександровичу Богатирьову. Я вів щоденник про книжки, які читав, він навіть дозволяв мені писати на сторінках книжок, щоб запам’яталися концептуальні речі. У нас був чудовий курс. Староста курсу Олег Зайцев, тепер заступник директора Закарпатського академічного обласного україн-ського музично-драматичного театру імені братів Ю.-А. та Є. Шерегіїв, залишився другом назавжди і допомагає в організації фестивалю не лише як член журі, а як справжній господар, який хвилюється за найменшу дрібничку. Після університету хотілося займатися наукою. Через два роки я прочитав лекцію з історії театру, а потім ще сім років викладав на цій кафедрі. Це неймовірне щастя бути завжди поруч з людьми, які інфіковані «бацилою творчості». Інколи мені хочеться написати захалявну книжечку про цей дивовижний світ театру, який твориться у найнесподіваніших куточках України.

Довгий час у моєму рідному Костополі діяв театр «П’яте колесо» — це було моє мистецьке осердя, такий собі театр естради з гумористичним ухилом. Він протримався аж до 2000 року. Ми зробили прощальне шоу і вирішили рухатися далі. Так у Рівному народився театр «Сонях». Назва була зовсім невипадковою, бо сонях завжди повертає голову за сонцем, хотілося, щоб театр ніс у собі оце дивовижне відчуття присутності сонця. У цьому театрі ставилися найрізноманітніші вистави. Як на мене, то серед найцікавіших була постановка «Дітей підземелля» В. Короленка. Діти-безхатченки і поруч — занедбаний храм. На такому моральному парадоксі будувалася вистава. А найзворушливішою була постановка про слона Хортона, який виліз на дерево, щоб висидіти пташечку. Народилися слонопташеня. Цей твір американського автора Доктора Сьюза адаптував Юхим Чеповецький.

Серед наших улюблених авторів був Костянтин Корф, який написав «Чорне сонце» — про події 1994 року в Придністров’ї. В основу п’єси покладені реальні події: це був день випускного вечора у Кості, оголошено комендантський час — і світ перевернувся. Це як передвісник першого нашого Майдану, наче ми пішли вперед до 2005 року. Ми готували виставу в час, коли був уже україн-ський Майдан. Ми — учасники Майдану в Рівному, які ще й проводять репетиції.

7 січня відбулася прем’єра. Це був як вибух. Хотілося б до цього твору повернутися. Ще для нас Костя написав п’єсу «Свора» за оповіданням Костянтина Сергієнка — це історія вірності собак. Уже в 2007 році був перший фестиваль «Молоко» у Рівному, і ми зіграли її, а в 2009-у відбувся фестиваль в Одесі. Театр «Сонях» і досі діє в Рівному, його камерна сцена — одна з найкращих у цьому місті.

Але повернімося до Одеси. Якісь дивовижні речі тут зі мною відбувалися і відбуваються. Тут на пішохідному переході я побачив даму, яка вела улюблену пещену собаку, а бездомний пес вхопився за повідок і перейшов дорогу з ними. Для мене це була історія пошуку родини, друга, бо, коли ти не маєш в кого вірити, то це — найстрашніше у нашому жорстокому світі. Театр «Сонях» назавжди буде моєю родиною. І спілкування наше з Костею не припиняється, хоч він живе тепер у США, з радістю приїжджає в Одесу, і ми будуємо творчі плани.

Одеса прийшла в моє життя несподівано. Може, тут спрацювала друга сторона мого прізвища, адже журавель — птах перелітний. Придбали в Одесі занедбане приміщення без вікон і дверей. Це було якесь провидіння. 14 місяців ми його відновлювали — 31 жовтня 2008-го завершився ремонт та відбулося відкриття. Відтоді за мною переїхав фестиваль в Одесу. У нас фестиваль, на якому вистачає самоіронії, ми переконані, що такий погляд на себе — запорука залишатися адекватним у професії. Одного разу нагородами були бідончики для молока. Три літри молока — найвища нагорода. Театр — шкідливе виробництво. Тож треба молока побільше.

Кожен фестиваль має свою родзинку. Якось у назві більшості вистав була згадана їжа, іншого разу з десяти показаних вистав сім — прем’єрних. Прийшов час, коли ми зрозуміли, що публіка закохується і чекає переможця. Тоді ми вирішили, що колектив-переможець завжди буде відкривати наступний фестиваль. Це хороша традиція, бо дає змогу продовжувати життя виставі, і театрам це подобається. А ще режисер вистави-переможниці стає членом журі. Наприклад, у 2016 році перемогла постановка «Каліка з острова Інішмаан» Мартіна Макдона Рівненського академічного українського драматичного театру. Це був перший приїзд цього колективу в Одесу. Властиво, у 2016-у на «Молоко» в Одесу приїхали шість академічних театрів. І це зробив саме фестиваль, а не державні інституції України. Вдячність глядача — найважливіша наша нагорода. Ми не їдемо, умовно кажучи, відпочивати в Грецію, а робимо фестиваль. Бо це дуже важливо для українського театру. Нам хочеться зробити його дуже домашнім, тому творимо нові майданчики. Зараз їх уже шість.

Відкрили камерну сцену, театральний дворик, на якому з радістю виступають українські автори. Зокрема, були Олександр Ірванець, Євген Стеблівський, Павло Ар’є, Олег Вергеліс, Андрій Любка, Брати Капранови, Руслан Горовий. Презентували свої книги Олег Зайцев — «Режисери закарпатського театру ХХ сторіччя», Олег Вергеліс — «Українська драма», Павло Ар’є та Олександр Мардань — збірки драматургії, художник і музикант Юрій Журавель — польовий планшет «Битва за землю рідну».

А з 2013 року на фестивалі відбуваються вуличні дійства. Ми побудували 10-метрові декорації, створили безліч несподіваних речей. Усе це творилося заради того, щоб театр «Парадигмаріум» показав вуличне дійство «Манкурти» — про Революцію Гідності. Легко не було. Нам погрожували, але ми не здалися і таки показали одеситам у різні роки ексклюзивну трилогію унікального open air театрального експерименту вже згадувані «Манкурти» (2014), «ROOD» (2015) та «Кtre-jetй-lа» (2016) — вистави у постановці режисера-концептуаліста Олександра Журавля. З гордістю можу сказати, що він — мій рідний брат. Дуже горджуся, що зумів привести до Одеси виставу «Солодка Даруся» Марії Матіос у постановці народного артиста України Ростислава Держипільского Івано-Франківського театру. Серед моїх найбільших театральних радощів є те, що театральний Харків був представлений виставою Ігоря Ладенка за твором американця Дона Нігро «Звірячі історії», яку на завершення цього театрального сезону колектив зіграв українською мовою.

У Михайла кожна мить дня розписана, але він — Журавель, тож має два крила — театр і родину. На родину часу обмаль, але дружина Настуня все розуміє, а діти — це святе, тому Марися і Назарко мандрують з ним на найрізноманітніші переговори, щоб по дорозі в машині можна було з ними поспілкуватися. Вони відкриваються для нього кожного дня з найнесподіванішого боку і дають натхнення для роботи, яка фактично є безконечною боротьбою, бо сподіватися на підтримку від держави не доводиться. Він подає проекти у найрізноманітніші інституції, та виявляється, що україномовні проекти наша держава ще й досі не готова підтримувати. Все, що може запропонувати запрошеним театрам, — це ідеально технічно облаштовані сцени, а це є великою рідкістю в нашій країні. Все зроблене власними силами, добре, що однодумців та друзів у Михайла багато, і він таки вміє захопити своїми ідеями. На 90% грошей на оплату приїзду театрів нема і на поселення також. Однак щось вабить театри у цьому неприбутковому фестивалі «Молоко», тож самі шукають змоги добратися до Одеси.

25—28 вересня таки відбудеться одинадцятий фестиваль «Молоко», присвячений десятиліттю самобутнього театрального простору з найменням «Одеський культурний центр». У цьому центрі за ці десять років відбулися найяскравіші, найрезонансніші вистави з усієї України та й з інших країн. Уже розпочато продаж абонементів на фестиваль. До першого вересня його ціна — 800 гривень (у цей абонемент входять квитки на всі вистави конкурсної та позаконкурсної програм на головній сцені). До речі, абонементи продаються по Україні краще, ніж в Одесі. Уже придбано понад 100 абонементів.

Мрії Михайла Журавля здійснюються, а найважливіше для нього — реально сприяти розвитку сучасного українського театру. Залишилося дочекатися кінця вересня і встигнути на це гурманське свято українського театру. Не забудьте: 25—28 вересня варто провести саме в Одеському культурному центрі.

Галина КАНАРСЬКА.

Переглядів: 155
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua