РубрикиБез рубрики

Чи знайдеться в Одесі Дім для Тараса?

Цими днями відзначив своє 75-ліття відомий колекціонер, краєзнавець, невтомний популяризатор україніки в Одесі, заслужений працівник культури України Тарас Іванович МАКСИМ’ЮК.

Інтерв’ю з шанованим ювіляром пропонуємо вашій увазі.

— На сторінках «Чорноморських новин» були численні публікації про вас як колекціонера і краєзнавця. Ваша одеська україніка не має аналогів. Свого часу ви дали їй назву «Тарасів дім». Чим особлива колекція, і як вона формувалася?

— «Тарасів дім» — це загальна назва. Я навіть закріпив право на неї через Торгово-промислову палату України. Ніхто в світі цим словосполученням допоки не користувався.

Прикметна особливість — моя колекція україні-ки зібрана мною саме в Одесі. Звичайно, були винятки: я привозив артефакти з Петербурга, Москви, Львова, Січеслава (Дніпра), інших місць, а різні видання — фактично з усієї України. Моя колекція різнобічна — від народного мистецтва, різноманітних видань, нот до фантиків. Це й листівки, світлини, паспарту для них. І всі вони, наголошую, зібрані в Одесі... Хоча я дуже пишався, що народився в Холмі (Польща). Чого я так пишався — і сам не знаю. Холмщина — давня україн-ська земля. Там був похований король Данило Галицький.

— Колекцію важливо популяризувати…

— Багато хто з професорів мають унікальні колекції українських видань, але ніхто, крім мене, світлої пам’яті поета Валентина Мороза і Петра Маркушевського, колекціонера писанок, доцента філфаку нашого університету, активно їх не популяризував. Тоді, наприкінці 1960-х, відчувався підйом: стимулювання розвитку краєзнавства, підтримка колекціонування. Не скажу, що дуже активно, але й заборони не було. Філателісти відродилися. У старих колекціонерів я, наприклад, купував марки із зображенням тризуба. Усе це відбувалося на хвилі хрущовської відлиги, хоча й арешти були.

— Хто особливо вплинув на вас як колекціонера-україніста?

— Валя Мороз. Саме завдяки йому я став активно використовувати в спілкуванні українську мову і пристрастився до колекціонування. У 1963 році подружжя Гансової-Максим’юка познайомилося з подружжям Меліхової-Мороза. По суті, він був моїм другим учителем (першим — колекціонер з Миколаєва Феодосій Камінський, який загинув у 1979-у).

Перша в Україні виставка писанок відбулася завдяки нашій співпраці з Морозом і Маркушевським. Це було в часи, коли міліція, зокрема на базарах Закарпаття, ногами розтоптувала писанкові витвори. Ініціатива міліціонерів — ненависть не так до «свого», як до виявів приватної ініціативи. Ми ж тоді йшли до «перемоги комунізму», тож культове мистецтво було на заваді.

— Нині у постійних експозиціях музеїв є відділи народного мистецтва: рушники, народні картини, кераміка, писанки...

— Так. Але перша виставка під назвою «Українські народні писанки» з приватних колекцій Мороза, Маркушевського і Максим’юка та ще й де — в Одесі! — відбулася в нашому Археологічному музеї у грудні 1968-го, майже півсотні років тому. Виставка була організована під егідою Одеського обласного відділення Товариства охорони пам’ятників історії та культури, яке десь за рік-два до цієї події тільки-но постало. Це був спільний проект з мистецтвознавцем Августою Марківною Тарадаш, мудрою жінкою, яка, щоб уникнути можливих неприємностей, запропонувала не робити виставку на Великдень.

— Що ви вважаєте найціннішим придбанням своєї колекції?

— Безумовно, це панно-триптих «Біле і Чорне» Михайла Жука — за ефектністю, історією, значенням, навіть розмірами.

— Як цей твір опинився у вашому зібранні?

— Я його купив у 1972 році, згорнутого у рулон, в одного із синів Михайла Жука. Зізнаюся, навіть не знав, що придбав. Жук-молодший, якщо па-м’ять не зраджує, працював на судноремонтному заводі, де працював також відомий краєзнавець, колекціонер і бібліофіл Сергій Зенонович Лущик. Він мене і направив у їх квартиру, що на вулиці Канатній. Саме у цей час постаттю Жука зацікавилися Іван Іванович Козирод та Сергій Сергійович Шевельов, які згодом випустили альбом про мистця. А вперше роботи Михайла Жука були показані у 1965-у під час виставки, присвяченої 100-річчю заснування Одеського художнього училища, де їх, певно, і побачили Лущик, Козирод та Шевельов.

— Панно «Біле і Чорне», як кожен артефакт, має свою біографію. Де виставлялася картина?

— Вперше цей твір, створений М. Жуком у Чернігові в 1912-1914 роках, популяризувався у випущених в 1918-у серіях листівок з роботами майстра. Як відомо, на панно зображений молодий Павло Тичина і Поліна Коновал, якій поет присвячував вірші. Згодом, у 1930-у, в харківському видавництві «Рух» вийшов альбом творів Михайла Жука (упорядник та автор вступної статті — Ю. Михайлів). Є відомості, що, вже будучи викладачем Одеського художнього училища, Михайло Жук за-прошував студентів на свою квартиру і показував частину цього панно.

Коли у 1976 році в Одеському художньому музеї готувалася друга післявоєнна виставка з приватних колекцій, я запропонував Якову Галкеру (заступнику директора з наукової роботи) виставити цей твір, але він через окремі елементи сюжету — зображення крил, молитовно складені руки дівчини — відхилив цю пропозицію. Відтак до 1983 року «Біле і Чорне» ніде не виставлялося, і лише до 100-річчя від дня народження Михайла Жука Одеський художній музей організував персональну виставку митця. Я тоді оформив під скло лише центральну частину заданого панно, яка й демонструвалося на тій виставці.

— Це один з етапів представлення широкій публіці цієї унікальної роботи. Для мене особисто даний твір-елегія за оригінальністю — як поезія раннього Тичини. Відомо, що ви зробили «Біле і Чорне» мандрівним (у ХІХ столітті такою, в сенсі виставкового проекту, був «Останній день Помпеї» Карла Брюллова), і подіб-ний проект у ХХ — на початку ХХІ століть аналогів не має, принаймні зі зразків вітчизняного мистецтва на пострадянському просторі…

— На певному етапі я зрозумів, що панно виходить за рамки просто твору образотворчого мистецтва, що це артефакт. У 1987-у в мене зародилася ідея виставки однієї картини, й наступного року (рівно три десятиліття тому) вона була реалізована в Одеському художньому музеї. Афішу виставки тоді виконав Володя Міненко, який на моє прохання її підписав. Це була його перша підписна афіша.

— Дивовижна ситуація, коли згорнутий, взятий майже наосліп рулон паперу напівзабутого митця розгорнувся з усією силою своїм змістом перед глядачем. Ось і міркуй, яка роль колекціонера у продовженні життя створеного художником шедевра. Скільки подібних було згноєно, спалено у горнилі часу…

— 1990 року в літмузеї Києва я зробив другу виставку цієї картини. Коли про це дізналися у Чернігові, то й там виставили. Потім її повернули в Київ, і до 1998-го вона була у постійній експозиції Національного музею образотворчого мистецтва. Потім мені зателефонував мистецтвознавець Дмитро Горбачов і запропонував експонувати триптих Михайла Жука в Нью-Йорку й Чикаго, де її могли бачити впродовж 2006—2007 років. Картину повернули знову в Національний музей. Я допитувався у тодішнього директора (А.І. Мельника. — В.К.): «Коли ви мені повернете роботу з моєї колекції?». Лише у 2011-у, коли виникла ідея виставити панно у Львові, завдяки тодішньому директору Львівської галереї мистецтв, Героєві України Борису Возницькому я вирвав його з їхніх рук.

— Тобто чергова акція, ідея якої — показати цей твір в обласних центрах України — і яка триває по сьогодні, стартувала саме у Львові сім років тому? Скільки міст уже побачили «Біле і Чорне»?

— У хронологічному порядку це Луцьк, Рівне, Житомир, Чернігів, Хмельницький, Київ, Харків. Зараз шедевр Михайла Жука тішить око шанувальників прекрасного міста Черкаси. Виставки проходили не лише в художніх, у тому числі приватних, а й у літературних чи краєзнавчих музеях, навіть у музеї космонавтики, як, наприклад, у Житомирі.

Перевезення забезпечували самі музеї, але в окремих випадках цю місію довелося брати на себе, користуючись послугами «Нової пошти». Мусив купувати різні застосування, щоб убезпечити панно від пошкодження під час транспортування. У деяких містах, де була запланована виставка, куди я вже перевіз цей твір, імпреза так і не відбулася, як, скажімо, у Вінниці (попри попередню домовленість з музеєм імені М. Коцюбинського) — не було достатньої зацікавленості дирекції цього закладу.

З Києвом у 2013 році вийшло дуже цікаво. Мистецький «Арсенал» просить у мене панно Жука на виставку «Велике і величне». Згодом був Чернігів. Потім у Києві, в Національному музеї, відбулася чергова виставка «Українська лінія модерну». Я поставив умову: за рахунок музею кияни перевезуть цей твір до Луганська, потім — до Донецька. Почався Майдан, осінь-листопад. А в грудні там уже шини палили. Відкриття як такого не було, музей був на замку.

Після Харкова була домовленість спочатку з місцевим художнім музеєм Полтави, який не міг зберігати масштабний твір тривалий час. Тепер ведемо перемовини з Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського. Завершальним акцентом цього турне стане Одеса. Але перед тим мають бути виставки у Дніпрі, Херсоні, Кропивницькому, Миколаєві. З ними я на зв’язку.

Виник ще один проект — «Ангели», який запланував Львівський музей історії релігії. Є надія, що будуть також виставки за їх сприяння в Ужгороді, Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях, а звідти вже — до Одеси.

— Є здобутки, але є, мабуть, і розчарування...

— Моє найбільше розчарування в тому, що, попри мої неодноразові звернення до місцевої влади, так і не виділене приміщення під музей «Тарасів дім» в Одесі.

Розмовляв
Володимир КУДЛАЧ.

Переглядів: 163
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua