РубрикиБез рубрики

Краєзнавчий внесок історика Тараса Гончарука

(Спроба біоісторіографічного дослідження)

26 червня на засіданні вченої ради Одеського національного університету імені І.І. Мечникова було вручене свідоцтво про присвоєння Національною спілкою краєзнавців України звання «Почесний краєзнавець України» ще одному одеситові — Тарасу Григоровичу Гончаруку.

З Тарасом Гончаруком я познайомився на історичному факультеті ОНУ ім. І.І. Мечникова. Я тоді працював на кафедрі історії України лаборантом і паралельно навчався на заочному відділенні, а Тарас, повернувшись з армії, продовжував навчатися на денному відділенні.

Більше 25 років ми знаємо один одного, і я завжди вважав його вченим історичної школи Віктора Петровича Ващенка, тодішнього декана та завідувача кафедри історії України. Для таких дослідників з історичного краєзнавства Південної України була характерна пильна увага до джерел, і всі їхні дослідження мали фундаментальний характер, бо вони не гналися за певною «історично-ідеологічною схемою радянської епохи», а вивчали джерела й наводили обґрунтовані, а не ідеологічно притягнуті рішеннями чергових партійних з’їздів, висновки.

Т. Гончарук народився 18 квітня 1969 року в Одесі. Його батьки — відомий історик, професор Григорій Іванович Гончарук та вчителька матема-тики Ніна Михайлівна Гончарук. 1992-го Тарас з відзнакою закінчив історичний факультет Одеського державного уні-верситету ім. І.І. Мечникова, де мав можливість навчатися у багатьох відомих вчених, серед яких був і корифей тогочасних одеських істориків-україністів — професор Анатолій Діомидович Бачинський (1933—1995). Після закінчення в 1995-у аспірантури розпочав викладацьку діяльність на кафедрі історії України своєї alma mater, яку продовжує й досі. У 1998 році захистив кандидатську, а 2010-у — докторську дисертації. 2015-го Т. Гончаруку присвоєно звання професора кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова.

«В житті вченого… головні біо-графічні факти — книги, найважливіші події — думки», — стверджував історик Василь Ключевський. Виходячи з цього цілком справедливого твердження і розгляну нижче публікації Т. Гончарука, які стосуються саме краєзнавчої тематики (загалом Тарас Григорович є автором понад 200 наукових та близько 200 науково-популярних публікацій).

У студентські роки під керівництвом професора В.П. Ващенка (1929—2003) Т.Гончарук писав курсові та дипломну роботи, присвячені історії становлення Одеси кінця XVIII — першої половини ХІХ ст., звертаючи увагу передусім на економічні та правові аспекти розбудови найбільшого в тодішній Україні міста. З кінця 1980-х він активно досліджував численні справи фонду №59 (Одеський будівельний комітет) обласного архіву. Набагато пізніше з цим фондом працював інший вельми розрекламований у місті одеський «краєзнавець», який, за словами багатьох, став ледве не його першовідкривачем. Після успішного захисту дипломної роботи дослідження з цієї тематики втілилися в низку наукових статей Т.Гончарука: «О социальном составе строителей Приморского бульвара и Потемкинской лестницы» (1992), «Підрядники у будівництві Одеси в кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст.» (1994), «З історії використання підневільної праці на будівництві Одеси в першій половині ХІХ ст.» (1997), «Каменярі одеських передмість» (1999), «Використання праці арештантів на будівництві Одеси в першій половині ХІХ ст.: маловідома сторінка історії «нової Пальміри» (2008), «Кілька розпоряджень М.С. Воронцова, що істотно вплинули на розбудову та благоустрій Одеси» (2009), «Кілька документів про спорудження Бульварних (Потьомкінських) сходів 1837—1842 рр.» (2010), «Документ про використання праці арештантів на будівництві Бульварних (Потьомкінських) сходів 1837—1842 рр. (за матеріалами Державного архіву Одеської області)» (2010), «Садівник Герман, повернися! (два документи з архіву про озеленення Одеси 1841 р.)» (2011), «Арештантські роти цивільного відомства у розбудові Одеси другої третини ХІХ ст.» (2011) та інші. Заголовки статей свідчать, що Т. Гончарук першим звернув увагу на чимало соціально-економічних аспектів розбудови Одеси дореформеного часу, серед яких і використання на будівництві «вільного міста» арештантів (цьому питанню були присвячені і газетні публікації вченого).

По завершенні університету, перебуваючи в аспірантурі, Т. Гончарук працював під керівництвом В.П. Ващенка над темою дисертації «Торгів-ля України першої половини XIX ст.: історія вивчення», яка теж пов’язана з певною краєзнавчою проблематикою. Так, уже 1992 року на шпальтах «Чорноморських новин» вийшла стаття молодого вченого «Плюси і мінуси порто-франко (дещо з наукової спадщини відомого українського історика)», де розглядалися оцінки одеського «вільного порту» ХІХ ст. видатним українським істориком Олександром Петровичем Оглоблиним (на той час ця тематика була досить актуальною для Одеси у зв’язку з планами створення ВЕЗ «порто-франко»).

Тема докторської дисертації Т. Гончарука «Транзитна торгівля України першої половини ХІХ ст.», робота над якою проходила під керівництвом наукового консультанта, члена-кореспондента НАН України Олександра Петровича Реєнта, також тісно стосувалася регіональної проблематики. Зокрема, в її рамках учений мав змогу досліджувати вже не історію вивчення (історіографію), а безпосередню історію одеського порто-франко 1819—1859 років. Цій темі він присвятив

ґрунтовну монографію «Одеське порто-франко: Історія. 1819—1859 рр.» (2005) та низку наукових статей, серед яких: «Оренбурзькі козаки на кордоні одеського порто-франко (1819—1820 рр.)» (2008), «Проблема контрабанди на кордоні одеського порто-франко в перші роки його функ-ціонування» (2012), «Кілька розпоряджень місцевої влади щодо облаштування та відкриття першого кордону одеського порто-франко» (2012), «Генерал-губернатор М.С. Воронцов та реорганізація одеського порто-франко середини 1820-х рр.» (2012), «Пропозиція М.С. Воронцова 1826 р. про зняття усіх обмежень з одеського порто-франко» (2013), «Ділове листування генерал-губернатора М.С. Воронцова та міністра фінансів Є.Ф. Канкріна 1825 — 1826 рр.: епізод боротьби за права одеського порто-франко» (2014), «Юридичні умови функціонування одеського порто-франко 1819 — 1859 рр.» (2015 р.) та чимало інших.

У рамках роботи над докторською дисертацією Т. Гончарук досліджував і транзит товарів через Одесу першої половини ХІХ ст., зокрема маршрутом Одеса — Броди, особливо успішним у 1808 — 1811 роках (ця тема на межі ХХ та ХХІ ст. була досить актуальною для України з огляду на спроби відродження цього маршруту). Цій тематиці були присвячені як відповідні розділи його монографії «Транзит західноєвропейських товарів через Наддніпрянську Україну першої половини ХІХ ст.» (2008), так і наукові статті: «До питання про встановлення шляхів міжнародного транзиту Одеса — Броди в 1806 р.» (2000), «Участь купецтва в одеському транзиті першої половини ХІХ ст.» (2001), «Одесько-кавказький транзит» у 1820 — 1850-х рр.: правовий аспект» (2005), «Одеса як центр транзитної торгівлі першої половини ХІХ ст.» (2006), «Сторінка до історії переселення до Одеси євреїв з міста Броди. За матеріалами однієї зі справ Одеського обласного архіву» (2006) тощо.

Вивчення історії одеської торгівлі вивело Т. Гончарука на тему «Одеса чумацька». У 1992 році на шпальтах «Чорноморських новин» з’явилася його публікація про Одесу в чумацьких піснях, а набагато пізніше вийшли й наукові статті: «Кошторис вартості необхідних робіт на чумацьких шляхах, пов’язаних з торгівлею Одеси 1840 р., як історичне джерело» (2009), «Одеса в історії чумацького промислу» (2012), «Документи про перенесення поміщиком С. Достаничем ділянки чумацької дороги з Одеси до Тирасполя в районі села Степанівки в кінці 1830-х — на початку 1840-х рр.» (2012), «Пропозиції поміщиків щодо удосконалення чумацьких доріг Херсонський губернії в кінці 1830-х — на початку 1840-х рр.: зміст та мотиви» (2012), «Дії Комісії для покращення трактів, пов’язаних з торгівлею Одеси, щодо ремонту чумацьких доріг в Херсонській губернії на початку 1840-х рр.» (2012), «Чумацький промисел і Одеса (за матеріалами газети «Одесский вестник» кінця 1850-х — середини 1860-х рр.)» (2013) та інші.

Ще навчаючись в аспірантурі, Т. Гончарук під впливом книжки «Одесі — 600» Олександра Васильовича Болдирева (1963—2001), з яким він тоді заприятелював, зацікавився історією Кочубієва-Хаджибея до його перейменування на Одесу. 1992 року на шпальтах «Чорноморських новин» Тарас Григорович разом з колегою та однокурсником Анатолієм Івановичем Мисечком (1965—2017) опублікували статтю про те, як 1791 року російські солдати з Хаджибея (Одеси) покрали в українців — мешканців околиць — жінок. А 1997-го Т. Гончарук видав книжку «История Хаджибея (Одессы) 1415 — 1795. Популярный очерк», метою якої було показати російськомовним одеситам, від яких сторінок минулого вони відмовляються, обмежуючи вік свого міста лише 200 роками. Пізніше вийшла друком ґрунтовна книга Т. Гончарука «Історія Хаджибея (Одеси) 1415—1795 рр. в документах» (2000) та наукові статті: «Бартоломій Галера та його проект розвитку торгівлі Хаджибея (Одеси) 1793 р.» (2007), «Стаття в «Одесском вестнике» 1841 р. про зруйнування «хаджибеївської лазні» в Одесі» (2008), «Документи з фондів Одеського історико-краєзнавчого музею про героя штурму Хаджибея (Одеси) 1789 р. майора М. Меркеля» (2011), «Проблема визначення віку Одеси: історіографія та політика» (2014), «Будівлі османського Хаджибея (Одеси) 1760—80-х рр.» (2015) тощо. Врешті, 2015-го до 600-річчя першої писемної згадки про Одесу вчений упорядкував книгу «Історія Хаджибея (Одеси) в працях дослідників ХІХ — ХХ ст.: хрестоматія», куди увійшли розвідки вісьмох дослідників раннього періоду історії міста (від А. Скальковського до О. Болдирева) з відповідними статтями про авторів.

Від середини 1990 років Т. Гончарук захопився й вивченням місця українського козацтва в історії визволення краю від османського панування. 1998-го у співавторстві з істориком та відомим громадським діячем Сергієм Борисовичем Гуцалюком видав брошуру «Українське козацтво і Хаджибей (Одеса) середини ХVI ст. — 1794 рік. Популярний нарис та додані документи з друкованих джерел». Згодом, у 2000-у, разом із С. Гуцалюком та іншими одеськими вченими, передусім Оленою Анатоліївною Бачинською, став співавтором монографії «Одеса козацька» та її доповненого видання, що побачило світ у 2008-у. У співавторстві з О. Бачинською Т. Гончарук написав методичний посібник «Визначні українські козаки в історії Одеси та Одещини XVІ — ХІХ ст.» (2009), а ще раніше видав самостійний посібник «Військові операції на території сучасної Одещини під час російсько-турецьких війн хviii ст.» (2002), що також містив сюжети, пов’язані з українським козацтвом.

До запланованого встановлення в Одесі пам’ятника Петру Калнишевському Т. Гончарук видав монографію «Кошовий отаман Петро Калнишевський та Хаджибей (Одеса)». Пам’ятник останньому запорозькому кошовому в Одесі наразі не встановили (і, здається, про це вже забули), а монографія вийшла друком 2011 року й отримала в місті та в Україні значний резонанс. Подвигам українських козаків на теренах Одещини були присвячені й десятки газетних публікацій Т. Гончарука. Варто згадати, що від 2000-го (стаття «Семен Палій на Пересипу» в газеті «Думська площа») він першим дослідив та почав популяризувати інформацію про перемогу загону козацького полковника Семена Палія на одеському Пересипу 1691 року. Внаслідок цього, завдяки зусиллям представників патріотичної громадськості (передусім вже згаданого С. Гуцалюка), 2005-го на місці цієї звитяги було встановлено й освячено пам’ятний хрест.

Працюючи над тематикою «Одеса козацька», Т. Гончарук звернув увага на роль в історії нашого міста нащадків козацьких родів Гетьманщини. Вийшли його газетні статті про одеситів Віктора Скаржинського, Петра Розумовського, Михайла та Григорія Кир’якових (Кир’яченків), Андрія та Антона Шостаків та інших. Цій тематиці була присвячена й монографія Т. Гончарука «Нащадки українських козаків і «Народження Одеси» (2006) А 2015-го у співавторстві з Анатолієм Володимировичем Хромовим він написав сенсаційну наукову працю «Кир’якови та Шостаки: родичі М.В. Гоголя в історії Одеси кінця ХVІІІ — ХІХ ст.», де доводилося близька спорідненість цих одеситів з великим письменником. Однак резонансу ця стаття чомусь не мала, на відміну від газетної публікації Т. Гончарука 2000 року «Українець, який подарував Одесі її назву», де стверджувалося, що найімовірнішим автором перейменування Хаджибея на Одесу був царицин статс-секретар, уродженець Лубен Андріан Грибовський. Визначний одеський краєзнавець та письменник Григорій Дем’янович Зленко (1934—2015) вважав це важливим відкриттям в історії міста, відгукнувшись на нього заміткою «Кто дал имя Одессе? (Эврика Тараса Гончарука)» («Вечерняя Одесса», 8 лютого 2000-го).

Десятки наукових та науково-популярних публікацій Т. Гончарука присвячені визначним постатям в історії Одеси та краю, зокрема адміністраторам (міському голові М. Новосельському, генерал-губернаторам М. Воронцову, О. Ланжерону та ін.) і підприємцям минулого. Біографії дореволюційних діячів у цих двох сферах життя, написані вченим, увійшли до підручника «Ми — одесити» (перше видання 1997-го, друге — 2008-го).

Дослідження Т. Гончарука, як уже мовилося вище, стосувалися й постатей істориків. В енциклопедичному виданні «Одеські історики. Т. І: початок ХІХ — середина ХХ ст.», що вийшло 2009 року під редакцією Віктора Анатолійовича Савченка, десять біографій — авторства Т. Гончарука.

Увага Тараса Григоровича до постатей своїх попередників втілилася не лише в публікаціях. Коли влітку 2013-го відомий краєзнавець Тарас Іванович Максим’юк звернув увагу на катастрофічний стан могили історика-україніста Олексія Івановича Маркевича (1847—1903) на Другому християнському цвинтарі, Т. Гончарук був серед найактивніших організаторів відновлення (листопад 2014-го) надгробка на цій могилі. Разом з А. Мисечком він взяв активну участь у процесі, що завершився встановленням 12 жовтня 2015-го на головному корпусі ОНУ ім. І.І. Мечникова меморіальної дошки видатному історику, академіку, одеситові Михайлу Єлисейовичу Слабченку (1882—1952). Слід зазначити, що від 1995-го Т. Гончарук публікував статті, присвячені діяльності М. Слабченка, а в листопаді 2017-го був відповідальним секретарем наукової конференції «Читання імені академіка М.Є. Слаб-ченка». Увага Тараса Григоровича до цієї постаті не випадкова. Адже його вчитель В.П. Ващенко був учнем Самсона Михайловича Ковбасюка (1903—1986), який, у свою чергу, був учнем М.Є. Слабченка. До того ж тематика досліджень В. Ващенка та Т. Гончарука стала продовженням вивчення соціально-економічної історії України, започаткованого М. Слабченком.

Після написання докторської дисертації Т. Гончарук у своїх публікаціях звертався до досить різноманітної краєзнавчої тематики. Це й українські діячі Одеси «догромадівського» періоду (тут він також, певної мірою, продовжував дослідження О. Болдирева, кандидатська дисертація якого була присвячена одеській «Громаді» другої половини ХІХ — початку ХХ ст.), й розвиток футболу в Одесі на початку ХХ ст. (дві статті на цю тему вийшли у 2012 та 2013 роках у співавторстві з аспірантом Т. Гончрука Андрієм Погуляєвим), і події Української революції 1917—1921 років в Одесі та участь у них одеських діячів. Щодо останньої проблематики вийшли друком його публікації: «Одесити — міністри урядів Української держави гетьмана П. Скоропадського: матеріали до історичних портретів Сергія Гутника та Георгія Афанасьєва» (2011), «Петро Климович: керуючий фінансами незалежної України» (2011), «Жертви подій 15—17 січня 1918 р. в Одесі на сторінках газет «Одесские новости» та «Одесский листок» (2012), «Газета «Одесский листок» про Універсали Української Центральної Ради 1917—1918 рр.» (2017), «Газета «Одесский листок» про перебування в Одесі М. Муравйова у лютому — березні 1918 року» (2017) тощо. До століття Української революції 1917—1921 років Т. Гончарук спільно з його ученицею Ксенією Сорокіною органі-зував, за сприяння ГО «Одесі — 600», видання календарів, присвячених шістнадцятьом одеським діячам — учасникам тих подій. Враховуючи це, а також серію публікацій з історії Одеси на сторінках «Чорноморських новин», до сторіччя газети 19 липня 2017-го Тарас Гончарук став лауреатом премії «Лицарі українського чину», заснованої Українським клубом Одеси та редакцією «ЧН».

Важливо, що краєзнавчу тематику Т. Гончарука успішно досліджують і його учні. Так, Оксана Дорошенко захистила дисертацію та написала за її матеріалами монографію, присвячену внеску представників роду Скаржинських в історію Одеси та Півдня України; Аліса Ложешник — захистила дисертацію й написала чимало статей про роль української козацької старшини у визволенні та господарському освоєнні краю (в тому числі виявила імена десятків старшин, які брали участь у боях під Хаджибеєм у 1780-х); Наталія Михайленко — відкрила та опублікувала нову інформацію про перебування в Одесі вищезгаданого онука гетьмана П. Розумовського; Ксенія Сорокіна — розшукала та оприлюднила цікаві матеріали про діячів українського культурницького руху в Одесі кінця 1850-х — 1870-х років; Вікторія Герасименко — написала низку статей про міських голів Одеси другої половини ХІХ — початку ХХ ст. тощо.

Т.Г. Гончарук входить до редколегій низки близьких до краєзнавчої тематики наукових часописів. Він — головний редактор збірки студентських наукових робіт «Українське порто-франко» (відповідальний секретар К. Сорокіна), відповідальний секретар наукового часопису з козакознавства «Чорноморська минувшина» (голов. редактор О. Бачинська), член редколегій наукових видань «Інтелігенція і влада» (голов. редактор Г. Гончарук), «Південний Захід. Одесика» (голов. редактор В. Савченко), «Записки історичного факультету» (голов. редактор В. Кушнір).

Варто згадати й популяризаторську краєзнавчу роботу Т. Гончарука, втілену в десятки лекцій, екскурсій, радіо- та телепередач (зокрема, тих, які майстерно вів на одеському держ-телебаченні народний артист України Богдан Дмитрович Чуфус), інтернет-публікацій (у групах «Одеський некрополь», «Одесі—600», «Українське порто-франко» та ін.), його майже двадцятирічне керівництво обласною секцією Малої академії наук «Історичне краєзнавство», громадську діяльність, тісно пов’язану з питаннями краєзнавства, зокрема боротьбу проти незаконного встановлення в Одесі пам’ятника Катерині ІІ, яку Тарас Григорович розпочав у середині 1990-х (ще 1994-го на шпальтах газети «Юг» він опублікував статтю «Екатерина и Одесса, или Непредвиденное будущее г. Хаджибея Тираспольского уезда Вознесенской губернии», де переконливо доводив химерність заслуг цариці перед нашим містом) і яка наразі не завершена.

Я часто зустрічаю Тараса Григоровича в бібліотеках міста, у Державному архіві Одеської області. Складається враження, що він там майже живе.

Саме ґрунтуючись на історичних джерелах та історіографії Одеси, з’явилася група небайдужих патріотів-істориків, які впевнено просували інше, відмінене від «офіційно-руськомирського», ставлення до ідеї першої письмової згадки про місто Хаджибей, перейменоване на Одесу.

У своїх лекціях, семінарах та екскурсіях до музеїв я завжди згадую Тараса Григоровича та його майстерність у викладі краєзнавчих матеріалів про Одесу та Південну Україну.

Він займається плідною громадською діяльністю, в тому числі виступає з науково-популярними лекціями як для екскурсоводів-краєзнавців, так і для молоді міста й області. Його важко відірвати від аудиторії і він, уже після лекції, може ще годину-півтори відповідати на питання, свідком чого я часто буваю.

Науковий доробок ученого Т.Г. Гон-чарука, його невтомна дослідницька праця й активна громадянська позиція безперечно варті і почесного звання, якого він нещодавно удостоєний, і подальшого визнання. Він гідний учень Віктора Петровича Ващенка і заслуговує на такі ж посади, які обіймав його вчитель та науковий керівник.

І, впевнений, без просування істориків-патріотів у керівництво вищої освіти України не може бути її розвитку.

Олег МЕЛЬНИК,
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії
та етнографії України Одеського національного політехнічного університету.

Переглядів: 415
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua