РубрикиБез рубрики

Болгарське гроно у бессарабській мозаїці

Якщо основною і найяскравішою меншиною на Закарпатті вважаються угорці, на Буковині — румуни, в Приазов’ї — греки, то в Буджаку визначитися складніше. Меншин тут більше, і в кожної своя чималенька етнічна територія. Але, скоріш за все, в лідерах опинилися б болгари.

Територія компактного розселення болгар у Буджаку майже така, як і в українців. У всіх інших — росіян, молдован, гагаузів, албанців — вона суттєво менша. Буджак — це земля, де болгари й українці жили ще задовго до приходу турків. Цю територію контролювало то Болгарське царство, то київські (а пізніше — галицько-волинські) князі. Звісно, відбувалися й асиміляційні процеси. Тому місцевий українець не може бути певен, що в його жилах не тече болгарська кров. Та й болгарин несподівано може виявитись якимось далеким нащадком дружинника-русича. Але в наш час кров — річ другорядна, тепер для самоідентифікації більше значення має культура, в якій виростала людина.

* * *

Дещо з історії. Початок нової болгарської колонізації Бессарабії був пов’язаний з російсько-турецькими війнами 1768—1774 та 1787—1791 років, під час яких на боці Росії в добровольчих військових формуваннях брали участь болгари. Після завершення цих воєн частина добровольців залишилася на території Бессарабії.

У 1877-у розпочалася війна з Османською імперією. Багато мешканців Болграда та найближчих сіл вступили до ополчення і брали участь у бойових діях. Внаслідок перемоги над Османською імперією Буджак за трактатом від 9 жовтня 1878-го був переданий Російській імперії. В цей час спостерігався інтенсивний приплив і розселення болгар на території, яку історики пізніше назвуть «Новою Болгарією».

* * *

Якщо взяти Болград ХХІ століття (а це головне болгарське місто Буджаку), то його національний склад згідно з переписом 2001 року був таким: болгари — 47,8%, українці — 12,7%, росіяни — 11,2 %. Мовне співвідношення дещо інше: російська — 48,7%, болгарська — 32,7%, українська — 13,9%. Звідси можна зробити висновок про відчутну русифікацію краю. Бо відсоток української мови лише трішки вищий, ніж чисельність українців. А ось відсоток російської у чотири з лишком рази перевищує чисельність росіян.

* * *

Тепер буджаки живуть у мирі і дружбі, вростаючи усіма своїми національними корінцями в Україну і пишаючись поліетнічністю регіону. Адже в ній також можуть бути певні плюси. «Придунайська Швейцарія» згодом може стати цікавою як для Європи, так і для великого українського «материка». Але перед цим тут треба побудувати хороші дороги та й підняти економіку в масштабах усієї держави. Тоді й «зелений» туризм не забариться. А поки що ми повинні по крихтах збирати те, що нас єднає.

Взаємозв’язки української та болгарської культур мають багатовікову традицію. Особливе пожвавлення спостерігалося наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть. Тоді урізноманітнилися контакти інтелектуалів обох народів у науці та літературі. Українські діячі як Наддніпрянщини, так і Галичини з посиленою увагою спостерігали за подіями у південнослов’янських землях. Причина — активізація національно-визвольних рухів у регіоні. Українці співчували антиосманській боротьбі болгар, адже й самі були розділені між двома імперіями...

Не можна не згадати про спільні творчі зусилля двох визначних постатей у нашій історії — Михайла Драгоманова (1841—1895) та Івана Франка (1856—1916). Останній, зокрема, в одному з листів писав Драгоманову про власний переклад болгарських гайдуцьких пісень. Ці пісні були надруковані українською в 1888-у в «Зернах» — літературно-науковому додатку до газети «Буковина», що видавалася в Чернівцях.

Якщо говорити про ближчі часи, то можна згадати колишнього дисидента Василя Барладяну (1942—2010). Це цікава історична постать. Адже народився він на території Румунії в родині сина генерал-хорунжого армії УНР Андрія Гулого-Гуленка — Володимира. Коли Василеві було три роки, чекісти викрали батька, засудили до каторги, де він і загинув на уранових рудниках у Монголії. А Василеві пощастило закінчити філологічний факультет Одеського університету. У 1971—1972 роках він навчався на історико-філологічному факультеті Бухарестського та Софійського університетів. Потім Василь Барладяну досліджував літературно-мистецькі та релігійні зв’язки України з Болгарією, Сербією, Грецією та румунськими землями. Є у нього і суто болгарознавчі роботи. Зокрема дисертація — «Образ людини в живопису й літературі Другого Болгарського царства 1118—1396». А в 1970-у на міжнародній конференції «Україна—Болгарія» (проходила в Одесі) він виголосив доповідь: «Ренесансні риси в живопису Другого Болгарського царства та України-Руси». Такий ось цікавий дисидент. Любив Україну (як батько й дід), але й Болгарією цікавився.

* * *

Хотілося б згадати і шкільний музей українсько-болгарської дружби у Малій Перещепині Новосанжарського району Полтавської області. На околицях цього села на краю соснового лісу знаходиться могила володаря Великої Булгарії хана Кубрата. Йдеться про VII століття нашої ери! Так ось, працівники музею, вчителі та учні місцевої школи цікавляться життям болгарської діаспори в Україні, її культурою, побутом, звичаями, читають болгарські газети, зокрема «Роден край», що виходить в Одесі. До речі, в шкільні роки і в нас у школі був клуб радянсько-болгарської дружби. Трішки заідеологізований, але саме там я отримав свої найперші уроки болгарської (третьої мови у моєму житті після української та російської). Саме з того часу і бере початок моє зацікавлення болгарською культурою.

А як не згадати про цілу серію найцікавіших публікацій у популярній всеукраїнській газеті «День»?! Вони присвячені болгарській історії та українсько-болгарським зв’язкам.

«Українсько-болгарська історія символічно нагадує історію двох сестер — наших народів. Ворожі сили століттями працювали на те, щоб насильно розлучити їх у «дитинстві». Виховати в спеціально викривленому світі. Але через багато століть у нас випав шанс знайти одна одну. Щоб знову поріднитися, нам потрібна спільна мова, ми повинні більше знати». Це — уривок з передмови головного редактора «Деня» Лариси Івшиної до книжки «Сестра моя, Софія...»

* * *

Як бачимо, у нас є хороше підґрунтя для поглиблення і зміцнення українсько-болгарських взаємин. Непоганою базою для цього є постійні контакти двох громад в Буджаку. Наведу конкретний приклад. Коли відвідав болгарське село Зоря, що в Саратському районі, то познайомився з місцевими учителями. І саме там почув цікаві вірші Олени Арнаутової, написані одночасно українською, російською та болгарською:

Учителка по български съм аз,
болгарську мову в школі
викладаю...

Раніше нічого подібного не чув, тому слухав із задоволенням, адже сама ідея написання такого вірша досить непогана. Від щирого серця Олена розповідала про себе і про своє життя:

Мій клас, мій неслухняний
сьомий А,
Нестримний помічник,
моє натхнення!
Я й хореограф, і партнерка я,
І вчителька, і подруга, і неня...

Погодьтеся: такі вірші варто читати дітям на уроках. Це був би приклад і для інших національних шкіл.

Я запропонував тамтешнім педагогам болгарський переклад пісні «Дивлюсь я на небо…». Анна Ризова, яка співає в місцевому хорі, запевнила, що її колеги із задоволенням вивчать болгарський варіант пісні. А українською вони вже співають! Тобто, все розвивається по висхідній: якщо згуртується жменька ентузіастів, котрі захочуть дати новий поштовх дружнім стосункам, то справа піде швидко.

В селі Кулевча відвідав музей-садибу «Български двор», творцем якого є Василь Каралійський. Цікаво було послухати розповідь молодого подвижника про болгарські поселення Буджаку. Василь щороку їздить на Полтавщину (на могилу хана Кубрата), і це ще раз підтверджує тезу про нашу історичну і кровну спорідненість.

Певен, школярів болгарської національності варто і на Полтавщину повезти, і в столицю, у Київ, і до Львова, і на Закарпаття, і на Шацькі озера... А маленьким українцям з «материка» варто хоча б раз у житті побувати на Дунаї, відвідати Ізмаїл, Болград та колоритні болгарські села регіону.

Сергій ЛАЩЕНКО.
Львів — Одеса — Буджак — Львів.

Переглядів: 50
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua