РубрикиБез рубрики

Храм чи «перкусія екстазів»?

Спроба літературного аналізу

Чому спроба? Тому що я не критик, не літературознавець. Певно, це особлива каста, яка тримає в полі зору весь літературний процес, яка нюхом відчуває в огромі саме той, епохальний, твір, помічає й виділяє талановитих авторів, намагається спрогнозувати й визначити шлях сучасного красного письменства. Крім того, добре знає теорію літератури.

Не скажу, що я володію всіма цими якостями, але як письменницю, громадянку, завзятого читача мене цікавить шлях і розвиток сучасної української літератури. Тому вдивляюсь і вчитуюсь у нові твори, знайомлюся з новими іменами. Безумовно, не можна нічого створити на пустому місці. Сучасні письменники, випестувані на традиціях української класики, ідуть далі, осмислюючи наше минуле, сьогоднішнє і навіть майбутнє по-іншому. Хто не вчився майстерності у Павла Загребельного, Анатолія Дімарова, Григора Тютюнника, Раїси Іванченко, Івана Білика? Гідно презентують українську літературу Галина Тарасюк, Марія Матіос, Василь Шкляр, Володимир Лис, Ірен Роздобудько, Ольга Слоньовська, Геннадій Щипківський, які регулярно тішать нас новими цікавими творами.

Колись Шевченко ємко визначив: «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини». Та й донині так, Тарасе Григоровичу! Стікаються струмочки наших доль в океан матінки України. І творять історію — історію України.

Чи не тому так спрагло вчитуємося ми саме в такі твори, де Українець живе, діє, працює, радіє, любить, страждає на тлі наших непростих історичних подій? Бо такі твори не тільки про літературних персонажів, а й про нас із вами. Не вірите? То прочитайте романи Віктора Міняйла «Вічний Іван», Любові Голоти «Епізодична пам’ять», Василя Шкляра «Маруся», Івана Білика «Яр», Марії Матіос «Нація. Одкровення», Геннадія Щипківського «Утекти від себе», братів Капранових «Забудь-річка», Володимира Лиса «Століття Якова».

В очікуванні солодкого читання дивлюся на придбані книжки А. Дімарова «Прожити й розповісти», П. Наніїва «Тричі продана», М. Кідрука «Зазирни у мої сни», О. Слоньовської «Дівчинка на кулі».

Рада, що тема повстанського руху дедалі активніше завойовує місце і в художній літературі, і в кінематографі. Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» визначив роман А. Кокотюхи «Червоний» найкращим історико-патріотичним твором.

Помітно виділяються зараз активністю видавництва «Україн-ський пріоритет» (директор В.Шовкошитний) і «Клуб сімейного дозвілля» (Харків). У місті Чорноморську мали задоволення ще й слухати пана Шовкошитного з розкішною презентацією виданих книжок.

Чекає мого прочитання збірка кількох авторів «Ода до радості». Роман «ДНК», написаний колективом авторів, не викликав у мене захоплення, але форма цікава й оригінальна. Думаю, варта продовження й розвитку…

Плідно працюють на ниві письменства й прозаїки Одещини: Володимир Рутківський, Сергій Дмитрієв, Арсенія Велика, Богдан Сушинський, Олекса Різників, Геннадій Щипківський, Василь Полтавчук, Роман Кракалія, Микола Суховецький, Галина Могильницька, Елла Леус, Наїль Муратов, Анатолій Ройченко.

Звичайно, твори їхні — різних жанрів і різного рівня. Їх можна аналізувати, можна й критикувати. Та кожен твір має право на існування, як і стиль кожного письменника. От тільки твердо впевнена, що такі книжки, як роман однієї молодої одеської письменниці «Те, що позбавляє сну», засмічують сучасну українську літературу.

Я справді втратила сон. Невже таке можливе? Відомі письменники — члени видавничої ради «Українського пріоритету» і літературної премії «Благовіст» — замість того, щоб розжувати молодій колезі секрети літературної майстерності, нагороджують цей твір (якщо це можна назвати твором), наче кажуть: «Беріть приклад. Пишіть так!». Я прочитала роман тричі вздовж і впоперек, щоб відшукати раціональне зерно, зрозуміти той «смисл», який шукають герої твору (власне, й героями їх важко назвати: Жовта Крейда, Зачіски, тіло-сарделька, мурашка, кахляні обличчя), — і не знайшла! Жодна людина (жодна!), чиєму смаку я довіряю, не відгукнулася схвально про роман. Більше того, давали йому характеристику словами самої авторки: «лайно як лайно», «брєдятина якась», «повна жопа», «блювотина якась», «повний капець». У романі навіть дощ не йде, а «блює…». Повторюю слова одного з героїв: «Мене просто нудить…».

Закінчує свій твір авторка так:

«Цей повсякденний проміскуїтет, який веде до конкубінету, безжалісно руйнує нас як індивідів. Моє єство перетворилося на запилену шафу, що заковтує в себе твої покалічені сперматозоїди.

Ти закидаєш мою ногу собі на плече в надії, що я відчую перкусію екстазів».

В анотації сказано: «…роман викличе чимало запитань у вдумливого читача й порадує його неочікуваними відповідями».

Не порадував мене роман відповідями, а запитань додалося.

Переконана: вдумливий читач потребує бачити літературних персонажів саме на тлі історичних подій, без ніяких «фентезі». А якщо мені захочеться чогось такого, я почитаю добротну фантастику. Як жили наші предки, що переживаємо ми зараз, що понесемо в майбутнє? Як міняється людина з плином часу? Саме письменник має над цим думати, досліджувати в своїх творах.

Хочу навести слова патріарха української літератури Романа Іваничука (може, комусь і допоможе): «Що можу побажати молодшим колегам? Передовсім — щоб вони на все своє творче життя запам’ятали, що література не ребус, не словник ненормативної лексики, не порнографія і не хамство. Література — це Храм».

Дивись у небо, незважаючи ні на що.

* * *

Переді мною — непоказна книжечка невиразного кольору. Але приваблює погляд ота спрацьована жменя, з якої дорогоцінним золотом сиплеться й сиплеться земелька. Ні, неможливо точніше й виразніше зобразити символ праці сільського трударя! Мова — про книжку Василя Полтавчука «Іванові зяті. Оповідання» (Одеса, Астропринт, 2013).

«Мудрість простоти» — назвав вступне слово до збірки світлої пам’яті Василь Фащенко, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Якраз у точку!

Без карколомних сюжетів, модерністських штучок Василь Полтавчук оповідає життєві історії, непомітно змушує нас замислитися над основними цінностями в житті. Я тут виділила б слова, які є ключовими в нашому бутті: «Зло ніби й не зло, поки нас не торкнеться». Так, скільки за своє життя ми проходимо байдуже повз зло! А треба реагувати, діяти, робити світ чистішим і добрішим! І не тільки тоді, коли торкнеться тебе…

Дивовижно, як добре автор знає сільське життя: і як пасти череду, і як ремонтувати трактор, і як продавати картоплю, і як сіяти, і як віники з пруття в’язати… Віриш, що Василь Полтавчук, кандидат філологічних наук, доцент, усе це не тільки знає, а й уміє!

Чомусь мені здається, що з визначенням жанру своїх творів автор трохи помилився. Це не оповідання, а новели — стислі, короткі, з несподіваною кін-цівкою, яка містить у собі ідею твору. Ось пастушок з «Другого фронту» несподівано вирішив віддати зерно сім’ї поліцая; герой «Безвідмовного Михтодя» кавуни, які віз бригадирові, дарує дітям; молодий водій відмовляється возити новою машиною агронома і йде працювати у тракторну бригаду на місце фронтовика, який захворів («Заповітне поле»). В заключних рядках цих новел викристалізовується благородство й краса душі героїв.

Земле рідна! Звідки, з яких глибин народжуєш таких людяних і порядних чоловіків, як наші письменники — Роман Кракалія, Микола Суховецький, Олекса Різників, Василь Полтавчук?!

Через свої твори останній з названих явив нам свою душу — чисту й ніжну. Мені можуть сказати: пан Полтавчук — учений-філолог, кому ж і писати майстерно, як не йому? Це так, але людяність і ніжність душі не здобувають освітою! Це все від землі, від калини й люблячих променів неньки України. Тому й тепло мені від наших, україн-ських слів: «рихтуються», «голомозі», «зашпори», «ослін», «околот», «обчовгане», «навпомацки», «гиркаються»... Тому й милуюся образними висловами, густо розсипаними по всій книжці: «небо ще не визорилося, загаявся десь і місяць», «верба полоскала віття у воді…», «…вітер свистить-завиває, жбурляє клапті снігу, вис-півує щось стихійне, невпокорене, розбишацьке, загрозливе», «у просвітку напівголих верховіть пливла, погойдуючись, червоняста хмарина. Здавалося, хтось смикає її знизу, намагаючись стягнути на землю», «не дощ, а пустун. То сипоне раптово, залопотить по листю, налякає людей, …то посіється тихий, лагідний, аж заговорити до нього хочеться…».

Нарешті — про твір, який дав назву книжці, — «Іванові зяті». Як же без отого чоловічого его-їзму? Породілля, крім пологових мук, мусить переживати, що народила третю дівчинку, бо чоловік хотів сина! Хто й коли вже голосно пояснить усім чоловікам, що стать дитини цілковито залежить від них?

Та втішався Іван мріями й надіями, що матиме трьох зятів — помічників і порадників.

Роки йшли — виросли три красуні, пішли в місто вчитися. Одержали дипломи про вищу освіту, познаходили пари собі: старша подалася в Арабські Емірати третьою дружиною, середня — в Ростов-на-Дону громадянським шлюбом, а найменша вподобала жонатого в надії, що він «скоро розлучиться».

Стан батьків автор передає стисло: «Неначе вдавилися тим, що почули…».

Так, від цього можна і вдавитися… Чому? Чому так сталося? Де гордість у наших дівчат, самоповага? Чи пещені надто батьками? Чи передалося генетично малоросійство? Чи виховання не таке було?

От і питання: що дає нам цивілізація, місто?..

(Далі буде)

Валентина СИДОРУК,
член Національної спілки письменників України.
м. Чорноморськ.

Переглядів: 54
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua