РубрикиПам’ять

«Я повернусь в Одесу, повернусь...»

Сьогодні сповнився рівно рік, як пішла із життя відома дисидентка, поетеса, прозаїк та сценаристка Ірина Ратушинська. За свої вірші у 1983-у молода випускниця фізичного факультету Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова отримала рекордний як для жінки термін покарання — 7 років ув’язнення та п’ять років заслання.

Народилася Ірина в Одесі 4 березня 1954 року. Одна з бабусь була полькою й охрестила внучку за католицьким обрядом, але релігійним вихованням не займалася. Батько, Борис Леонідович Ратушинський, був звичайним інженером, а мати, Ірина Валентинівна, викладала в школі російську мову та літературу. Як тоді казали, жила сім’я на одну зарплату. Мешкали в комуналці, всі «зручності» — у дворі, води на їхньому третьому поверсі майже ніколи не було, тому доводилося носити її відрами від колонки, іноді найближча, що працювала, була за два квартали. Цей побут плюс робота забирали у батьків увесь час, тому вони змалку привчили доньку до самостійності. А ще вчили не брехати і не боятися. У родині дуже шанували книжки, якими була заповнена вся квартира. Заощаджували на всьому, крім книжок. До речі, на таку розкіш, як телевізор, батьки змогли розщедритися, коли Ірині сповнилося шістнадцять.

У сім років дівчинка пішла до першого класу 107-ї школи, що на розі вулиці Льва Толстого та Каретного провулку. З другого класу почала писати вірші. До того також їх придумувала, але не записувала й довго нікому не показувала.

Дитинство проходило як у всіх малих одеситів: вулиця, дерева, море. У п’ять років познайомилася з майбутнім чоловіком — киянином Ігорем Геращенком. Їхні батьки товаришували ще з інституту і з’їжджалися іноді сім’ями. З Ігорем добре було лазити по дахах, він любив грецькі міфи і багато знав про всіляких жуків та гусениць. Малюки ладнали між собою, поки не заходила розмова про те, яке місто краще — Київ чи Одеса. Тут вони були затятими патріотами, навіть дивно, що жодного разу не побилися.

Після закінчення школи в 1971-у вступила на фізичний факультет ОДУ, який тоді розташовувався в головному корпусі на вулиці Петра Великого, 2 (тепер — Дворянська). Там Ірину «викрили» як поетку. На її вірші складали музику і співали пісні на КВКівських зустрічах. На той час КВК по телевізору вже не транслювали, але він був поширений у вишах, у тому числі й на фізичному факультеті. До складу команди входили Святослав Пелішенко, Сергій Осташко, ну і, звісно ж, Ірина власною персоною. На чолі факультету, а пізніше й університету тоді був фізик Віктор Васильович Сердюк, який разом з деканом Михайлом Миколайовичем Чесноковим захищали команду від можливих прикрощів, намагаючись не обмежувати при цьому студентської свободи. Потім затіяли гуморину, яку, як і КВК, довго забороняли.

На четвертому курсі Ірину запросили у спецвідділ, де запропонували співпрацю з КДБ. Йшлося про стеження за іноземцями. Для цього їй треба було стати «інтердівчиною». На що отримали категоричне заперечення. Цей момент став переломним у кар’єрі майбутнього фізика. Замість аспірантури три роки працювала вчителькою фізики в Одеській школі №9 (тепер це друга гімназія). Після відпрацювання обов’язкового терміну восени 1979-го влаштувалася молодшим науковим спеціалістом на фізико-математичний факультет Одеського педіну. Але КДБ «потурбувався», щоб її звідти звільнили. Педагогіку довелося поміняти на репетиторство. Учнів, яких готувала до вступу в університет, викликали в той же КДБ, як дорослих, на «приватні» розмови.

У 25 років Ірина пішла під вінець і переїхала до чоловіка в Київ, де молодята познайомилися з Іваном Світличним, Миколою Руденком. Писали, поширювали самвидав. Мріяли збудувати власну хату. Вперше Ігор та Ірина зазнали адміністративного арешту 10 грудня 1981-го за участь у демонстрації на захист прав людини в Москві, біля пам’ятника Пушкіну. Наступного року у журналі «Грани» з’явилася перша її публікація. А вже 17 вересня того ж 1982-го Ірину Ратушинську заарештували. Вони з чоловіком тоді працювали сезонними робітниками у радгоспі «Лишня»: збирали яблука. Через правозахисну діяльність Ігоря звільнили з роботи. Розрахуватися в радгоспі обіцяли не грошима, а яблуками. Уранці, перед початком роботи, Ірину запросили до контори, щоб нібито щось уточнити. А звідти вже запхали в білу «Волгу». Ще й, для годиться, зброю показали: арешт особливо небезпечної державної злочинниці. Зароблені три тонни яблук молодята так і не отримали. Слід за-значити, що в ректораті та деканаті рідного університету на запити слідства не надали жодного компрометуючого матеріалу.

За правозахисну діяльність, зберігання і поширення самвидаву та антирадянську агітацію, головним доказом якої стали шість її віршів, 3 березня 1983-го Ірину Ратушинську засудили за ст. 62 УК УРСР на сім років ув’язнення і п’ять — заслання. Нікому із жінок після сталінських часів за політичною статтею такого терміну не давали. Серед тих шести віршів — і «Родина», написаний у 1977-у. Ось кілька рядків із нього:

Ненавистная моя родина!
Нет постыдней твоих ночей.
Как тебе везло
На юродивых,
На холопов и палачей!
Как плодила ты
верноподданных,
Как усердна была, губя
Тех — некупленных
и непроданных,
Осуждённых любить тебя!

Карцери, ШІЗО, голодування і… поезія:

В удушье камеры!
Потом — в бетонный двор
На пять шагов, а после —
на этап
С немецкою овчаркой
по пятам
Все в тот же срок,
неведомо какой…

Так у свої 29 років вона стала наймолодошою в зоні для жінок-політв’язнів. Йосип Бродський у статті, присвяченій творчості Ірини Ратушинської, писав: «Політичне судочинство злочинне саме по собі. Засудження поета — злочин не просто кримінальний, а перш за все антропологічний. Це злочин проти мови, проти того, чим людина відрізняється від тварини».

Покарання відбувала у Мордовії, в селі Барашево Теньгушовського району. Разом зі співтабірницями підписала звернення до урядів західних країн «На захист розтоптаних прав». На початку вересня 1983 року в жіночій політзоні було оголошено голодування. Із 24 ве-ресня голодуючих почали годувати примусово. Під час примусового годування Ірина отримала струс мозку. Табірна лікарка В.А. Жиркова-Волкова відмовилася її лікувати. Із 7 до 23 грудня 1983-го і з 30 січня 1984-го Ратушинська перебувала у штрафному ізоляторі, де захворіла на запалення легенів. Її поклали в табірну лікарню, призначили лікування, але лікарі відмовилися сказати, які ліки їй призначили. Попри тяжкий стан, ускладнений хворобою нирок, вона відмовилася їх приймати.

Рух на захист Ірини Ратушин-ської розгорнувся в усьому світі. «Міжнародна амністія» домоглася її звільнення. Спеціальну заяву радянському урядові з вимогою звільнити поетку надіслав Міжнародний ПЕН-клуб, членом якого вона була з 1983-го.

У серпні 1986-го Ірину Борисівну етапували до Києва. За день до зустрічі М. Горбачова і Р. Рейґана у Рейк’явіку, а саме 9 жовтня 1986-го, генерал КДБ Євген Марчук відвіз Ратушинську додому: звільнена спеціальним указом голови Верховної Ради СРСР А. Громика. Не вірилося. Заповідь «Не вір. Не бійся. Не проси» діяла на рівні підсвідомості.

Додому привезли хвору, ви-снажену. Після табірних лікарів Ратушинська втратила віру в рідну медицину й почала домагатися виїзду на лікування в Англію. Пізніше, під час міжнародного фестивалю поезії в Нідерландах, якраз перед її виступом, по телефону повідомили, що вони з чоловіком позбавлені радянського громадянства.

Після виїзду з СРСР немало поїздила по світу, ведучи кампанію на захист радянських по-літв’язнів. Професією Ірини Ратушинської відтоді стала літературна діяльність. Вона — лауреат п’ятьох міжнародних премій за поезію і прозу. Її книги опубліковані в 15 країнах. З найвідоміших — «Серый — цвет надежды», присвячена життю єдиної в СРСР політичної зони для жінок. Щороку англійській королеві дарують 30 найкращих видань з різних країн різними мовами — серед них і ця книга.

У 37 років Ірина народила двох синів-близнят. У кінці 1990-х Ратушинська і Геращенко отримали російське громадянство без необхідної за законом попередньої відмови від британського. Із 1998-го проживали в Москві. За цей час Ірина Борисівна написала сценарії для низки серіалів, у тому числі «Пригоди Мухтара», «Таксистка», «Аеропорт», «Присяжний повірений». Була літературним редактором серіалу «Моя прекрасна няня».

Останні два з половиною роки Ірина Ратушинська боролася з онкологією. За словами чоловіка, мужньо переносила важку недугу. Смерті ніколи не боялася. Єдине, що її турбувало — щоб були знеболюючі, і щоб померла вдома.

Відхід правозахисниці і літераторки пройшов тихо — короткою новиною з акцентом на роботі сценаристом. Дмитро Биков у журналі «Собеседник» так висловився про Ірину Ратушинську та про Даниїла Граніна, які померли майже одночасно: «Обоє — і Гранін, і Ратушинська — за всіх своїх відмінностей були не на місці в нинішній епосі, обоє розуміли це і знали, що країна повернула зовсім не туди».

Звістка про смерть Ірини Ратушинської прилетіла в Одесу, якраз коли тут проходив фестиваль «Зелена хвиля». У Літературному музеї 6 серпня зібралися друзі та знайомі, щоб ушанувати талановиту землячку, яку всі пам’ятатимуть і любитимуть. Вона неодноразово казала: «Я повернусь в Одесу, повернусь…». Не встигла…

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
випускник фізичного факультету
Одеського університету ім. І.І. Мечникова.

Переглядів: 50
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua