РубрикиРакурс

Албанська квітка у бессарабському вінку

Коли планував поїздку на Дунай, то не збирався обмежуватись вивченням лише українських поселень. Знав, що і до росіян-старообрядців варто завітати, і до болгар, і до молдован, і до гагаузів... І вже точно був переконаний, що не омину албанського села Каракурт. На жаль, не все вдалося побачити, але «зажинок» зроблено непоганий. Головне, що з’явилися друзі-албанці!

Про цю балканську державу ми, на жаль, мало що знаємо. Мальовнича гірська країна на березі Середземного моря... Але навіть якщо розглядати Албанію лише з точки зору туризму і літнього відпочинку, то про сусідню Чорногорію українцям відомо набагато більше. А з точки зору історії?

Пам’ятаю з дитинства лише одну чи дві албанські кінокартини про часи Другої світової війни. Про партизанів. Вони нагадували югославські фільми епохи Тіто. Небагато. Мабуть, тому, що Албанія за комуністичного правління Енвера Ходжі була відносно закритою країною. Потім — крах комуністичної системи, розвал Югославії, збройний конфлікт у Косово.

Пригадую, як у 1999 році в центрі Львова запальний приїжджий серб емоційно переконував галичан, що їхня позиція недостатньо просербська. Мало того — вона цілком проалбанська! А це було саме під час операції сербської армії під назвою «Підкова». Тоді силовики намагалися витиснути албанське населення на територію Албанії. Львів’яни відповідали, що хоч і вважають сербів братами-сло-в’янами, але засуджують геноцид. Мешканець Белграда рішуче заперечував факт геноциду: мовляв, там просто бої. Але ж чомусь НАТО тоді обстрілювало військові об’єкти Сербії! І вбивства албанців відразу припинилися…

Коли в 2016 році на львівському Форумі видавців я побачив книгу Юлії Косинської та Олега Крука «Албанія — нова любов на Середземному морі», то вирішив купити її. Мав надію, що дізнаюся про Албанію більше. І книга не розчарувала. Тоді мене здивувало, що албанського героя Скандербега порівняли з нашим Богданом Хмельницьким. Під час похорону українського гетьмана його секретар Самійло Зорко у поховальній промові сказав: «До тебе звертаюся із словом молитви моїм, о вождю наш улюблений, слов’янський Скандербеже, гетьмане всього славного Війська Запорозького і всієї козацької України!». Виходить, що освічені українці XVII століття ще пам’ятали про албанського полководця Скандербега, який був грозою турків. Безстрашного албанця не змогли вбити в бою, він помер від лихоманки в 1468 році.

Справді, є багато паралелей з буремною епохою Богдана Хмельницького. Після смерті Скандербега Албанія була по-ділена між Османською імперією та Венеціанською республікою. Так і Україна після смерті Богдана стала здобиччю Росії та Польщі.

Цікаво, що під час Другої світової війни партизанського командира Енвера Ходжу за міцну статуру і мужність албанці називали Тарасом — на честь нашого Тараса Бульби.

А коли албанський поет і перек-ладач Агрон Туфа надіслав київ-ському краєзнавцеві Євгену Букету переклад вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо...», то не забув додати, що його пріз-вище також означає не що інше, як... Букет. Ось такі цікаві збіги.

* * *

Мій інтерес до албанців Буджаку також був зрозумілим. Як зберегли мову? Наскільки у них глибока історична пам’ять? Наскільки албанці Одещини інтегровані у всеукраїнські процеси? Чи можна започаткувати плідне співробітництво між нашою інтелігенцією, вести постійний обмін ідеями?

Символічно, що знайомство з першими у моєму житті албанцями відбулося в стінах Ізмаїльського педуніверситету. Лілія Фоміна та Валерій Пейков виявилися щирими і комунікабельними людьми. Валерій Пейков свого часу був у складі миро-творчого контингенту в Косово. Виконував функції перекладача. А пані Лілія унікальна тим, що примудрилася стати кандидатом філологічних наук, і це при тому, що не вивчала українську в школі. А тепер розмовляє вільно, без акценту, і мова її дуже багата.

«Мій фах — це українсько-болгарська філологія, — каже викладачка. — Захищала кандидатську з літератури в Івано-Франківську. Вчитися було важко, бо я не знала досконало ні української, ні болгарської. Але вже на четвертому-п’ятому курсах брала активну участь у всіх конференціях. І в українських, і в болгарських. Коли була на п’ятому курсі, до нас приїхав професор з Києва Микола Пилипович Кодак. Тоді я саме починала писати роботу про шістдесятників. Професор трохи поспілкувався зі мною. І навіть не зрозумів відразу, що я етнічна албанка, а не українка. Сказав, що я вже готовий теоретик і мені обов’язково треба йти далі. Тому я залишилася працювати лаборантом на кафедрі, мала ще трохи годин... Все це дозволяло вижити і продовжувати працювати над собою. Книжок було малувато, доводилося поповнювати бібліотеку своїм коштом. Йшла до мети потихеньку, але впевнено. Статті на цю тему писала починаючи з 2002 року. Але саму дисертацію «Лірика Миколи Вінграновського і проблема авторського «Я» захистила тільки в 2011-у. З українською культурою зріднилася, і тепер, коли приїжджаю додому, то відразу, механічно, вмикаю українське телебачення. Для мене воно вже своє, а мама й досі мало що розуміє... Вони тоді всі вчили російську, ні української, ні албанської не вивчали. Зараз дещо змінюється на краще. Моя сестра Наталя викладає албанську в Жовтневому. Це єдине албанське поселення на Одещині, і йому вже повернуто довоєнну назву — Каракурт. Але багато людей, за звичкою, продовжують казати Жовтневе. Албанську нині в школі вивчають факультативно. Наталі в 2015 році довелося навіть поїхати в столицю Албанії. Вона цілий місяць вчилася у Тірані. Адже треба було отримати якийсь документ, щоб мати право викладати. До того ж, мова нашого села суттєво відрізняється від албанської літературної мови...».

* * *

Потім занурюємося в історію. Друзі пояснюють мені, що «Шкіперія» — це стара назва території і держави. Але турки православних албанців (тих, хто переселився в Південну Бессарабію з Балкан) називали арнаутами. Тому і є в Одесі вулиці Велика і Мала Арнаутські. Ось таке розмаїття назв!

А ще ж була Кавказька Албанія — на території нинішнього Азербайджану. До речі, мова лезгинів, талишів близька до албанської. З представниками цих національностей албанець має шанс порозумітися.

* * *

А чи може бути цінним для українців албанський історичний досвід? Думаю, що так. І той факт, що албанці є на 65% мусульманами, на 25% католиками і на 10% православними, зберігаючи при цьому завидну єдність, теж може стати нам колись у пригоді.

Ось повернемо Крим — скільки там може бути українців-мусульман? Я їх зустрічав у Криму ще задовго до окупації. Причому україномовних. А що буде тепер, коли найпатріотичніші українці-християни виїхали, і не факт, що захочуть повертатися назад? Як підуть процеси? Тому й кажу, що албанський досвід для нас точно не буде зайвим.

* * *

Певний інтерес албанської спільноти викликав сам факт перекладу пісні «Дивлюсь я на небо...» албанською мовою. Виконав його, повторюся, відомий в Албанії професор філології Агрон Туфа.

А лідер Асоціації албанців України Олександр Дерментлі, з яким я досить довго спілкувався, запевнив, що у нього є на прикметі кілька людей з хорошими вокальними даними, які могли б зробити цю пісню популярною серед албанців Одещини. З-поміж кандидатур — навіть колишні учасники «X-фактора»!

Стосовно української мови на Одещині албанець сказав таке: «Українізація повинна відбуватися. Без неї тут не утвориться єдина спільнота. І ніколи не буде стабільності. Але вона повинна проводитися розумно...».

На цій оптимістичній ноті і закінчу свою розповідь про албанський сегмент Буджаку.

Сергій ЛАЩЕНКО.
Львів — Одеса — Буджак — Львів.

Переглядів: 142
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua