РубрикиПам’ять

Іван Драч — це наше українське «я»

19 червня на 82-у році відійшов у засвіти Іван Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, перший голова Народного руху України, Герой України.

За заповітом, поховають Івана Федоровича у рідному селі Теліжинці на Київщині, поруч із могилою сина Максима, який передчасно пішов із життя.

Радіо «Свобода» (https://www.radiosvoboda.org/a/29304750.html) зібрало спогади колег по перу, журналістів та політиків про Великого Українця.

Оксана ЗАБУЖКО, українська письменниця:

— Іван Федорович — це епоха. Пішла епоха. Це голос нашої відлиги, свободи. Це колосальна електрика слова, яка в 60-і перевернула весь спосіб висловлювання. Його «перло».

Чоловік, який Богом поцілований. У ньому було світло дару із такою дитинною безкорисливістю, із всією вічно дитячою подивованістю. Це било в ньому все життя, чим би він не займався. Навіть тоді, коли він ішов на невластиві собі ролі — трибуна, політика, народного депутата. Це було абсолютно не його. Не повинні поети «тягати каміння». А це був якраз той варіант, тому що не було більше кому.

Але в усьому тому він був щирий, живий і страшенно цікавий чоловік. Ознака справжнього таланту — коли людині до останку світ цікавіший, ніж її власна особа. Він усім цікавився, він усіх читав. Він внутрішньо полемізував, сердився, але завжди більше переймався світом. Він не був бронзовим і нафталіновим лауреатом. У ньому була жива незгасаюча пульсуюча думка.

В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, один з ініціаторів створення Народного руху України, літературознавець, почесний президент «Києво-Могилянської академії»:

— Іван Драч для мене як літератора і людини навіть зробив дуже багато. Я відкривав українську поезію 60-х саме через Драча. Він у ній просто вибухнув, це був неповторний голос, який привів до революції в українському поетичному слові. Багато років перед тим це була не поезія, а мажорно написані римовані рядки, присвячені сумним подіям.

Ми познайомились особисто з ним, коли я працював у «Літературній Україні». Це було знайомство поверхове. А по-справжньому, коли створювався Рух — я попросив Драча туди увійти. Драч дуже уважливо до цього поставився, він уже був старший, і це не було захоплення, як у нас, молодших. Він питав, чи ми усвідомлюємо, як це важко зробити, і що цьому треба віддаватися повністю. Ми казали, що усвідомлюємо.

Мені доводилось бути з Іваном на багатьох виступах і нарадах, дискусіях. Я для себе зробив такий висновок, що Іван міг сидіти і трохи байдуже дивитися на цей світ, щось собі думаючи. Але коли він піднімається і починає говорити — це як прибій в океані. Це все піднімає у висоту. Він був просто прекрасний промовець.

Я найбільше люблю поезію Драча саме в його виконанні. Ці нюанси значень, звучання поезії у нього настільки виразні. А крім того, не забуваймо, що Драч — один із революціонерів нашого кінематографа. Йому пощастило, що він потрапив на практику до Параджанова, коли знімались «Тіні забутих предків». Але й два сценарії під екранізації — «Камінний хрест», «Пропала грамота», і два його власні сценарії — «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» — це вершинні твори у нашому кінематографі. Його ще будуть вивчати в кіноакадеміях світу.

І крім того, Іван був просто людяний і хороший товариш. У нас була різниця у віці досить велика, але ми не відчували дистанції у стосунках, баченні життя. Могли бути незгодні, але це не перешкоджало любити одне одного. Це велика втрата.

Іван ЗАЄЦЬ, учасник Народного руху України, депутат кількох скликань Верховної Ради:

— Жодна владна система (чи то комуністична, чи й уже сучасних часів) не могла його повністю поглинути, приручити. Ніхто з них не довіряв Драчу — всі знали, що він така людина, що у якісь поворотні моменти обов’язково піде туди, де майбутнє української нації.

По багатьох напрямках життя мене пов’язувало з Іваном Федоровичем. Ми разом починали боротьбу за створення Народного руху — він був першим головою, я був одним із активних рухівців. У цей період започатковувались наші особисті відносини, він є кумом моїм.

Я був у нього в лікарні нещодавно. Уже було якось так незвично дивитись на нього як на немічного чоловіка. Було видно, що енергія життєва якось покидає його. Але до останнього моменту біля нього у ліжку лежав стосик газет. Навіть у стані, коли дуже тяжко говорив уже — читав газети, цікавився. До останнього подиху він хотів жити.

Дмитро ПАВЛИЧКО, поет, перекладач, депутат кількох скликань Верховної Ради, Герой України:

— Разом із життям Івана Драча обірвалася головна творча і людська лінія мого життя. Він мій найдорожчий друг, він був сміливішим за мене.

Драч ходив зі мною на обіди, я всюди був із ним. Я пам’ятаю, коли я йшов у Верховну Раду, Іван був біля мене. Ми були з ним «нерозлийвода» — Павличко та Драч. Він молодший за мене, він не мав права померти раніше за мене, відійти.

Не боявся сперечатися з Кравчуком, коли той переконував нас покинути Народний рух. Драч сидів біля мене, коли ми зустрічалися із Щербицьким і Горбачовим. Драч не боявся, дивлячись їм в очі, казати, що вони працюють проти України, зневажають українську культуру, русифікують наше життя. Іван Драч — це наше українське «я», болюче, невмируще.

Віталій ПОРТНИКОВ, журналіст і політичний коментатор, оглядач «Радіо «Свобода»:

— Молодим людям, які знали вже посивілого поета, дуже важко усвідомити й збагнути значення Івана Драча для нас, тих, хто стежив за його творчістю десятиріччями. При цьому ми — це ті, хто знав Драча у зрілості.

А є ще й ровесники Драча — ті, хто був поруч з ним у його дивовижній юності. Які усвідомлювали, який це був вибух — Драч. Як це назавжди змінило українську поезію, українську культуру, саме усвідомлення українського.

Я почав розуміти такого Драча завдяки своїй наставниці з Дніпровського національного університету, професору Клавдії Фроловій. Драч був джерелом її літературознавчого натхнення, і вона аж молоділа, коли згадувала його юнацькі вірші. Драч для неї — це був як новий храм української поезії. Але ж поруч з ним зростали нові сакральні будівлі — Костенко, Симоненко, Павличко, Стус, Вінграновський…

Все це переконувало, що українську поезію не вдалося каструвати, перетворити на ілюстрацію партійних гасел — хоча окупанти дуже намагалися.

А для мене «живий», не книжковий Драч завжди залишиться Драчем Народного руху. Це зараз здається, що готовність очолити НРУ могла бути політичним чи кар’єрним рішенням. Але такі рішення люди ухвалювали не наприкінці, а на початку війни, коли ще не було відомо, хто переможе — ми чи вони, і що буде з тими, хто віддавав новому незалежницькому рухові свій авторитет.

Тим більш, коли мова йшла про боротьбу за незалежність в одній з найконсервативніших республік Радянського Союзу, більшість населення якої продовжувала голосувати за комуністів й підтримала «оновлений Союз».

І це також запитання до молодих людей, які будуть згадувати сьогодні Драча. Згадайте його із своїми батьками і дідусями. Поцікавтеся у них, — якщо вони вам скажуть правду, — кого підтримували вони в час, коли він очолив Народний рух. Що вважали своєю Батьківщиною — Україну чи Радянський Союз. Якою мовою розмовляли і якої мови соромилися. І якщо вони скажуть вам правду, може, ви зрозумієте, з якого багна довелося витягувати український корабель.

І наостанок — просто спогад, який тепер став для мене символічним. Під нами — засніжений, ще радянський Хрещатик. Ми повертаємося з ювілейного вечора нашого спільного друга у Спілці письменників. Під ногами — суцільний лід. Ми міцно тримаємося під руки, але здається, що спуститися вниз просто немає можливості. Я не витримую першим, кажу, що ми не подолаємо цієї невблаганної ковзанки.

Іван Федорович залишається непорушним: «Заспокойся, Віталію. Ми дійдемо, обов’язково дійдемо. Мусимо дійти».

Петро ПОРОШЕНКО, Президент України:

— Відійшов у вічність Іван Драч. Один із найяскравіших поетів з когорти шістдесятників, прозаїк, кіносценарист, громадський діяч — це все замалі категорії для митця його масштабу. Перш за все, це була Людина, яка тонко відчувала Україну та її душу. Щирі співчуття рідним та друзям Івана Федоровича. Вічна пам’ять.

Володимир ГРОЙСМАН, прем’єр-міністр України:

— «Бог все поставить на місце, а ти Йому все ж поможи», — казав колись Іван Драч. Людина-легенда, людина-поет, людина-епоха. Здається, такі люди — вічні, але сьогодні його не стало. Пішов до Бога, який все поставить на місце... Прикро і сумно. Спочивайте з миром.


«Copyright © 2017 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»

Переглядів: 59
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua