РубрикиВраження

Мости єдності

Продовження. Початок у номері за 14 квітня.

Дві мови — два крила?

Цього року вперше побував на Дунаї. Назад віз книжечку Таміли Кибкало з Ізмаїла із символічною назвою «Дві мови — два крила». Є в ній хороші вірші українською: «Весна на Дунаї», «Я — вільний птах», «В Першотравневім» тощо. Але й російськомовних — половина.

Для авторки, чиє родове коріння походить з Харківщини, така двомовність є закономірною. В жодному разі не засуджую пані Тамілу — навпаки, вважаю, що вона гідна похвали за те, що в умовах зросійщеного Ізмаїла зберегла свій український поетичний космос. Бо дехто, приїхавши на Дунай із Житомирщини чи Поділля, забуває українську впродовж року. Однак саме ця книжечка наштовхнула на думку: а чи не слід нам частіше говорити про технології мовного відродження?

Бо «дві мови — два крила» — це, на перший погляд, цілком прийнятна формула для Південного Сходу. Адже коли йдеться про два крила, то, як мінімум, одне з них — українське. Тим паче, що якби ми не відстояли Схід і Південь у війні з Росією, то путінська команда начхала б на друге «крило» — їм вистачило б й одного. Але ж ми не московити — толерантність у нас у генах. Шануємо мови народів, поряд з якими живемо. А також цінуємо внесок росіян, які воювали за Україну. І тому маємо право на гнучку мовну політику залежно від регіону.

На перший погляд, 50% українського — це не так уже й погано. Звісно, в Ізмаїлі, Одесі, Болграді не буде так, як у Львові. Й українці ніколи не повторять підходи часів румунської окупації, про яку досі пам’ятають літні люди Придунав’я. І радянський період, коли представники багатьох національностей Буджаку не мали можливості вивчати рідну мову, не повториться. Але важливо, щоб і український мовний сегмент у містах та селах Бессарабії був помітним, а головне — не загроженим. Чи так воно зараз?

Давні одеські «цивілізаційні лекала»

У місцевій газеті «Собеседник Измаила» вийшла стаття Інни Дерменжі про мій візит: «Ізмаїл навіть менш український, ніж Донбас і Крим…», у якій журналістка розповідає про мої враження від перебування на Придунав’ї. На перший погляд, назва надто категорична. Але ж і справді вразила відсутність української мови на вулицях та невелика кількість україномовних вивісок у місті. Добре, якщо їх набереться 5% (а колись же навіть у Ялті я фіксував 25%). Тож не дивно, що напрошуються категоричні висновки.

Втім, навіть ті вивіски, які є, не завжди радують око. Наприклад: «Реэстрове казацтво». Зрозуміло, які там козаки. І в Білгороді-Дністровському побачив подібне: «Экологично, безпечно та чисто». А ще багато колоритних неукраїнських назв: «Византия», «Венеция», «Французские блинчики», «Армянский лаваш», «Немецкие окна», «Двери Белоруссии» тощо. Важко у таких умовах плекати українство.

Водночас зазначу, що в самій Одесі ситуація з вивісками краща. Їх там щось близько половини, і вони свідчать про намагання влади гармонійно поєднати дві мови. Скажімо, великими літерами пишеться «Перукарня», а меншими — російською: «Парикмахерские услуги» й деталізується, які саме. Або потрійне: «Меблі/Мир мебели/Меблі», «Взуття/Мужская обувь/Женская обувь». Чи таке поєднання: «Мийка «Сияние», «Продукты «Мрія». Десь переважає українська, а десь — російська. Як-от кіоск називається «Кофе», але поряд встановлена дошка, на якій крейдою меню виписане українською. Тобто є намагання дотримуватися бодай якогось мовного паритету. В інших містах — Донецьку, Луганську, Запоріжжі — такого не помічав. Там або українська, або російська.

З цього приводу один інтелігентний одесит пояснив: місто спирається на свої давні «цивілізаційні лекала». Бо коли Одеса почала активно будуватися, поряд селилися українці, росіяни, євреї, греки, молдавани, болгари… Кажуть, що навіть албанців в Одесі є зо три тисячі. Причому всі свої, буджацькі. Такого етнічного розмаїття нема ніде в Україні, тож мовної толерантності в Одесі більше, ніж було в Севастополі на момент появи там «зелених чоловічків». Адже база двох флотів була нашпигована відставними російськими офіцерами. Шансів побудувати «русский мир» в Одесі менше, хоч такі спроби є.

Дружба брехні не передбачає

Так би й жити «Придунайській Швейцарії» чи «Перлині біля моря» в мирі і злагоді, подаючи приклад іншим регіонам, але деякі речі насторожують. Насамперед це засилля проро-сійських ЗМІ. Багато місцевих дивляться російське телебачення. На пер-ший погляд, нічого страшного, але коли шовіністи спалили машину патріотів із села Розквіт Березівського району, а винних так і не знайшли, то стає зрозумілим: будь-яке затишшя тут до пори до часу. А ще в Одесі перестала діяти «Просвіта». Тобто, створено не найкращі умови для функціонування другого мовного «крила».

І хоча на Одещині довелося спілкуватися з чудовими людьми різних національностей (болгарами, албанцями, росіянами...), які прихильно ставляться до української мови, все ж не полишало відчуття, що тут і мир хиткий, й українська мова загрожена. В тій же газеті «Собеседник Измаила» можна наткнутися на таку ось статтю: «Создана Ассоциация педработников румынской национальности Одесской области». В ній я звернув увагу на фразу: «…учасники форума посвятили время рассмотрению вопроса самоорганизации румыноязычных учителей в контексте угрозы полной денационализации (русификации, украинизации) школьного образования на румынском языке в исторической Бессарабии».

Це, м’яко кажучи, «перебільшення» свідчить про націонал-егоїзм, який так чи інакше імпортується з Бухареста. Може, тут і нема злої волі (і свідомого руху в фарватері Москви), але, щонайменше, є незнання ситуації й повна байдужість до українських проблем. Не були б настільки байдужими, то знали б істинну картину.

Як можна говорити про «повну українізацію» в регіоні, де почути живу українську мову надзвичайно складно? Румунська до 1940 року чулася набагато частіше. Навіть там, де румуни були в меншості. Вживати ж слово «украинизация» через кому (поряд з терміном «русификация») — це вже зовсім образливо для українців. Болгарська, румунська, гагаузька, албанська мови тільки тому й вивчаються в школах, що Україна спромоглася на відновлення незалежності. Не було б «критичної» маси української мови, то не було б і самої незалежності. Тривала б русифікація, найімовірніше, «деенерівського» розливу, бо навіть радянська модель «інтернаціоналізму» була б гальмом для здійснення планів нинішньої кремлівської верхівки.

Тож вивчення української й відновлення її у правах (а це не лише вивіски, але й повноголосе звучання в побуті) — чи не найкраща запорука миру і стабільності в регіоні. А для цього треба рішучіше боротися з проявами сепаратизму, шовінізму, українофобії й не скупитися на нормальне фінансування проукраїнських ЗМІ. А ще — на подорожі дітей різних національностей (та й самих українців) по Україні. Будь-які інші хитромудрі способи «гармонізації» міжнаціональних стосунків у зросійщених регіонах обійдуться державі на порядок дорожче.

(Далі буде)

Сергій ЛАЩЕНКО.
Львів—Одеса—Буджак—Львів.

Переглядів: 2256
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua