РубрикиБез рубрики

«У всіх вчитися, але нікого не копіювати»

7 квітня — 125 років від дня народження Василя Василька (1893–1972), видатного режисера, актора, педагога, театрознавця, чиє ім’я носить Одеський академічний український музично-драматичний театр

Театр захопив Василя Василька з першої побаченої вистави. Сільському хлопчині, на той час київському гімназисту, поталанило пізнавати велике мистецтво у стаціонарному українському театрі Миколи Садовського. Надаючи послуги фотографа, він був свідком народження вистав за участю корифеїв української сцени. Влітку 1912 року отримав свою першу роль у комедії «Сватання на Гончарівці», режисер якої Федір Левицький став театральним хрещеним батьком дебютанта.

«Вася-фотограф» — так називали гімназиста Василя Миляєва (справжнє прізвище Василька) в трупі Миколи Садовського через його захоплення фотографією. Саме він зробив першу в українському театрі спробу наукової фотофіксації вистави. Не розлучався зі своїм фотоапаратом і надалі, працюючи вже у Молодому театрі Леся Курбаса. Завдяки цьому з’явився чудовий фотоархів, який, згодом переданий до музею, став цінним джерелом вивчення однієї з яскравих сторінок історії українського театру.

Забігаючи наперед, зазначимо, що, за спогадами Василя Василька, про потребу в театральному музеї він уперше почув за лаштунками з уст Миколи Садовського десь у 1912–1914 роках. Відтоді виношував цю ідею аж до 1923-го, коли на загальних зборах «Березоля» виступив з розгорнутою пропозицією заснувати перший в Україні театральний музей, уже маючи для нього власну збірку матеріалів. У 1926-у Василь Степанович вийшов з «Березоля», але й потім, працюючи в різних театрах, залишався музейником. Дбаючи про поповнення колекції, він передавав до неї експонати, що стосувалися не лише його творчості чи діяльності очолюваних ним колективів, а й взагалі всі унікальні речі, які могли б її збагатити. Дорогоцінним музейним скарбом є також бібліотека Василька, зібрана ним упродовж десятків років. Вона налічує близько десяти тисяч томів з багатьох галузей знань — історії, психології, філології, образотворчого мистецтва, не кажучи вже про драматургію і театр. На кожному виданні — помітки, зроблені його рукою.

Поєднуючи навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету (1913–1915) і сценічну діяльність, юнак дедалі частіше з’являвся й на лицедійському кону.

У 1915-у молодий актор перейшов до «Товариства українських артистів за участю М.К. Заньковецької та П.К. Саксаганського під орудою І.О. Мар’яненка», де почав виступати під псевдонімом Василько. Надзвичайно спостережливий, він увібрав у себе артистичність Миколи Садовського, натхненне перевтілення Марії Заньковецької та гострохарактерну комедійність Панаса Саксаганського. Кожну мить, проведену поряд з великими митцями, називав священною.

Вихований на традиціях реалістичного народного театру, Василь Василько все ж прагнув до нових сценічних образів та експериментів. Доля подарувала зустріч з фундатором модерного українського театру Лесем Курбасом, який відіграв визначальну роль у формуванні його режисерської майстерності. З колективами «Молодого театру» та «Березоля» (1918–1926) пов’язані і кращі ролі, і перші режисерські спроби Василька. Разом з Курбасом він брав участь у постановці вистави за Тарасом Шевченком «Гайдамаки» — його режисерської ластівки.

Успіх Василеві Васильку принесла втілена ним на сцені театру «Березіль» вистава Михайла Старицького «За двома зайцями» (1925). Він став одним з найпопулярніших режисерів України, роботи якого відзначалися яскравою театральною формою. Його запрошують художнім керівником до новостворених україн-ських театрів в Одесі, Харкові, Донецьку, Чернівцях. Так, у Харківському Червонозаводському театрі поставив комедію-феєрію Івана Кочерги «Марко в пеклі» (1929), яка мала великий успіх.

Значна частина життя Василя Василька пов’язана з Одеським україн-ським музично-драматичним театром. Це — 33 вистави, які складають «золотий фонд» цього колективу. Серед спектаклів, поставлених режисером на одеській українській сцені, — «За двома зайцями» Михайла Старицького, «Кінець Криворильська» Бориса Ромашова, «Республіка на колесах» Якова Мамонтова, «Хто сміється останнім» Кіндрата Кропиви, «Земля» й «У неділю рано зілля копала...» за повістями Ольги Кобилянської, «Віндзорські кумасі» Вільяма Шекспіра, «Гайдамаки» за поемою Тараса Шевченка, «Угрюм-ріка» за романом В’ячеслава Шишкова (остання його постановка на одеській українській сцені). Василько ставив вистави як за творами світової й української класики, так і за сучасними п’єсами — вітчизняними і зарубіжними. За 14-річне художнє керівництво колективом і за значний внесок у його розвиток 31 січня 1995-го Одеському українському музично-драматичному театру було присвоєне ім’я Василя Степановича Василька.

Під час роботи у Чернівецькому театрі режисер уперше здійснив інсценізацію творів Ольги Кобилянської «Земля» та «У неділю рано зілля копала...» (1955), які обійшли мало не всі сцени України й були поставлені у США та Канаді.

Василь Василько займався також драматургією, історією і теорією театру. Він — автор праць «Любов Павлівна Ліницька» (1957), «В.Ф. Левицький» (1958), «Микола Садовський та його театр» (1962), «Фрагменти режисури» (1967), «Театру віддане життя» (1984), «Інсценізація» (1987) та інших, один із засновників Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Щедрий на талант, Василь Василько залюбки передавав свій досвід учням. У його особі новітній український театр мав, після Леся Курбаса, найяскравішого режисера-педагога.

«...Чого мене навчив Олександр Степанович Курбас? Перш за все — бути САМИМ СОБОЮ! У всіх вчитися, але нікого не копіювати. До зустрічі з Курбасом я вчився у наших корифеїв і, правду кажучи, «чесно» наслідував їх. Після школи Курбаса у процесі творчості я вже не згадував, як би той чи інший епізод зіграв Садовський або Саксаганський. Я свідомо уникав копіювання. Курбас своєчасно застеріг мене від епігонства, від переспівування чужих досягнень, від кволості творчої думки. Лесь Степанович навчив мене творити самостійно!», — згадував Василь Степанович Василько.

Підготував
Ярослав ШЛАПАК.

Переглядів: 49
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua