РубрикиПам’ять

Його собор і берег любові

Нині відзначаємо 100-річчя Олеся Теренті-йовича Гончара. Письменника світового рівня. Поза будь-яким сумнівом.

На відміну від багатьох своїх визнаних за Союзу сучасників, він у незалежній уже Україні ніколи не піддавався нищівній критиці, дошкульним викриттям та публічній дифамації. Ніхто не звинувачував його у лизоблюдстві, зрадництві товаришів, підписуванні колективних листів із засудженням Сахарова, Солженіцина чи інших дисидентів. І водночас не можна не визнати, що саме за радянських часів його слава та визнання сягнули небачених висот — не було в Україні жодної хати чи номенклатурних апартаментів, де б не знали й не шанували його «Прапороносців», «Тронку» чи «Берег любові». А його «Людина і зброя», на думку багатьох літературознавців, цілком заслужено стояла й стоїть в одному гуманістичному антивоєнному ряду із «Прощавай, зброє!» великого Гемінгуея, трилогією Ремарка, повістями Василя Бикова та романами Юрія Бондарева.

Чому ж так? Гадаю, відповідь очевидна й про це вичерпно зауважив свого часу Дмитро Білоус: «Він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і гордий в юності і в високі свої літа». А ще творчість Олеся Гончара завжди була сповнена любові до людей, поваги до праці, гордості за рідний край. Тож один з його романів не випадково має назву «Берег любові» — як сукупний образ матері-України.

Народився майбутній письменник 3 квітня 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині — у межах Дніпра) в родині Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни Біличенків. Після смерті матері, коли хлопчикові було три роки, з Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся у слободу Суху (нині — село Сухе) Полтавської області. Бабуся замінила йому матір.

Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері, тобто прізвище бабусі та дідуся; ім’я Олесь з’явилося, тому що в класі був ще один Сашко, відтак, аби розрізняти учнів, хлопця записали Олесем). У сільській раді виписали і нове свідоцтво про народження, згідно з яким він начебто народився у слободі Сухій. Відтоді все життя Олесь Гончар вказував в автобіографіях, анкетах і відомостях для довідників своїм місцем народження саме село Сухе. Уже в наш час вдова письменника Валентина Данилівна розповіла про це, а також про справжнє місце народження. Як підтвердження було знайдено запис у метричній книзі Покровської церкви Ломівки про те, що письменник з’явився на світ саме там.

1930-ті в житті Олеся Гончара — період формування його як митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в Українському книжково-газетному технікумі (1933—1937), де тоді викладав Юрій Шевельов, який пізніше згадував його як свого найздібнішого учня. Згодом працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газетах у Харкові й дедалі впевненіше пробував свої сили як письменник.

У вересні 1938-го вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Через багато років Олесь Терентійович згадував: «Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки...».

Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та інші) письменник присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

1936 року, коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в гущу тих подій, та цьому бажанню тоді не судилося збутися. А ось у червні 1941-го у складі студентського батальйону він добровольцем пішов на фронт. Про долю цього батальйону потім і написав у романі «Людина і зброя», за який став лауреатом респуб-ліканської премії ім. Т.Г. Шевченка. Влітку 1942-го потрапив у полон, звідки у 1943-у втік і повернувся на фронт. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу».

Вірші, що народжувалися у перервах між боями, сам письменник згодом назве «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім — «Прапороносців». Спочатку на сторінках журналу «Вітчизна», а згодом й окремим виданням з’явилися три частини цього роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома державними преміями, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня…

Після завершення роботи над трилогією «Прапороносці» тему героїки війни письменник продовжив і в наступних творах. Наприкінці 1940-х і на початку 1950-х він пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» тощо), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній у своїй основі повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена полтавчанка», очолюваної Лялею Убийвовк.

Видані впродовж 1950-х років збірки новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємо-відносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.

А потім були романи «Тронка» (1963), за яку письменник отримав найвищу тоді Ленінську премію, передавши грошову винагороду на поповнення бібліотечного фонду, «Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970), «Пізнє прозріння» (1974) та інші.

Якщо роман «Тронка» приніс авторові найпрестижнішу в СРСР премію, то доля написаного наприкінці 1960-х «Собору» склалася драматично. Він був опублікований у журналі «Вітчизна» 1968 року. Назвою завдячує майже зруйнованому дерев’яному, збудованому без єдиного цвяха, козацькому собору, що стояв у центрі Новомосковська, недалеко від того місця, де жили батьки та сестра письменника.

 «У романі «Собор» Гончар порушив вічні проблеми буття — свободи і любові, завдяки яким тільки й утримується найбільша цінність земна — собори людських душ… Зображений у романі старовинний собор став символом історичної пам’яті народу, його патріотизму й духовності, що було несумісне з радянською ідеологією; внаслідок цього роман, схвально прийнятий читачами, офіційною критикою засуджений і вилучений з літературного процесу на 20 років», — пише знаний літературознавець, професор Михайло Наєнко.

До речі, у 1990-х собор, який пов’язують з його образом у романі, був відбудований.

Працю на ниві художньої прози Олесь Терен-тійович постійно поєднував з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, він згодом написав десятки статей, які опубліковані в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та частково ввійшли до шеститомного зібрання його творів.

Олесь Гончар був відзначений званням Героя Соціалістичної Праці, нагороджений багатьма орденами та медалями. Його ім’ям названі вулиці й парки в Україні. Є й літературні премії його імені, й іменні стипендії у вишах. Та головне, що на березі його любові височить омріяна ним вільна Україна.

Ярослав ШЛАПАК.

Переглядів: 190
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua