РубрикиРакурс

Балтійський фронт України і Європи

Закінчення. Початок у номері за  17 березня.

(Про деякі енергетичні аспекти українсько-російської конфронтації)

Позиція України

Позиція керівництва нашої держави щодо «Північного потоку-2» чітка і зрозуміла: Україна категорично проти цього проекту, оскільки, в разі його реалізації, по-перше, втратить майже 3 млрд дол. надходжень за транзит газу, по-друге, позбувшись транзитного потенціалу, перестане бути цікавою для Євросоюзу і, по-третє, збудувавши газопровід «Північний потік-2», Москва розв’яже собі руки для продовження й розширення агресії проти нашої країни.

Але, на жаль, крім політичних заяв з боку вищого керівництва України, мало що зроблено практичного для блокування цього проекту. Сьогодні енергетичною безпекою України, тією чи іншою мірою, переймається низка державних установ, відомств і структур, однак часто їх діяльність виглядає нескоординованою, неузгодженою. Все, що можуть наші урядовці й депутати, — це просити Євросоюз та США не дозволити «Газпрому» будувати «Північний потік-2».

Скажімо, голова НАК «Нафтогаз України» А. Коболев заявляє, що «залучення іноземного партнера в управління українською газотранспортною системою — єдиний шлях збереження нашого транзитного потенціалу. Очевидно, пан Коболев має на увазі, що саме це є для західних споживачів ро-сійського газу з української ГТС запорукою довіри, необхідної для відмови від проекту «Північний по-тік-2». Але така заява посадовця викликає щонайменше два питання. Перше: — де пан Коболев був раніше, чому озвучив цю «гарну ідею» тільки зараз, а не два—три роки тому, адже керує «Нафтогазом» уже рівно чотири роки? І друге: який обсяг транзиту (після введення «Північного потоку-2» в експлуатацію) припаде на Україну? Кілька мільярдів кубічних метрів? Маю великий сумнів, що це зацікавить іноземних інвесторів.

Далі. У новинах читаємо: «21 лютого 2018 року український уряд почав консультації з міжнародними компаніями, які заявили про бажання брати участь в управлінні українською ГТС. Робочу групу очолює віце-прем’єр-міністр В. Кістіон». Знову виникає питання: а чому не почав ці консультації, скажімо, хоча б два-три роки тому? Якби зробив це раніше, то нині, можливо, ми вже мали б солідних іноземних партнерів, які взялися б управляти українською ГТС. Тим паче, що президент Петро Порошенко недавно зазначив: «більше ніж 10 всесвітньо відомих компаній заявили про бажання брати участь в управлінні українською ГТС».

На мій погляд, якщо для України ситуація навколо ГТС має певний політичний контекст, то для «всесвітньо відомих компаній» це, передусім, бізнес, який повинен давати прибутки. Але на які прибутки можуть розраховувати іноземні партнери, якщо тарифи на транзит російського газу через українську ГТС наразі вищі, ніж зазначені у проекті майбутнього газопроводу «Північний потік-2»? Чому замість того, щоб розробити привабливу пропозицію для клієнтів послуг транзиту, український уряд бездіяльний у цьому питанні вже щонайменше два роки? І це в ситуації, коли газотранспортна система залишається нереформованою та ще й досі інтегрованою в «Нафтогаз». А поки наші урядовці тільки збираються «почати консультації з міжнародними компаніями» й дискутують щодо того, хто контролюватиме доходи від транзиту газу українською ГТС, якщо він, той транзит, взагалі буде через кілька років, проект «Північний потік-2» неухильно наближається до реалізації.

Отже, бути чи не бути «Північному потоку-2», значною мірою залежатиме і від того, чи зможе Україна запропонувати надійну, економічно обґрунтовану альтернативу цьому російському проекту.

Солідарність чи меркантильні інтереси?

Наразі в Євросоюзі розглядається затвердження поправок до Газової директиви Третього енергетичного пакету ЄС від 2009 року з метою її застосування до «Північного потоку-2». Якщо положення Третього енергопакету повною сповна будуть поширені на «Газпром», то він, як постачальник газу, втратить право брати участь у будівництві газопроводу.

Основна юридична мета Третього енергопакету — не допускати ситуацій, коли такі монополісти, як «Газпром», блокуватимуть доступ конкурентів до споживачів за рахунок володіння мережами розподілу газу. Інакше кажучи, Газова директива передбачає обов’язковий поділ між постачальником, транзитером і розподільником газу, а також забезпечення доступу до газопроводу «третіх сторін», що аж ніяк не влаштовує «Газпром» та Кремль, оскільки значно зменшить доходи «Газпрому» і, відповідно, можливості політичного впливу Кремля на європейські країни.

Втім, навіть якщо ці поправки будуть схвалені, то навряд чи зупинять будівництво газопроводу. Скоріш за все, вони лише дещо «ускладнять життя» «Газпрому», але не більше.

Результат боротьби навколо проекту «Північний потік-2» залежатиме в Європі від того, що візьме гору — принципова солідарність усіх країн ЄС щодо блокування цього будівництва чи вузькі меркантильні корпоративні інтереси? Хотілося б, щоб у європейських столицях нарешті зрозуміли, що, захищаючи Україну, вони захищають від путінської Росії, яка використовує «енергетичну зброю» для поширення свого імперського впливу, і самих себе. Старший науковий співробітник Центру глобальної енергетики при аналітичному центрі «Атлантична рада» Девід Корані вважає: якщо більша частина європейського імпорту газу буде замкнута на Росію, то це дозволить Москві «грати м’язами» у відносинах з Україною і Заходом.

Завдяки введенню в дію газопроводу «Північний потік-1», незважаючи на всі санкції й напругу у стосунках між РФ з країнами Заходу, спостерігається неухильне нарощування постачання російського газу в країни Європи. Так, у 2017 році «Газпром» експортував у Європу 193,9 млрд куб. м (на 8% більше, ніж у 2016-у), що склало 36% в енергетичному балансі європейських країн. Якщо «Газпрому» вдасться збудувати «Північний потік-2», то цей обсяг може зрости до 250 млрд куб. м на рік і про диверсифікацію джерел постачання газу в Європу можна буде надовго забути. Поки що санкції не надто впливають і на видобуток російського газу. Так, у 2017-у «Газпром» збільшив його обсяги на 12,4% — до 472 млрд куб. м.

Позиція США — вирішальна?

Проте ситуація може докорінно змінитися після практичного застосування введеного в дію 29 січня ц.р. закону США «Про протидію противникам Америки через застосування санкцій» (Countering America’s Adversaries Through Sanctions Act — CAATSA), який дозволяє адміністрації Д. Трампа запровадити нові санкції проти Росії і закордонних компаній, що інвестують в її нові експортні газопроводи. У ньому прямо зазначається, що «Північний потік-2» слід заблокувати, оскільки він негативно позначиться на енергетичній безпеці ЄС, а також перешкодить розвитку газового ринку в Східній і Центральній Європі та процесу реформування газового сектора в Україні.

Втім, це зовсім не означає, що цей закон буде відразу застосований, оскільки президент США неодноразово висловлював явне невдоволення ним, зауважуючи, що він «ускладнить для американців укладання вигідних контрактів». До того ж Д. Трамп наполіг на пом’якшенні початкової версії закону, після чого санкції за допомогу в будівництві газопроводу «Північний потік-2» неможливо буде запроваджувати без попередніх консультацій з європейськими союзниками США.

Як зазначила нещодавно прес-секретар Держдепартаменту США Гейзер Науерт, «наразі Білий Дім не планує вводити проти Росії нових санкцій», додавши, що «самої загрози введення обмежувальних заходів поки що достатньо». Якщо ж закон CAATSA все-таки буде застосований, то, швидше за все, в найближчому майбутньому видобуток природного газу в Росії дещо зменшиться. Тому сьогодні складно прогнозувати, чи зможе РФ до 2020-го заповнити «Північний потік-2», якщо він взагалі буде збудований. А головне — чи буде в цьому потреба у європейських споживачів, оскільки впродовж наступних двох-трьох років обсяг постачання газу в Європу з Каспійського регіону, Східного Середземномор’я, Близького Сходу та США може суттєво зрости. При цьому світовий попит на традиційні енергоносії зменшується, а частка відновлювальних джерел в енергетичному балансі неухильно збільшується.

Чи можливе «Енергетичне НАТО»?

Як відомо, проблемами енергетичної безпеки переймається не лише Євросоюз, а й НАТО. Положення про відповідальність Північноатлантичного альянсу за енергетичну безпеку своїх членів і захист інтересів партнерів внесено в Стратегічну концепцію НАТО. На саміті Альянсу у травні 2012 року в Чикаго було ухвалено рішення про створення Центру передового досвіду щодо енергетичної безпеки НАТО. Починаючи із цього саміту в деклараціях усіх наступних (в Уельсі у вересні 2014-го та у Варшаві в липні 2016-го) постійно наголошувалося на необхідності посилення відповідальності Північноатлантичного альянсу за енергетичну безпеку в євроатлантичному просторі. Так, у розпал російської агресії проти України в 2014 році генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив: «Ми повинні зробити енергетичну диверсифікацію стратегічним трансатлантичним пріоритетом і зменшити залежність Європи від російських енергоносіїв». Нагадаю, з травня 2016-го Андерс Фог Расмуссен є позаштатним радником президента Петра Порошенка.

На мою думку, саме зараз варто повернутися до розгляду ініціативи про створення «Енергетичного НАТО», з якою ще у березні 2006 року президент Польщі Лех Качинський офіційно звернувся до Єврокомісії та керівництва Північноатлантичного альянсу. Проектом угоди про «Енергетичне НАТО», представленим Лехом Качинським, передбачалося, що країни-члени Євросоюзу та НАТО надаватимуть при потребі допомогу одна одній щодо забезпечення енергоносіями в будь-якій формі. У середньостроковій перспективі проект ставив за мету зміцнення національних систем енергетичної безпеки, а в довгостроковій — гарантування стабільності енергопостачання всім учасникам договору. Передбачалося, що учасниками договору могли стати країни ЄС та НАТО, а країни-партнери — приєднатися до нього пізніше, за умови їх зобов’язання допомагати учасникам договору розвивати необхідну організаційну й технічну інфраструктуру.

На жаль, тоді керівництво Євросоюзу, а також лідери Німеччини, Франції, Іспанії та Італії досить стримано відреагували на проект цієї угоди. Не згадують про цю ідею Леха Качинського, вважаючи її «мертвою» і нинішні європейські лідери.

Втім, Польща й сьогодні демонструє свою відданість принципу взаємодопомоги в енергетичній сфері, розпочавши на початку нинішнього березня разом з Угорщиною і Словаччиною постачати газ в Україну після того, як Росія відмовилася продавати його нам. Українці дуже вдячні польським, угорським і словацьким друзям за таку солідарність.

Висновки і прогнози

Збереження транзиту російського газу українською ГТС має не лише стратегічне економічне значення, але є й одним із факторів стримування подальшої російської агресії проти України. До того часу, поки російський газ українською ГТС надходитиме в країни ЄС, Москва, скоріш за все, утримуватиметься від широкомасштабної дестабілізації ситуації в Україні. Але тільки-но (йдеться про 2020—2021 роки) газопроводи «Північний потік-2» та «Турецький потік» вийдуть на заплановану потужність і російський газ, піде в Європу в обхід нашої країни, не можна виключати активізації підривних акцій Кремля проти України й навіть широкомасштабної агресії, щонайменше, з метою реалізації проекту «Новоросія-2».

Навряд чи ймовірні широкомасштабні бойові дії на території України сприятимуть миру й стабільності в самій Європі. А відтак європейці мають вирі-шити — чи готові вони дати адекватну відповідь на ці гіпотетичні виклики і загрози? Заодно мають знати, що Путін, поки залишатиметься при владі, ніколи не залишить Україну в спокої, оскільки без її людських і природних ресурсів не зможе відродити Російську імперію або Радянський Союз, щодо розпаду якого він часто висловлює жаль. Зміст передвиборних виступів президента РФ однозначно свідчить про посилення агресивного тренду в зовнішній політиці путінського режиму.

Хотілося б сподіватися, що використання Росією енергетичних ресурсів як інструменту реалізації імперських геополітичних планів не може бути прийнятним для переважної більшості європейських країн. Саме про це написала група німецьких депутатів Європарламенту і Бундестагу в своєму зверненні до європейської спільноти, опублікованому

20 лютого в газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung: «План будівництва другого російського газопроводу через Балтійське море до Німеччини політично розколює ЄС і ставить під сумнів нашу солідарність з Польщею, балтійськими сусідами, Словаччиною, Україною, а також Данією і Швецією. Ці країни вважають, що російський проект прямо чи опосередковано загрожує їхній безпеці енергопостачання. Той, хто порушує сьогодні європейську солідарність, навряд чи може розраховувати на неї у майбутньому. Без солідарності Європа не йтиме вперед».

Олексій ВОЛОВИЧ.

Переглядів: 998
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua