РубрикиБез рубрики

«Не кожна мати віддасть свого сина в поети...»

Цього листа поет із Рівненщини Борис Боровець адресував своєму одеському колезі Олексі Різниченкові (Різникову). Є у ньому щось особисте, але більше — про «каторжну долю поета» й зосібна про одного з таких «каторжан» Валентина Мороза (1938—2013), якому 31 січня сповнилося б 80. З нагоди цієї дати вийшла чергова книжка споминів про знаного поета, презентація якої відбудеться сьогодні, 10 березня, в Одеській обласній науковій універсальній бібліотеці ім. М.C. Грушевського о 14.00. Спогад Бориса Боровця, тоді початківця, про першу зустріч з Валентином Леонідовичем — ще один шкіц до портрета незабутнього майстра поетичного слова.

Вельмишановний пане Олексо!

Минулої осені на Форумі видавців у Львові отримав я від вас книгу «Українська мова — спадщина тисячоліть» з дарчим написом. Заодно ви залишили на книзі і свою електронну адресу, додавши усно: пишіть, якщо виникне бажання.

Книгу я прочитав (проштудіював) з великою цікавістю, адже й до того чув про цю вашу працю, читав уривки з неї. Давав друзям, колегам, залишав у читальному залі районної бібліотеки, де, щоб узяти її, потрібно було дочекатися черги.

Усі, з ким спілкувався про книгу, зауважували, що в ній, як писав класик, «не словникові холоднини», а захоплюючі сюжети про нашу мову, її історію, здобутки і втрати на багатостраждальному шляху, що книга мала б стати підручною для кожного, хто живе в Україні, кому дорогі її минувшина і майбутнє, хто хоче бути українцем.

Після таких розмов думалося написати вам, поділитися враженнями від почутого, але брали сумніви: а що мої слова додадуть до того, що вже мовлено й написано про книгу людьми, відомими в Україні, чий авторитет незаперечний?

Та от прочитав у «Літературній Україні» (22 лютого ц. р.) вашу статтю про Валентина Мороза «Поети сивіють рано...», й такі спогади наплинули, що не стримався: пишу. І про книгу, і про оте «Поети сивіють рано», почуте в іншому варіанті майже півстоліття тому від самого Валентина Мороза.

А було це так. Наприкінці 1969 року після тривалої хвороби потрапив я на доліковування в один із одеських санаторіїв. Був на той час студентом-філологом педінституту, цікавився поезією, сам пробував писати. Тож купував кожну поетичну збірку, що виходила в Україні: система книгорозповсюдження охоплювала тоді будь-який її закуток — не лише райцентри, а й більші села. Придбав і щойно видану одеським «Маяком» книжечку Валентина Мороза «Дерево на обрії», яку з великим задоволенням прочитав і взяв із собою в Одесу.

На той час у Рівному жоден з поетів (початківців і соліднішого віку), з якими спілкувався і про яких чував, не мав виданих збірок. Отож, як мовиться, бути в Римі й не побачити Папи Римського?.. Не побачити автора книжки, яка мені так сподобалася?..

Попри сумніви в розумності затії, зібрав у папочку все написане мною, що було під рукою, і подався шукати одеське радіо, на якому тоді працював автор «Дерева на обрії».

Знайшов, як тепер кажуть, і офіс, і кабінет, і самого чорночубого поета. З хвилюванням назвався, хто я і яким вітром мене сюди занесло, попросив почитати мої творіння.

Заклопотаний терміновими справами (пам’ятаю, Мороз виряджав свого колегу на запис інтерв’ю з якимись сестрами-близнючками, шкодуючи, що на радіо інтерв’ю це не буде таким яскравим, як було б на телебаченні), він попросив залишити папочку і зайти через декілька днів. Що я й зробив.

Розмова була довгою і малоприємною для мене. Бо що міг сказати справжній поет про писанину на кшталт: «Я хочу бути хвилерізом, Якого море в груди б’є…»?

Отоді й прозвучало з вуст Мороза судження про долю поета, яке запам’яталося мені на все життя. Мовляв, колись він написав рядки: «Не кожна мати віддасть свого сина в поети, щоб він посивів у тридцять років».

На прощання Валентин Мороз залишив мені на своїй книжечці такий напис: «Борисові Боровцю найщиріші побажання успіхів у творчості, удачі в житті. І каторжної долі поета. 22/ХІІ-69».

Та розмова надовго відбила в мені сверблячку віршувати. Надовго, але не назавжди. І не в тридцять, а через тридцять років після тієї пам’ятної зустрічі з кількома поетичними книжечками я був прийнятий у Спілку. Правда, так і не сягнув тієї «каторжності», якої побажав мені Валентин Мороз.

…А тепер і я впевнився, що справжні поети сивіють рано. Сивіють тому, що пропускають через себе всі земні болі й болі матерів, які їх народили. Але не у волі матерів не пустити своїх синів у поети.

Дякую, пане Олексо, і за мудру книжку, і за нагадування про поета, який обрав собі каторжну долю.

Борис БОРОВЕЦЬ.
м. Березне (Рівненщина).

Переглядів: 77
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua