РубрикиБез рубрики

ОДЕСА У «ЩОДЕННИКАХ» ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Продовження. Початок у номері за 24 лютого.

27.09.1967

«Переправляємось через Дунай…

Чілім — водяний горіх. З дунайського дна рибалки добувають.

Очерет, рогіз…

Млисто-рожевий попіл неба вечірнього. І в нього — незліченно — табуни птахів. У вільних просторах неба, виникають з тої мли, летять і летять над дунайськими очеретами і десь за вербами падають на тихі плеса. Тут журавлі курличуть, облітають очеретяні хащі гирла, свою очеретяну безкінечну тайгу, тренуються перед далекими шляхами — у вирій…

Повітря у цім дунайськім краю сріблясте, все мерехтить сонцем, Сріблястість повітря, вод, сріблястих верб — все створює рідкісну цілісну колористичну картину.

Місцеві поселенці з старовірів — липов’яни. Є й українці…» (Т. 1, с. 434-435).

27.11.1967

«Одеса, ресторан в кол[ишньому] готелі «Лондонський», денікінська ніша, де колись товстун-генерал говорив компліменти Вірі Холодній та випивалось істерично шампанське за «єдіную-недєлімую», — в цій самій лоджії сидить літературна одеська братія, точить ляси Лясковський, читаються, як на поетичнім турнірі, вірші українські й російські, буяють веселощі, панує дотепне слово, гостра думка, хтось розповідає про царського кухаря («прежде, чем брать власть, научитесь есть!»), розлягається регіт, бурхає сила життя, очі іскряться натхненням, молодістю, веселощами, — гуляє літературна одеська Січ!..» (Т. 1, с. 442).

31.07.1968

«Степовий порт Іллічівськ (віднедавна — Чорноморськ. — Прим. автора). Красені-крани в небі. Гори вантажу — тюки каучуку з Малайзії, з Сингапуру.

Селище портовиків. Затишні котеджі, фарбовані парканчики металеві, на них як герби — то якір, то ліра, то качка…

Капітан далекого плавання розповідає:

— В 1937-му на Далекому Сході плавав помічником…

Якось взяв незвичний вантаж: сім тисяч тих, що на Колиму…

Всі трюми ними напхали. Переправили на Колиму, а там чекають на березі: чоловік двісті конвоїрів з вівчарками!» (Т. 2, с. 29).

Літо, 1969

«Одеса, дача Ковалевського… Тут пахне сонцем, морем і степом, пахне Буніним і Купріним.

Ходить вислів в Одесі:

«Комунізм — це радянська влада плюс русифікація».

Приїздив М. Божій (художник — В.Г.) з родиною. Худий, виснажений, хворий, — ледве не вмер був, ледве дух у тілі. А вдача! Просто запорізька: жарти, веселість, дух, нічим не надломлений, завзятий, міцний…

Прекрасна Одеса! Теплі ночі. Море світить крізь кущі. Гітара місячної доріжки на морі грає світлом, сама собі і світові всьому…» (Т. 2, с. 51).

6.04.1970

«Уривок з «Причинної», «Реве та стогне…» був покладений на музику одеським вчителем Данилом Крижанівським з посвятою Марку Кропивницькому, який 1886 р. на сцені Одеського міського театру в п’єсі «Дай серцю волю…» вперше виконав цей твір. Переповнений зал слухав Кропивницького стоячи» (Т. 2, с. 62).

30.06.1970

«Одеса. Хлопець, здається, закохався. В море запливає далеко. Щоб привернути до себе увагу» (Т. 2, с. 66).

12.07.1970

«Коли китайці малюють когось із інших, в них всі — косоокі. Ось так, коли одесити беруть у тебе інтерв’ю, то ти неминуче будеш в ролі самовпевненого одесита: відповіді твої зроблять хвальковитими, остяцькими, бо скромність і точність в одеської преси не в пошані» (Т. 2, с. 66).

8.08.1971

«Знов Одеса і цей закутень з кручами, бур’янами, де морські бризи обіймаються з польовими вітрами. Люблю це, люблю.

Вранці морська широчінь вся аж до обрію поцяткована рибальськими човнами. Розбрівшись вільно, темніють незрушно човни у світлі, в серпанках. На тих, що ближче, можна помітити й фігурки людей — рибалки посхилялись, ніби у вічній задумі. І від усього віє злагодою, красою, умиротвореністю.

А як із-за кручі зблисне, ревне літак — тоді небо ніби розвалюється. Пролетів — і знов тихо» (Т. 2, с. 97).

4.04.1973

«В Одесі кажуть:

— Киев, конечно, первый город, но и Одесса не второй!..» (Т. 2, с. 145).

26.07.1973

«Палац «Україна». Вручення республіці ордена Дружби народів. На всіх урочистостях жодного укр[аїнського] слова! Нічого собі дружба. Зате змагання в холопстві, де, здається, лаври першості здобув одеський Козир (тодішній перший секретар Одеського обкому КПУ. — Прим. автора). Такою вже патокою обливав високого гостя, що незручно слухати.

А мова — наче заборонена, наче валуєвський указ воскрес. І ніхто не найшовся підказати, нагадати…» (Т. 2, с. 154).

3.08.1973

«Залізобетонні колізеї в степу під Одесою… Один, і другий, і третій… В 1941-му тут стояла батарея морських гармат.

Могутність навіть в самих руїнах. З бетону стирчить іржаве пруття арматури.

Круг для гармати. Якісь колодязі, окуті товстим сталевим листом (все в іржі).

І над усім цим — грізним, давнім — схилились в задумі маслинові дерева, що виросли вже після війни.

З усього наймогутнішими виявились маслини та бур’яни — вони панують над погризеним, рваним залізобетоном» (Т. 2, с. 156).

8.08.1973

«Запросив у гості Ноте Лур’є, одеський єврейський письменник. Цікава людина. Родом з Гуляйполя, багато яскравих подробиць розповідав про Махна. Образ малюється зовсім не по О. Толстому.

— Це була сильна людина, він сам створював довкола себе силу із стихії, а в істинному світі був безпорадний… Дружина його чи коханка, якась Кузьменко, красуня, теж втікала з ним до Парижа, десь там прижила дитину з одним із Махнових прибічників. З ревнощів М[ахно] стріляв по ній, потім якимось чином вона опинилась у нас, нібито й досі живе десь у Казахстані.

Сам Ноте Лур’є пройшов тяжкі ви-пробування, показав свої колимські фото, де «я, бачите, схожий на бородатого Короленка…». Тепер вирощує виноград на чорноморській кручі. По-народному мудрий, міцний духом чоловік. Розповідає, як дружно жили в його селі під Гуляйполем євреї і українці. Ще раз підтверджується, що національна ворожнеча трудовим людям не властива.

Показував і фото з Фадєєвим, молодим, красивим» (Т. 2, с. 156).

30.11.1974

«Посмітний (голова колгоспу у вагоні вгощає акад[еміка] Корецького (юриста), той не п’є, відмовився, поліз спати.

Посмітний — услід йому:

— Житимеш довго, але даремно.

Той же Посмітний нарікає, що багато різних делегацій надсилають:

— Та ще ж хоч би жінки як жінки, а то ось англічанки були: сама — як днище, ноги — як у бройлера, нема на що подивитись…» (Т. 2, с. 202).

18.07.1975

«Лечу в Одесу. Хочу побачити підняті паруси «Товариша». А може, вдасться й почути, як вони гудуть. Як співають. Давня невідчеплива мрія — почути їхній спів» (Т. 2, с. 226).

19.07.1975

«Розповідають, що директором Одеської опери поставили колишнього начальника тюрми. В місті це зараз ходить як анекдот» (Т. 2, с. 226).

26.10.1976

«Голова колгоспу Вас[иль] Заха-рович Тур з Татарбунар (сидимо поруч на Пленумі ЦК) все поривається додому:

— Буряки ж сидять у землі.

А землю вже скувало морозом. Все начальство колгоспу теж взяло собі по ділянці.

— І моїх ще півгектара в землі, прохворів — не встиг.

— Хтось із сім’ї допомагає?

— Нема кому. Дружина хвора…

— І оце вам, крім усіх клопотів, ще й гектар?

— Що я? Он парторг мій з однією рукою і то вже впорав: йому більше випадає вдома бути…

Яке трудне життя в людей! Встає щодня о 4-й ранку. І так багато хто. Плани перенапружені. А тут ще такий рік… Рук не вистача.

Тур вважає, що найбільший недобір навіть не по врожайності, а через втрати. На гектарі втрачаєм по тонні… Техніка стара, не відповідає вимогам. Заготівельні організації не впоруються. В нього лише помідорів померзло 1500 тонн, а скільки винограду…» (Т. 2, с. 284).

4.11.1976

«Читаю новели Анатолія Колісниченка. Талант! У них, у наших молодих (принаймні багатьох), поетика досконаліша за поетику традиційної української прози; а якщо й не досконаліша, то, безперечно, сучасніша, ближча нинішньому читачеві. Пишуть ощадно, енергійно, сміливо опускаючи все, без чого можна обійтися.

Почувається школа Стефаникова, а також добрий вплив Шукшина»

(Т. 2, с. 285).

8.03.1977

«Яке це щастя бачити воскреслу людину, та ще людину духовно багату, щедро обдаровану…

Повернувся до життя композитор Данькевич. Після багатьох років тяжкої хвороби, психічної депресії, він знов у стихії музики, у натхненні.

Сьогодні тут, в санаторії, дав концерт — виконував класику (він блискучий піаніст), супроводив твори своїми бурхливими, сповненими любові коментарями. Це була справжня насолода — почути етюди Шопена (зокрема «Революційний етюд» на честь героїв польського повстання), «Роздум» Чайковського, «Марш» Шуберта… Очищається і височіє душа! Справді постають перед нею Еверести духу…

І найглибшу пошану викликає дружина Данькевича, яка в роки найтяжчі все перенесла, з гідністю, і може, й воскресила його своєю любов’ю»

(Т. 2, с. 295-296).

18.03.1977

«Помер Василь Земляк… Така дика і болісна втрата. Удар, від якого ніяк не можу отямитись. Просто неймо-вірно… Ще чую його голос, ще він — тільки живий…

І все ж — неймовірно. Після Малишка — це, мабуть, найбільша із наших втрат.

У молодості Василь учився в авіатехнікумі — хотів, видно, стати льотчиком. Ішов потім знекриленим оточенцем по Україні.

І ще — як бувало в Одесі — він полюбив далеко запливати в море. Таке враження, що все життя людина шукала простору» (Т. 2, с. 296).

23.04.1978

«Одеський університет проводить наукову конференцію по моїй творчості.

Отже, їдемо на Одесу. Весніє ще тільки ледь-ледь, дерева ще стоять голі (лиш придорожні вербички оповились зеленим туманцем), зате небо! — весь океан повітря вже наллятий весняним світлом!

Увечері на набережній бачимо Місяць, що сходить з моря, червоніє суворо з-поміж кораблів, а над заходом — ще не згасле небо незвичайної краси, про яке Валя (В.Д. Гончар — дружина письменника. — Прим. автора), каже:

— Небо просто якесь ж и в е!..» (Т. 2, с. 334).

25.04.1978

«Сьогодні маю виступати на науковій конференції.

Треба почати так:

«Прошу не ждати від мого виступу чогось особливого. Відкриттів не буде. Бо що знаю — те знаєте й ви. А чого не знаєте ви, того я теж не знаю…».

Про інтуїцію художника, інтуїтивне начало. І споріднене з ним оте толстовське спостереження, що герої на певному етапі виходять з-під влади. Автор владолюбивий, котрий своєю залізною волею здатен спрямувати поведінку своїх персонажів, лишається художнім керівником своїх героїв, стає просто автором, а той (автор), хто не впорався з ними, з-під чиєї волі персонажі вийшли і влади його на них не вистачило, той, виявляється, стає в кінцевому результаті Львом Толстим» (Т. 2, с. 334-335).

29.04.1978

«Вчора було вручення Зірки. У Верх[овній] Раді відбувалось. Мене розшукали в Одесі, попросили підготувати слово-відповідь, почувалось, що церемонії надається якогось особливого значення. Ну й серед письменницької братії підвищений інтерес, іронічно-сентенційний: адже такий збіг! Колишній Дніпропетровський бос, головний цькувач «Собору», сьогодні, рівно через 10 років (всього!), вручає авторові «Собору» Золоту Зірку! Кажуть, що це було зворушливо, коли він пригвинчував Зірку до борта піджака. А в декого було враження, що він не Зірку прикручує, а серце викручує з автора роману… Та це все жарти. Нікуди не дінешся. Президент є президент, якщо ви його обрали…» (Т. 2, с. 335).

(Далі буде)

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

Переглядів: 120
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua