РубрикиРакурс

Бо то наша земля...

Це аксіома: привілей молодих — мрії. Бо перед ними широка й довга дорога, думка про те, як не змарнувати роки і збудувати затишне та щасливе життя.

А для людей похилого віку чи не єдиний прихисток для душі — спогади. Як ось ці два з моєї сивої давнини.

...За селом поля вже височенької кукурудзи. Селяни прополюють свої рядки, як і я, десятирічна, з дідусем. Присіли на теплу землю відпочити. Аж раптом чую: під моїм легеньким платтячком щось пробігло раз і вдруге, окільцьовуючи все тіло. Я заніміла від жаху: гадюка?! Бо знала: у степу водяться.

Дивлячись на мене, збентежився і дідусь, почав трясти моє платтячко, щоб те воно вискочило.

А воно й само, видно, перелякалося не менше від мене — прудко вислизнуло і щезло у кукурудзі.

— Злякалася? — дідусь до мене. — Слава Богу, обійшлося. Бо це й не гадюка, а вуж. Я примітив на його голові дві жовті цятки. Цим вони й відрізняються від гадюк. Вужі — добрі животинки, не кидаються на людей, мирні. А галюк, дитино, остерігайся. Бо смертельно небезпечні...

Трохи подумав і додав:

— На жаль, і серед людей таких кусючих чимало.

Так із тієї пригоди я винесла перший практичний урок із зоології: вмій розпізнати ворога.

Друга неприємна зустріч із степовим аборигеном відбулася десятки років опісля. Уже пенсіонерка, я з весни тижнями безвиїзно жила і поралася на дачі, вирощуючи городину.

Якось увечері вже лягла спати, як чую: у другому кутку кімнати щось дихає — спокійно, рівномірно і явно по-дорослому. Я крадькома туди. А у кутку — клубок товстого канату, живого, бо дихає. Притьмом згадалося дитинство і вуж під сукенкою. А цей великий зайда спав так міцно, що навіть і не ворухнувся. А в моїй голові — вуж чи гадюка?

Тієї ночі у мене сну як не було. Рано-вранці я до сусіда:

— Сашуню! У моїй хаті гадюка! Що робити?

Сашко, парубок комунікабельний, завжди готовий виручити, — бігом до моєї фазенди. Воно продовжувало спати! Сашко довго розглядав сплячого і сам до себе:

— Голову зарив у свій клубок, не можу розгледіти, чи є жовті плями. Якось взяти гадюку і винести — це божевілля. Те ж саме, що й вигнати палицею. А залишати у хаті небезпечно. Вихід один...

З цієї другої зустрічі зі степовим аборигеном я винесла інший урок: пам’ять, як і совість, іноді дана людині для її ж покарання. Тому й досі караюсь: а що, як ми тоді вбили не гадюку, а миролюбного вужа?

Ці дві дуже давні пригоди спали на думку, коли цими днями дивилася телепередачу відомого журналіста, інтелектуала, різнобічно освіченої людини Дмитра Гордона. Його принцип: запрошуючи людину для інтерв’ю, особливо політика, просвітити її наскрізь, як під мікроскопом, і спонукати розповісти про все, про що та воліла б промовчати.

На моє здивування, цього разу гостею була Олена Бондаренко. Чому здивувалася? Бо полі-тиків нині на телеекранах і в інших ЗМІ — цілі косяки, а її за останні роки не зустрічала ніде й жодного разу. І за тим не шкодувала. Олена Бондаренко була не просто активісткою у Партії регіонів, а й першою підтанцьовщицею й рупором Януковича. Я не любила її.

Ще більше здивував мене сам Дмитро Гордон. Ось його перша фраза на передачі:

— Зізнаюся, — звернувся він до своєї гості, — за режиму Януковича я ненавидів двох — самого Януковича і вас, Олено! Думав: чому і як ви, молода й розумна, опинилися в тій компанії?

У мене стрепенулося серце: отже, не одна я ставилася з пересторогою до цієї діви. Бо вона ще в часи Євромайдану і Революції Гідності чимало позбиткувалася над активістами і справжні-ми патріотами України, яка тільки-но спиналася на свої ноги.

Скажу відверто: це була не проста телепередача, це був жорсткий двобій двох різних світів, різних позицій. І щоб бути на гребені хвилі, за-прошена час від часу змінювала свою тактику.

Можна любити чи не любити владу. Більшість суспільства ненавиділа режим Януковича, як, на жаль, і нині режим Порошенка. Але не любити і паплюжити Батьківщину, землю, де народився, вивчився, постав як людина — це діагноз. А запрошена особа впродовж майже годинної передачі не сказала про Україну жодного теплого слова.

На запитання, чи нинішня Росія — нам ворог, вона вдалася до тактики дурненької, яка, мовляв, не розуміє, чого від неї хочуть.

— Ні, — сказала навіть здивовано. — Чому ворог? Росія нам не ворог!

Вразився навіть незворушний зовні Гордон. Адже весь світ знає, що Росія — агресор й окупант, що відхопила у нас Крим та частину Донбасу, що її бандформування й досі обстрілюють наші міста і села.

Далі цю тактику змінила на наступальну.

— І взагалі, — попередила телеведучого, — не кладіть мені пальця в рот. Відгризу всю руку! Поїхали далі!

— Ваша дочка вчилася на Заході. Там же вий-шла заміж...

— На запитання про особисте життя не відпо-відаю! Поїхали далі!

— Що ви думаєте про Януковича? Що він за людина?

— А я про нього нічого не думаю. А людина він звичайна, нормальна. Поїхали далі!

Вона явно мстила ведучому за його найпершу фразу: «Я ненавидів двох...». Й оте «поїхали далі» було як цьвохкання над головою батогом та ще й з гайкою на кінці, щоб болючіше. Мовляв, ви не любили мене тоді, а я вас усіх ненавиджу завжди.

Подумати тільки: Янукович — нормальна людина. Той, що у змові з Путіним розвалив нашу армію, пограбував країну, розчистив шлях кремлів-ському царьку для захоплення наших територій і привів до нас війну?

Ні, рано святкувала свою уявну перемогу в ефірі недавня соратниця Януковича з українським прізвищем Бондаренко. І підвела її та ж таки позиція.

На передачу Гордона редакція каналу «112» отримала багато відгуків. Ось лише два з них, цілком протилежних. Перший, схоже, від прихильника Бондаренко: «Передача Гордона — це як ковток свіжого повітря!». І другий: «Чи не було помилкою запрошувати на ефір таку неординарну особу?».

Дмитро Гордон не забарився відповісти:

— Я вважаю, свобода слова — це право кожного нашого громадянина бути запрошеним на ефір, якщо ця людина не засуджена. Готуючись до цієї передачі, я поцікавився на інших каналах, чому не запрошують Олену. Знаєте, що вони мені відповіли: «Так вона ж чорнорота!». — І додав: — Що цікавіше — після тієї передачі Бондаренко двічі встигла виступити на російському телебаченні і знову обливала брудом Україну.

Ось так: Януковича сьогодні у нас заочно судять за зраду Батьківщини, а його справа, виявляється, живе. Бо ж іще залишилися в Україні його прихвосні та поплічники, бо ще не перевелися такі, як Бондаренко, які на всіх перехрестях сичать і поливають брудом землю своїх пращурів і тут в Україні, і там, у ворожій Москві. Ох, як хочеться їм реваншу! І якими пильними, згуртованими й сильними нам треба бути, щоб не дати їм такого шансу, щоб захистити-зберегти нашу матір Україну й повернути всі захоплені ворогом українські терени. Бо то наша земля, і віддавати її ми нікому не збираємося. Бо без неї або поза нею ми — чужинці, безхатченки і бомжі!

...Недавно був мій день народження. Страшно подумати: дев’яносто два! І звідки їх стільки на мою голову?..

Зібралася вся родина. Стіл, випивка, жарке, нарізка, салати, торт. І звичайно — тости.

Але цього разу ми порушили традицію: царювала на святі пісня. Господи, я ж із дитинства з піснею! Бувало, ввечері з одного кінця села жіночий хор і з другого, ідуть, співаючи, і сходяться у центрі для гала-концерту. У серцях таке піднесення — все село співає!

За святковим столом передусім залунала пісня моєї молодості «Журавлі» на слова Расула Гамзатова. Вона звучала у виконанні найкращих співаків — Марка Бернеса, Мусліма Магомаєва, Дмитра Хворостовського і незабутнього Юрія Гуляєва. Ця пісня — про героїв кривавої Другої світової війни. Вдумайтеся у ці слова:

Мне кажется порою, что солдаты,

С кровавых не пришедшие полей,

Не в землю нашу полегли когда-то,

А превратились в белых журавлей.

Не дивно, каже поет, що ми так часто вдивляємося в небеса, щоб побачити там журавлиний клин.

А в том строю есть промежуток малый,

Быть может, это место для меня?

І хіба ця щемна пісня з Другої світової не перегукується з піснями про наших героїв, полеглих у нинішній гібридній, якій нема ні кінця, ні краю, війні? А пісня-жалоба по Небесній Сотні «Пливе кача»! Крають серце і музичне оформлення, і неповторний чоловічий хор, і слова матері загиблого: чи я зможу забути тебе, синку, адже ти лежав на моєму серці...

У піснях — історія нашого народу. Трагічна і водночас героїчна. Пісні — це вічні документи, які не горять, а живуть серед нас, доки живі ми, як нація.

Слухали ми і пісні про кохання, підспівували, збуджені й наснажені. Адже пісні — це наша правда і наша українська душа.

Зізнаюся: це був найтепліший з моїх днів народження. І тому, щоб вижити й вистояти у час найважчих наших випробувань — не здавайтеся! Не опускайте рук! І тут ваш найперший друг — пісня. А тим більше, якщо у вашому серці несподівано ще й затьохкають солов’ї. Бо ж і справді праця закоханих — найпродуктивніша. Радість у серці — то й нове джерело енергії та громадської активності. А це те, що так потрібно нашій країні, а отже і всім нам.

Бережімо нашу Україну, єдину і неподільну. Бо без неї або десь поза нею ми — просто чужинці, безхатченки і бомжі.

Суспільство уже стомилося від нашого безладдя і безвладдя. Суспільство хоче миру, стабільності і пісні.

Майя ФІДЧУНОВА.

Переглядів: 361
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua