РубрикиВраження

Крок назустріч диву

Різдвяні свята завжди наповнені відчуттям чогось незвичайного, що живе поряд із нами, адже сама історія народження Христа — це диво, яке впродовж двох тисячоліть вражає, захоплює і надихає людей.

Видатний німецький фізик Альберт Ейнштейн писав, що є лише два способи прожити життя: перший — вважаючи, що нібито див нема, другий — що нібито навколо лише чудеса.

Однією з найцікавіших подій минулого року для мене стала подорож у Париж. Це була давня мрія, здійснити яку ніяк не вдавалося. Як же можна дозволити собі поїздку в одне з найдорожчих міст світу, маючи в своєму розпорядженні цілком звичайну українську зарплату? Коли починала гортати сторінки інтернету, мрія відпливала кудись у далечінь: переліт в обидва боки коштував близько 500 євро, недорогий готель далеко не в центрі міста — 70 євро за ніч, квитки до музеїв — 12—15 євро, найдешевший обід у кафе — 15—20 євро, а квиток на метро — 2 євро. Перекладаючи ціни з євро на гривню, отримувала такі суми, які не вдалося б відкласти, навіть заощаджуючи на всьому впродовж багатьох років. Але, згадуючи Ейнштейна, розуміла, що легше і приємніше жити в світі, сповненому див. І якщо вони не трапляються самі, то їх потрібно створювати самому. Тож поїздка до Парижа — це мій особистий виклик. Як твердив той старий єврей у «бородатому» одеському анекдоті: «Я не знаю, про що ви кажете, але їхати — треба!».

Найпершим кроком у напрямку до Парижа стало саме прийняття рішення: цього року треба обов’язково потрапити туди! Таке рішення було прийняте спільно з подругою, бо ж удвох подорожувати все-таки легше, цікавіше, надійніше.

І тут одразу почалися дивовижні події...

Щоб спланувати майбутню мандрівку, ми зустрілися з подругою у вуличній кав’ярні. Хотілося на щось опиратися у своїх планах, але таких точок опори було небагато. Перебирали знайомих, які могли б нам чимось зарадити: інформацією, житлом, власним досвідом. І раптом я згадала:

— У мене є знайома журналістка, яка живе у Парижі. Кілька років тому вона приїздила до Одеси і брала в мене інтерв’ю. Маю її електронну адресу...

Й ось після цих слів, сидячи в одеському кафе, я побачила, як повз нас проходить саме ця французька журналістка і заходить до кінотеатру... Я покрутила головою, захотілося піти до психіатра, перевірити, чому в мене галюцинації, але промовчала. Втім, дочекалася, поки із сеансу почнуть виходити люди, і побачила: це таки вона! Приїхала у своїх журналістських справах до Одеси — що ж тут дивного? Мабуть, просто збіг?..

Утім, згодом, під час підготовки і самої подорожі до Парижа, такі-от «збіги» почали траплятися дедалі частіше.

Коли наш літак приземлився в аеропорту Бове, з’ясувалося, що останній автобус до міста втік перед нашим носом, а на таксі їхати дорого...

«Дорога з аеропорту до міста Бове — 5 кілометрів і проходить повз живописні французькі садиби», — згадала я слова з «Путівника по Франції» і запропонувала подрузі пройтися пішки, тим більше, що ми дві години просиділи в літаку. Наші наплічники були легенькими, тож о десятій вечора ми попрошкували до старовинного французького міста Бове, де у приватній садибі був зарезервований наш перший нічліг.

Досить легко і без пригод подолавши цей шлях, ми, сповнені радісних емоцій, вирішили ще й прогулятися до найстарішого і найвеличнішого у Франції собору, який почали будувати в ХІ столітті, але... не добудували й досі.  У світлі нічних ліхтарів собор був прекрасним! Ми довго ходили навколо нього й милувалися тією красою, тож перед будинком, де мали ночувати, з’явилися близько півночі. Подзвонивши в двері, побачили перед собою розлючену господиню: по-перше, розбудили її дитину, по-друге, вона чекала на нас уже майже три години й дуже хвилювалася...

Ми швиденько полягали спати, а вже о шостій прокинулися і почали радитися, як згладити нашу провину. Вирішили знайти в інтернеті якусь притчу, яка допомогла б нам зрозуміти те, що відбулося. Цілком випадково натрапили на притчу про верблюда. Історію про те, що, сподіваючись на Бога, своїх верблюдів все одно потрібно прив’язувати, аби не втратити їх... Коли я взяла до рук склянку, що стояла в нашій кімнаті, побачила, що на ній також намальований верблюд... Знову збіг? А може, знак, який нагадує: зверніть увагу на свої вчинки?

О восьмій ми вийшли на наш перший французький сніданок. Усміхнені, тактовні, з вибаченнями, своїм щирим каяттям ми таки розчулили господиню, а відтак, судячи з усього, не залишили після себе поганого осаду. Бо зрозуміли: на Бога надійся, а верблюдів своїх (почуття) тримай на прив’язі.

У Парижі на нас також чекало безліч нових вражень і таких же дивовижних збігів. Ми насолоджувалися тамтешніми музеями, парками, пам’ятками… Цілий день повністю присвятили Лувру — одному з найкращих музеїв світу. З ранку й до вечора оглядали прекрасні твори мистецтва всіх часів і народів.

Уже маючи досвід спілкування з французами в Бове, завчасу написали до нашої паризької подруги, що будемо в неї о сьомій вечора. Вона відповіла, що готує нам на вечерю крабів. Мабуть, нічого дивного, але саме в цей момент ми стояли у Луврі біля єдиної на весь музей картини, на якій був зображений... червоний краб! Краби, якими ми смакували ввечері, запиваючи білим французьким вином, були справжнім кулінарним шедевром, гідним подиву і захоплення.

Одна з історій, яка так вабила мене до Парижа, — історія про святого Діонісія, першого єпископа цього міста. Він прийшов проповідувати вчення Христа до Лютеції (так тоді називалося невеличке містечко, на місці якого згодом виріс Париж) ще у третьому столітті. Оскільки християн тоді переслідували, невдовзі його схопили і стратили на Монмартрі, відрубавши голову. Але, за чудесною легендою, Сен Дені взяв свою відрубану голову в руки, притулив до серця і пішов туди, де послідовники Христа будували перший храм. Лише прийшовши на те місце, він помер... Ця історія — неможлива з точки зору медицини, але в цілком реальному Парижі є Монмартр (гора мучеників — у перекладі) і є абатство Сен-Дені, побудоване на місці, куди прийшов без голови святий Діонісій, а відстань між ними — цілих шість кілометрів! І це не лише святиня християнства, а й усипальниця французьких королів... Тобто є легенда про диво, яке, нібито, сталося 18 століть тому, і є реальне абатство, що існує вже багато віків...

За сніданком, смакуючи круасани з французькими сирами, ми обговорили наші подальші плани і вирушили в район Сен-Дені. Дійшовши до метро, побачили плакат, на якому були зображені двоє людей без голів, але з великим мозком... День починався з чудесного... Сьогодні Сен-Дені — це один з небезпечних районів Парижа, де чимало хуліганів, але сам собор Сен-Дені й абатство навколо нього — сповнені чарівною атмо-сферою. Тут знайшли свій останній притулок усі французькі королі. У величному та розкішному соборі з кольоровими вітражами, в яких відображається сонце, — мармурові саркофаги, де покояться правителі світу — французькі королі та королеви. Усе тут наповнене величчю, шляхетністю, святістю. А в темному куточку стоїть маленька непомітна фігурка святого, який тримає в руках біля серця свою відрубану голову. Саме завдяки йому виникло все це, саме до нього, маленької людини, в якої була сильна віра в слово Боже, прийшли всі ці королі з королевами. Ось у чому диво!

Розповідають, що ця легенда цікавила і збуджувала інтелектуалів упродовж усіх часів. Якось у вітальні маркізи дю Деффан, подруги Вольтера, поети, художники, священики обговорювали, чи можна пройти шлях завдовжки шість кілометрів без голови. Одному з гостей, який красномовно описував останні кроки святого, маркіза заперечила: «Та що ви! Пройти весь шлях — просто, найважче — зробити перший крок!».

Справді, перший крок до дива видається найважчим. Треба у нього повірити...

У релігії диво завжди має духовне і символічне значення. На щастя, й наука останнім часом визнає такий феномен, як диво. Квантова психологія вказує на те, що люди самі створюють реальність навколо себе, якою б вона не була. І випадкові збіги — зовсім не випадкові, а закономірності, яких ми зазвичай не помічаємо, але які потрібно намагатися бачити і пам’ятати. Вирушаючи у далеку подорож, людина начебто втрачає своє звичне оточення: помешкання, рідних, друзів, роботу, своє місто — і переживає своє народження в новому світі, в новій якості, тож стає чутливішою, відкритішою, невиннішою...

У будь-якому разі, поїздка до Парижа стала для мене справжнім дивом. Вона відбулася, і була такою, про яку я мріяла. Це були цікаві спілкування з незвичайними людьми, прогулянки новими місцями, це були незабутні зустрічі з витворами мистецтва у храмах, музеях, на вулицях та площах. Це було відкриття свого, власного Парижа, з усіма його особливостями, улюбленими куточками, особистими місцями... Але цього могло б і не статися, якби не було віри у чудесне й розуміння того, що не боги горшки ліплять, а треба самому почати щось робити. Наприклад, зробити свій перший крок у напрямку до Парижа...

Ольга ФІЛІППОВА.

Одеса — Бове — Париж — Одеса.

Переглядів: 277
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua