РубрикиДуховність

І за межами України жив Україною

У нашому українському мартиролозі грудень — місяць Святослава Караванського… Такий порядок маємо за-провадити надалі, усвідомивши його неперебутнє значення для Одеси. Поряд з Іваном та Юрієм Липами, поряд з багатьма іншими нашими достойниками, котрих ми недавно лише відкрили для себе, але ще не утвердили їх у суспільному житті, в історичній, культурній нашій свідомості. Лише 7 днів останнього місяця року розділяють дві головні дати життя Святослава Караванського: 24 грудня 1920-го і 17 грудня 2016-го. А поміж них — безнастанне віддане служіння своєму народові: і в пору юності бентежної, і в умовах війни та окупації, і на каторзі по сибірах — 31 рік ув’язнення, і на волі у рідній Одесі, і далеко за океаном, і в час підбиття підсумків, прихід якого, цілковито занурений в роботу, він не завважив… Життя Великого Українця.

Уже час, мабуть, відкинути совкову традицію згадувати своїх великих лише на ювілей, а ще — зрідка й чомусь дуже вибірково — у зв’язку з днем народження. І як визначити отой, з дозволу сказати, ступінь величі, значущості для країни? Та й чи можливе це? Головно — чи потрібне? Всім, хто працював на майбутнє України — а воно ще лишень десь там далеко зазоріло — і лишив по собі важучий спадок для прийдешнього, для всіх нас, — усі вони мають стати для нас одним великим підручником Життя, посібником у будівництві Нової України. Не навчатися же нам, справді, за совковим спадком — а він тут на кожному кроці; не конструювати за старими лекалами. На жаль, поки що ми рухаємося тим самим руслом, якщо взагалі рухаємося. Святослав Караванський знав, куди і як нам йти, «плисти в революцію далі». Та його мудрість — у кожному листі до наших очільників і в кожній публіцистичній статті, що з’являлися на шпальтах періодики. От лишень біда: таких не беруть у нас ні в порадники, ні в дорадники, ані в радники…

Святослав Караванський залишив нам по собі своє Життя. Життя, у якому він не знав поразок, не визнавав поправок на обставини, на неможливість працювати в обраному напрямку. А напрям той був — боротьба всіма приступними засобами з тодішнім комуністичним режимом, викриття його облудної сутності, пізніше — невтомна праця в царині українського мовознавства, літератури. Й усе це пронизувала його найбільша й найголовніша турбота і занепокоєння: чому ж не так воно все йде у вже незалежній його Батьківщині? Право думати так він здобував довгими роками ув’язнення, втратою Батьківщини, яка стала йому ще ближчою там, за океаном, — як це не парадоксально. Не знав, що то таке: скласти руки й мовчки коритись долі.

Подиву гідний життєпис: як вдавалося йому в умовах совєтського концтабору, маючи значний реченець за вельми обтяжливими статтями, робити все те, що він там робив? Себто, працювати над собою, навчатися, творити, ще й викривати злочини системи. Та навіть на волі, живучи в тодішньому суспільстві, безстрашно займатися тим, чим він займався, було так само небезпечно для життя. Збирати книжки для українців Кубані, агітувати людей за українські видання, українську мову — у їхніх же помешканнях… І знову парадокс: й сьогодні доводиться робити те саме — стосовно української мови, українських видань, нагадувати: будьте гідними себе самих. Святослав Караванський не втрачав гідности навіть там, де її цілеспрямовано вбивали.

Найбільш невідома нам, захована частина його життєпису — початок 1940-их років. Ще тривала румунська окупація Одеси, але якесь культурне українське життя таки було. Працювали театри, можна було подивитися фільми, навіть совітські ще. Він створює книгарню української літератури «Основи», а виручені кошти віддає на потреби ОУНівського осередку — ті молоді люди прибули сюди з похідною групою, допомагає й українському театру. Як це все відбувалося — поки що таємниця. Ми послуговуємося низкою загальновідомих фактів: що от був такий мовознавець, поет і перекладач, 31 рік свого життя віддав неволі, хоч й ті роки не змарнував даремно, а решту життя прожив у США. Відгукувався звідтіль статтями з животрепетних, пекучих питань української державності, писав і видавав книжки, мовознавчі праці, а передовсім — словники, які сьогодні обов’язково під рукою у всіх, котрі прагнуть питомо українського слова, не покаліченого, не затертого — чистого, як незамулене джерело, що пружно струменить з глибин землі рідної. Титанічна, всепоглинаюча праця для цілого інституту!

Уся ця уповні доступна інформація — лише, як мовиться, надводна частина того айсберга, яким був цей незвичайний чоловік. Але невже так і залишаться невідомими хоч би оті, вже згадані, сторінки його життєпису, та й багато ще іншого?!. Вже нині багато знаємо про одеських визначних діячів часів української революції. Знають, хто цікавиться. А для загалу потрібні меморіальні таблиці, барельєфи, пам’ятники тощо. До слова сказати, в Одесі так і не постав — і цілком, як не прикро це визнавати, очікувано — пам’ятник Петру Калнишевському, хоча вже хто-хто, а він таки мав би стояти десь на пожвавленому ухресті міських магістралей величною кінною скульптурою. Натомість бачимо щось цілковито інше. Майже недослідженим у національно-визвольному сенсі й досі залишається совєтський період, куди вписані й сторінки його, Святослава Караванського, життєпису. Та на всі прохання написати спогади, відтворити все на письмі, Святослав Йосипович відповідав, що йому багато ще треба встигнути, то ж не час для мемуарів…

 І треба б зацікавити, наприклад, школярів, та й студентів так само, непересічною постаттю Святослава Караванського — в сенсі патріотичного виховання, вирощування чи прищеплення — як хочете — отієї українськости, україноцентризму.

Перебуваючи дуже далеко від України, він жив Україною, все життя його було їй — і тільки їй — присвячене. А скільки людей зараз, вважаючись громадянами України, духовно далекі від неї, і скільки з них, попри агресію та війну, все поглядає у той бік... Їх навіть більше, аніж можна собі уявити. Вони, ці громадяни, не кладуть свої цеглини у підмурівок їхньої ж держави. Тим-то й так сповільнений у нас розвиток громадянського суспільства, без якого демократичне майбутнє немислиме.

Святославу Караванському до снаги була програма цілого інституту. Може, це лише образ, але, повірте, не перебільшення. Цю його відданість Рідному Слову давно підхопив його друг і побратим Олекса Різників, найсвіжіша книжка якого «Спадщина тисячоліть» цьогоріч стала явищем українського книговидання. Варто лише послухати, з яким захватом, як азарт-но розповідає він школярам про свого друга, про рідну мову. А коли ще й сам учень візьметься щось досліджувати — нехай і всесвітньою павутиною користуючись!.. Важливо, щоби вчителі-словесники зуміли зацікавити своїх вихованців…

І таки давно час навчитися нам вшановувати своїх великих цілком зримими, відкритими знаками у міському просторі: меморіальними таблицями, барельєфами та горельєфами, якимись па-м’ятними знаками, а також пам’ятниками. Ніхто замість нас цього не зробить — будьте певні.

Якщо не ми, то все опосяде «русскій мір», що й бачимо повсюдно на практиці.

...Минув рік по відході нашого заслуженого перед Україною та Одесою краянина, й упродовж року ніде ні разу не пролунало це ім’я. Жодної пропозиції щодо бодай якоїсь меморіальної таблиці. Хоча про увічнення пам’яті немало говорилося у ті жалобні дні. А потім… Чи це час такий, що, мов ластик, все стирає з пам’яті, чи байдужість наша…

Так, вже нема того 6-поверхового будинку на розі Маразліївської та Сабанського провулку, де він жив. Нема й круглого будинку на майдані Грецькому, де була його книгарня «Основи». Але є школа, у якій навчався і гордістю якої мав би бути, і то вже давно. Є філологічний факультет. Хоч і не саме цими коридорами колись ходив, та, видається, одна з авдиторій тут могла би стати іменною — його, професора Святослава Караванського, імені.

Він народився борцем і був ним завжди, щокожної хвилини свого життя. Життя довгого і щасливого — те щастя давало йому усвідомлення своєї присвяти Українській державі. Усвідомлення своєї віри в те, що вона таки постане, і що його праця буде для неї бодай трохи корисною.

Роман КРАКАЛІЯ.

 

Переглядів: 86
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Приймальня: 0 (482) 64-98-54;
050-55-44-206.
e-mail:cn@optima.com.ua