Рятуйте! люнуло!..

Дні летять на старість з роками наввипередки. Ніби вчора їздили з Віктором Марченком на риболовлю, а вже десять літ, як він почив у Бозі. Добрий був чоловік до людей і мудрий до землі — агроном.

Народився в селі Любашівського району, тому гордо називав себе Сином Землі. Закінчив Ананьївське ПТУ, потім — Одеський сільгоспінститут. Будучи чесним комуністом, пройшов безвідмовно складну школу життя: колгосп, райком — за розум, райком профспілки працівників сільського господарства, бо не колінкував ні перед ким. Після здобуття Україною незалежності капітан Марченко працював воєн-руком у своєму ПТУ, а після розвалу військової підготовки у школах — завучем з виховної роботи в Ананьївській школі-інтернаті. Огледівся лишень один раз — пенсія.

Якось прийшов до мене в гості з пляшкою оковитої, привітом з рідного села, заткнутою кукурудзяним качаном. Знав, що дружина в санаторії, син — у Києві, а донька — у турпоїздці. Його ж дружина поїхала до Польщі «за шмутками», а його з собою принципово не взяла. Мати мені саме дала на обід літровий слоїк дрібненької звареної картоплі, таку колись викидали свиням, присмаченої товченим часником з олією та золотисто-посмаженою цибулькою. Так її навчила подруга, тітка Ніна Осадча, дружина адмірала запасу Павла Осадчого, яка приїздила з Одеси до 90-річної матері на фазенду. Так ото Кононович глянув на оту дрібноту в посудині й спитав, посміхаючись:

— Що це? Хто мав час на чищення такої дрібноти? Можна, спробую?

— Звичайно! Це мати постаралася, щоб дитина не була голодною. Подякуєш їй. Мені для товариша й «свинячої» не жаль. Зараз он наріжу українського наркотика, гарно засмаленого, помідорчик, малосольні огірочки — і розпочнемо риболовлю: наливай і смикай...

Доки готував закуску, Кононович виделкою дзьобав мамин делікатес, заглядаючи в банку, як горобець. У банці було вже половину харчу...

— Ти що, здурів? Це ж шикарна закуска!

— Це я вже оцінив. У тому-то й справа, що я, Син Землі, а ще й не пробував такої простої смакоти...

— Треба жити в Одесі, мати жінку адміральшу, а не спекулянтку, якій було б не ліньки творити таку смачну без нітратів страву. А тут ще й витримка потрібна, щоб очистити таку кількість мундирів...

Прийнявши те, що підсилює думки, домовилися на вихідні порибалити.

Прокинувся поночі, українці кажуть, «ще в чортів голос», без будильника, — настільки було великим бажання порибалити. І — швидше з хати, щоб не розбудити дружину. Спросоння може щось лихе буркнути — і прощавай, риболовля: рватимуться снасті, риба сходитиме з гачка, а то й зовсім не клюватиме і т.д. То є найперша і найперевіреніша прикмета.

На вулиці охоплює нічна прохолода, по тілу пробігають приємні дрижаки. Вже поховалися зорі. Миттєво завантажив старого товариша разом із снастями. Й ось колеса стрімко намотують кілометри бетонної смуги до ставка. Нервовий дрож уже спав, бо прийшла віра в рибальське щастя.

Обабіч дороги хизується своїми золотими шатами пшениця, нахиливши колосся за вітром. У густих рядках вилискує кукурудза. Мов килим, зеленіє соняшник, заткавши той килим золотом своїх голівок, що повернулися на схід сонця. Запахи землі широко роздувають легені. Пахтить різнотрав’ям і дорожньою пилюкою з обочини. Краса ж бо яка в Україні!..

Але в око впадають понівечені рукотворні лісосмуги. Місцями лише стирчать молоді чагарі. Мов би в Україну повернувся смертоносний буревій кучмівської доби. Субсидії й тарифи заставили населення взятися за сокири та пилки і рятуватися тим, що посадили їхні діди та бабусі... Ніхто нічого не охороняє — всі кинулися в політику й хабарі... Покійна мати розповідала, що після революції були така ж руйнація, вакханалія і нищення прекрасного... Нині ж — влада анархістів і бариг...

— То як з’їздили на Буг? — перервав невеселі думки Віктор Кононович. — Щось взяли солідне?

— Взяти-то взяли, але ледве не втопився у Первомайську.

— Як це ти ухитрився? Човен тріснув чи що? Чий човен?

— Сергія Забудька. Та не в тому справа... Сів ото я на сома. Взяв свій фірмовий спінінг з рапірами. На два гачки начепив нарізану смужками яловичу печію, а середній — зарядив вовчком... Сиджу й куняю недоспане. Приємний вітерець повіває вздовж старовинного Буга. Бачу, хлопці вже тягають рибу, а в мене, грішного, жодного хвоста. По серцю пазурами шкребуть від заздрощів коти... Тільки-но подумав про передислокацію під невеличкі зарості, бо краще коблик у руці, ніж омріяний сом у думці, — аж тут як смиконе!.. Човен став боком вгору і дивом не перекинувся. Добре, що чималий якір. Потім ніби попустило, лише спінінг, немов пружина, ще краще підсік здобич і тремтить у руці. Та ось знову як смиконе, і з швидкістю кур’єрського разом з якорем рвонуло в бік мосту, на гостре каміння... Думкою бачу: зараз як шандарахне в бика мосту, так з мене одні ноги й повискакують на берег, а тулуб піде на харчі ракам і сомам... З переляку як зарепетую: «Хто у Бога вірує, рятуйте, а невіруючі — бийте сома!» А звідусіль дають поради: «Кидай спінінг, рибалко нещасний, як нема чим підрізати волосінь! Кидай, дурню, спінінга, бо втопить! Там добрий кабан попався, он що виробляє. З ним жарти кепські...».

Гай-гай, думаю, хай втопить, але я його, змія-горинича, не відпущу. Замориться без білета катати. Думаю, невже здамся перед отим пудом сома? Так ось, лечу як по іподрому на рисакові, аж вітер свище, ногами вперся у борт човна, намертво вчепився у ручку спінінга, який колись у Криму витяг 30-кілограмову камбалу-калкан. Тим часом сом підійшов до бика по мілководдю, зрозумів, що там не мед, і різко розвернувся на чисту воду. Тут я згадав, що плавати не вмію, і подумки благаю: Господи, спаси і помилуй! Я ж не винен, Боже, що став затятим рибалкою. Не можу кинути спінінг, бо дорогий як спогад. Потім усі рибалки району і двох областей травитимуть з мене анекдоти, що здрейфив, злякався якогось супербичка. Не всякому, Боже, ти посилаєш до рук таке щастя! Звернувся до Матері Божої-заступниці, встиг ще й звернутися до свого ангела-охоронця... Й ось на мій дикий лемент наввипередки поплило декілька човнів. В одного рятівника в руках зблиснула рушниця, в другого — сокира... Прогримів дуплет. Справу завершила сокира. Сома зважили в ресторані, що понад річкою. Мені відрубали хвоста на сім кіло і голову, щоб навчився думати.

— Скільки ж заважив сом? — спитав товариш.

— 67 кілограмів.

— Де ти рибалив?

— Казав же — у Первомайську. Про той випадок, мабуть, там пам’ятають і досі...

— Тільки щось має статися цікаве — так у мене відрядження, — відреагував на розповідь Кононович...

Хотілося б, друже, повернути той час, а з ним — і тебе...

Борис ДРАЇМ.
м. Ананьїв.

Переглядів: 824
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua