РубрикиБез рубрики

Глибина нерівності

Закінчення. Початок  у номері за 6 жовтня.

Безперечно, головною причиною збирання додаткових коштів на ремонти, на придбання нового обладнання, на оплату додаткових послуг шкільних, дошкільних, медичних установ є вкрай низький рівень фінансування всієї соціальної сфери і, відповідно, низький рівень оплати праці. Але навряд чи лише підвищенням зарплат та полі-

пшенням фінансування вдасться вирішити проблему. Щоб збільшення фінансування, зокрема зарплат, призвело до зниження корупції в освіті та охороні здоров’я, необхідне дотримання трьох умов. По-перше, мають існувати реальні можливості для населення вибирати місце отримання послуги. По-друге, працівники мають дорожити своїм робочим місцем. По-третє, керівництво закладу має бути зацікавлене у збільшенні кількості наданих послуг, по які люди можуть звернутися й до інших установ. Тоді сама адміністрація встановлює жорсткий контроль і викорінює будь-які додаткові платежі.

Оскільки зі зростанням корупції дедалі більша частина населення бідніє й опиняється за межею бідності, зростає попит на масштабніший перерозподіл доходів через фіскальну систему, щоб компенсувати вплив корупції на нерівність і несправедливість. Але такий перерозподіл додатково мотивує впливові заможні верстви населення на посилення економічної й політичної корупції для захисту своїх доходів.

Поширення переконаності у кастовій структурі суспільства, сформованої виключно за ознаками статків та зв’язків, і впевненість у тому, що належність до вищих каст практично убезпечує від покарання за будь-який злочин, перетворює нерівність на одну з найбільших загроз соціальній стабільності. Тотальна недовіра переважної більшості населення до власників «заводів, газет, пароплавів» трансформується в неприязнь до т. зв. олігархів (так часто називають навіть не найбагатших, а просто заможних людей в Україні), і будь-яке підвищення цін трактується як наслідок їхнього тиску на владу для підвищення власних статків.

Різні за матеріальним статусом групи населення України по-різному реагують і на пропаганду, зокрема антиукраїнську. Так, за оцінками Київського міжнародного інституту соціології, люди, які не відчувають матеріальних труднощів, на загал, практично, не сприймають інформацію ЗМІ Росії щодо природи та завдань Революції Гідності, становища російськомовного населення в Україні, впливу США і НАТО на українську політику тощо. Натомість ті, кому коштів бракує навіть на їжу, найчастіше займають прямо протилежну позицію. Пов’язано це зовсім не з їхньою наївністю, — вони абсолютно незадоволені своїм життям і вину за це покладають винятково на владу, а тому і сприймають будь-яку критику дій цієї влади. Чи становить ризик для української держави протестний потенціал цих людей? Безумовно. До того ж він і зростає під впливом зниження рівня та якості життя населення. І якщо таке зниження стосується значної частини суспільства, то ризик неминуче перетворюється на загрозу. Тому навіть в умовах украй складної економічної ситуації необхідно, по-перше, намагатися мінімізувати ризики зубожіння населення, а по-друге, якщо вже цього уникнути неможливо, — систематично ро-з’яснювати наміри і дії влади, не приховуючи труднощів та негараздів.

Чи може на це вплинути політика доходів? Видається, так. Нині в Україні є досить численна група людей, які вірять у власні можливості впливати на події в країні, мають досвід збройного протистояння, часто мають зброю на руках. Навряд чи їх можна переконати обіцянками світлого майбутнього — цим людям потрібні наочні зміни в системі урядування, на місцевому і державному рівнях. І найочевиднішим виявом таких змін може й повинне стати підвищення рівня та покращення якості життя. Навіть якщо це не стосуватиметься всіх, вибіркова спрямованість має бути зрозумілою, дії й наміри влади мають бути відповідним чином роз’яснені, чітко визначені ризики як дій, так і бездіяльності.

Традиційна недовіра українців, практично, до всіх владних структур, у поєднанні з довірою до свого найближчого оточення — сім’ї, родичів, колег, сусідів, загалом співвітчизників, також є свідченням слабкості та неефективності держави, передусім у соціальній сфері. Доволі високий рівень довіри до волонтерів (59%) обумовлений переважно надзвичайно відданою та ефективною діяльністю цих структур під час першого періоду воєнного конфлікту на Донбасі і визнанням їхньої ролі у подіях останніх років загалом. Продемонстрована довіра до науковців (51%), радше, пов’язана з проведенням опитування фахівцями інституту НАН України, ніж реальним престижем науки в українському суспільстві. Довіра до ЗСУ (41%), вочевидь, зумовлена неочікуваним для багатьох рішучим опором агресору.

Формування довіри до співвітчизників — віддзеркалення розвитку сучасного громадянського суспільства

В умовах низької довіри населення чи не до всіх владних структур успіх проведення радикальних економічних реформ, які потребують підтримки широких верств суспільства, видається вельми проблематичним. Необхідне формування широкої коаліції груп, які виступають проти чинної системи корумпованих представників влади. Активність населення, спрямована на користь реформ, може виникнути спонтанно, але без рішучого й авторитетного лідерства та ефективної організації мас такі настрої не будуть трансформовані в реальні зміни. Водночас, як справедливо підкреслює Ф.Фукуяма, економічні, й особливо соціальні, зрушення на кшталт Революції Гідності об’єднують людей у нові групи, які хочуть іншої, сучаснішої, некорумпованої політики.

Цю тезу підтверджують ознаки сталого — можливо, не такого швидкого, як хотілося б, — процесу формування в Україні сучасного громадянського суспільства, зокрема це і постійне позитивне сальдо довіри українців до своїх співвітчизників. Інститутом соціології НАН України у 2015 р. зафіксований найвищий за всі роки незалежності рівень довіри до співвітчизників (51,5%) і практично найнижчий (12,8%) — недовіри. Вже саме по собі позитивне сальдо ставлення до співвітчизників — свідчення довгоочікуваних суспільних зрушень. Адже перехід від вертикально до горизонтально організованого суспільства без громадянських структур, без активної поведінки представників різних верств у захисті своїх прав, електоральної поведінки, налагодження та здійснення постійного контролю за діями влади видається абсолютно неможливим. Водночас в умовах низького рівня життя виникає ризик трансформації цієї активної поведінки у певну квазігромадянську діяльність, що камуфлюватиме традиційні для української спільноти результати загравання влади/опозиції із населенням.

Підсумки

Чи є можливості для кардинальної зміни політики доходів в умовах економічної кризи та нестачі коштів у сфері публічних фінансів? Очевидно, так. Зокрема, нагальною є потреба переорієнтації всієї системи з надання допомоги нужденним на стимулювання підвищення оплати праці. Це означає:

  • докорінну зміну всієї системи оподаткування, зокрема відновлення на принципово інших засадах повномасштабної прогресивної шкали;
  • монетизацію одних видів пільг та немонетарних допомог і субсидій та скасування інших, що суперечать ідеології активізації економічних процесів;
  • зміну практики визначення вартості публічних послуг (медичних, освітніх, житлово-комунальних, соціальних тощо) і механізму їх оплати (державний бюджет, місцевий бюджет, фонди страхування населення тощо); спрямування системи тарифів не тільки на компенсацію витрат надавачів публічних послуг, а й на економію обсягу їх споживання;
  • визначення та чітке подальше дотримання співвідношень між основними соціальними стандартами і державними гарантіями (мінімальна заробітна плата, співвідношення оплати праці в бюджетній сфері з мінімальною заробітною платою, узгодження/неузгодження окладів за тарифною сіткою з мінімальною заробітною платою, співвідношення мінімальної заробітної плати з мінімальними соціальними трансфертами, диференціація пенсій у солідарній системі тощо);
  • диференціацію соціальних трансфертів за працездатністю, економічною активністю та зайнятістю — стимулювання працездатного населення до максимально активної поведінки на ринку праці та в економіці загалом;
  • запровадження жорсткої системи контролю витрат і статків з метою унеможливлення масштабних незареєстрованих доходів — на перших етапах це має стосуватися чиновників та працівників бюджетної сфери.

Швидкого ефекту не буде, понад те — запровадження кардинальних змін у політиці доходів майже неминуче викличе потужну протидію тих її суб’єктів, котрі зазнають втрат (радше, потенційних, ніж фактичних), але нехтування наявними ризиками загрожує соціальними конфліктами і розхитуванням української держави.

Проте кардинальні зміни політики доходів є тільки однією, хоч і дуже важливою, складовою комплексних зусиль, спрямованих на зниження нерівності.

Слід якнайшвидше подолати перешкоди в доступі сільського населення до базових соціальних послуг, передусім освітніх та медичних. І в цьому полягає одне з головних завдань децентралізації. Але навіть за наявності значних відмінностей в економічному розвиткові регіонів соціальні стандарти в унітарній державі мають бути єдині. Відповідно, ті територіальні громади, які з об’єктивних причин не зможуть їх забезпечувати, мають отримувати централізовану підтримку.

Необхідно запровадити систему соціальних ліфтів, які забезпечать інтеграцію в суспільне життя всіх тих, хто з різних причин позбавлений необхідних і характерних для нашого суспільства стартових можливостей. Ідеться передусім про людей з інвалідністю, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з асоціальних сімей.

Необхідно убезпечити Україну від поширення дискримінації. З цією метою треба визначити й законодавчо запровадити різноманітні запобіжні заходи. Але, крім цього, мають бути сформовані відповідні суспільні норми, що потребує широкої систематичної роз’яснювальної роботи.

Нинішня модель поведінки в Україні, яка припускає і навіть схвально ставиться до несплати податків, до хабарів, взагалі до різних видів порушення законодавства, має бути зламана, яких би зусиль це не потребувало. Інакше всі декларації про відданість європейському шляху розвитку залишаться, у кращому разі, гаслами.

Елла ЛІБАНОВА,
директор Інституту демографії
та соціальних досліджень
ім. М.В. Птухи НАН України,
академік НАНУ,
доктор економічних наук, професор.

Джерело: http://gazeta.dt.ua.

Переглядів: 228
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua