РубрикиСкандал

Протистояння на косі


Про знамениту кефаль, яку колись «в Одесу Костя привозив», залишилася лише відома пісня. Кефаль зникла, як і більшість видів промислових риб, якими славилося наше Чорноморське узбережжя. Причина — безглуздо-злочинне втручання людини в природу. Лимани довкола Одеси — Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський — позбавили природного сполучення з морем ще в радянський час. У наших водах кефаль поки що збереглася на південному заході Одещини. Там найбільші в Україні озера-лимани, частина яких входить до Національного природного парку «Тузловські лимани».

Увімкнути здоровий глузд і врятувати те, що ще можна врятувати, виявляється, не так просто. Еколог, доктор біологічних наук, професор Іван Русєв керує парком дев’ять місяців. Виконує обов’язки директора. Людина він тут не випадкова. Два десятиліття тому разом з Іриною Вихристюк та іншими однодумцями стояв біля витоків створення парку. Це була його ідея — взяти території унікальної природи Татарбунарщини під захист держави.

Головним противником парку є місцева браконьєрська «еліта». Це деякі районні посадовці та депутати, промисловики-монополісти, які виловлюють рибу хижацькими методами й отримують надприбутки від протизаконної діяльності, колишні міліцейські чини та кримінальний елемент. Це вони вороже налаштовують місцеве населення проти Національного парку та його керівництва. Найбільша для них загроза — коли на території парку нарешті запрацюють закони України, а не бандитські «поняття». Івану Русєву не треба допомагати. Він фахівець і все зробить зі своїм дружним колективом, навіть за мізерного фінансування. Але такій роботі постійно перешкоджають, погрожують працівникам установи та їхнім рідним.

Абсурдність ситуації полягає в тому, що забезпечувати дотримання законодавства в парку мали б районна влада, прокуратура, поліція, облдержадміні-страція, обласна рада, Мінекології та ще багато-багато управлінь, департаментів тощо. Це їх прямий обов’язок. Але замість допомоги — саботаж або й навмисне шкідництво.

17 вересня вдалося «у всій красі» побачили роботу нашої недореформованої поліції. Цього дня адміністрація «Тузловських лиманів» закликала волонтерів та журналістів долучитися до сполучення лиману Шагани з Чорним морем. Це — державне завдання задля порятунку водойм Національного парку. Рівень лиманів за літо різко знизився, і ці унікальні екосистеми гостро потребують морської води. Отже, Іван Русєв запросив друзів парку на підмогу.

Відгукнулися небайдужі одесити. Виїхали вдосвіта, дісталися курорту Расєйка (яка назва — такий і «курорт», прости Господи). Отримали перепустки від працівників для входу на територію заповідника, а потім — шість кілометрів пішки косою вздовж моря, яке того дня від хвиль не було прозорим і зливалося з небом. Минули Шаганський маяк, пройшли повз групу міцних чоловіків, мало схожих на відпочивальників, приблизно о дванадцятій дісталися мети.

Місце тут вузьке, ширина коси становить менше трьохсот метрів. Між двома високими барханами з боку Шаганів люди з довколишніх сіл та працівники парку, які прийшли раніше, вже копали у піску рів два з половиною метри завширшки. Він і мав з’єднати лиман з морем. Долучилися й одесити. Деякі приїхали зі своїм інструментом. Робота йшла. Біля бархана — група поліцейських, більшість ще у міліцейській формі, та й схожі на звичну нам міліцію, а не нову поліцію, у бронежилетах з кийками та кайданками. Група людей, яку ми перед тим зустріли, рушила в наш бік. Під’їхав великий джип і «Нива». Поліція вишикувалася в ряд між двома барханами і перегородила дорогу прибулим. Їх було з півсотні, вони розгорнули два українських прапори, задля годиться делікатно поштовхалися з правоохоронцями, почали викрикувати образи на адресу працівників Національного парку та волонтерів. Кілька разів хтось із них, під загальний регіт, викрикував: «Бесарабія — понад усе!».

Запевняли, що вони рибалки, в яких парк забирає останню копійку і їм не буде за що прогодувати діток, та все це супроводжувалось брудною лайкою й «чисто пацанським» лексиконом. Матюкалися, скільки хотіли, обзивали найбруднішими словами дівчат та жінок, агресія наростала. Керував ними чоловік у камуфляжі. Зі слів місцевих, це Ігор Вторенко, депутат Татарбунарської райради, попередник Івана Русєва на посаді директора Національного парку (колишній міліціонер, за базовою освітою — історик).

Хотів запитати, які в них вимоги, що їх бентежить, але, побачивши, що я його знімаю на відео, Вторенко відреагував так:

— Слишіш, ти шо там снімаєш?

— Я — журналіст, ми в громадському місці...

— Яке це громадське місце, ти чьо, б…?! Чи ти даже не знаєш, куда ти заліз?! Яке це громадське місце, ти?!

— Не тикайте мені, будь ласка...

— Г…нюк ти, понімаєш, «не тикай», г…нюк ти! Откуда ти приїхав? Їдь у Крим, Донбас і там снімай! А не тут, де наша земля! — Це підключився до розмови ще один місцевий авторитет Саченко.

Дружина Саченка: «Ми на своїй землі находимся, а ви прієзжий! Не знаєте вопше нічого!».

Саченко: «Ти шо, перегрівся?!».

Вторенко: «На Донбас! Там твоє мєсто! Тут — Україна, а ти на Путіна работаєш вмєстє, б… з тими!» (показує у бік волонтерів, які копають).

— Я і балалайку сховав у кущах, — спробував віджартуватися.

— А шо, не видно, шо ти на Путіна работаєш?..

Брат Вторенка: «А для кого ти хочеш рибу випустити?».

Дружина Саченка: «Ви понімаєте, що люди з цеї риби живуть?».

Вторенко: «Шо ти глазками стріляєш? Он на них стріляй глазками!».

Хтось із натовпу: «Він провоцирує».

Вторенко: «Та я поняв, що провоцирує».

Дружина Саченка (про мене): «Нагла морда, воно дивиться просто, в них така технологія, їх навчив Путін».

Вторенко: «В заповєдну зону воно сюди залізло»...

Уся розмова відбувалася через кордон поліції. У браконьєрів тепер нова фішка: кожен, хто посміє їм заперечити, — «сєпар, який работає на Путіна» (а ще зовсім недавно команду Національного парку ті ж «рибаки» називали «майданутими» та обіцяли влаштувати свій «Донбас»). Ось така гібридна війна проти заповідника та здорового глузду.

Але хто ж ці люди, які прийшли перешкоджати роботам з відновлення Національного парку? Більшість, кажуть місцеві екологи, працює на підприємствах «Граніт» та «Граніт-2», котрі займаються виловом риби в лиманах. Кілька з них уже встигли побувати у місцях позбавлення волі. Це вони у листопаді 2015 року незаконно перекрили тут прорву, загативши її піском у мішках з-під селітри по тонні кожен. Останні роки лимани були з’єднані з морем у двох місцях. Тепер, у результаті протиправних дій Вторенка, залишився єдиний на косі канал, споруджений під керівництвом та на кошти Могильникова. Вторенко тепер фактично керуючий справами Могильникова (який тут є монополістом). Через цей канал вся кефаль та інша риба — під контролем Могильникова і компанії. За мінімальними оцінками, у 2015 році тут виловили кефалі на десяток мільйонів гривень.

Далі Саченко набрав у жменю піску і жбурнув в обличчя комусь біля мене. Десь у цей час, приблизно о 14.00, канал уже докопали до міліцейського кордону. Прокопали в довжину більше половини, метрів зо двісті. На дні з’явилася вода. Її ставало більше, і з-під землі побіг струмок морської води у лиман. Люди в погонах стояли непохитно, а коли жінки вже вибирали пісок у них з-під ніг, почали обурюватися, що працівники парку перешкоджають роботі поліції.

Якщо розмову з Вторенком і компанією ще можна віднести до жанру лірики, то далі вже було не до неї:

До кордону поліції підбіг чоловік характерної зовнішності і почав на все горло репетувати (цитую дослівно, в разі чого — є запис):

«Ви по-хорошому не понімаєте, щас п… всі получите! Вам ніяка міліція не поможе, ви шо — дебіли ілі шо?! Ви при пам’яті ілі нєт, б..! Ви хочете оторваться од землі? Щас сюда три машини приїдуть, перестріляють вас, с..!».

Погрожував Борис Ненько, директор фірми «Граніт-2».

— Міліція, ви це чуєте?

— Іді сюда, казьол драний! Щас почуєш!

Міліція робила вигляд, що не чує й не бачить. Людей, які копали, було півсотні, тих, хто прийшов заважати, — стільки ж. Порядок охороняли аж сорок співробітників поліції. Більшість з них — офіцери, були там навіть кілька майорів та підполковник. Тобто на двох цивільних припадало майже по поліцейському. Зважаючи, що волонтери, журналісти і працівники парку поводилися коректно, вговтувати треба було лише буйних «рибаків». Останні вже ходили до «Ниви» «заправлятися» пивом і ще чимось, роблячи це демонстративно. Але поліцію це не бентежило, як і погрози вбивства. В кількох місцях виникли сутички, які розпочинали «рибалки». Протистояння наростало. Було вчинено напад на журналіста «Думської». Поліцейські іноді неохоче заспокоювали найагресивніших чолов’яг лагід-ними вербальними засобами.

Копати канал далі свого «кордону» міліція-поліція так і не дозволила. Перед ними, на всяк випадок, по команді пані Саченко лягли «рибалки». Отак спільними зусиллями людей у формі та молодчиків прокладання прорви було зупинено.

Іван Русєв з частиною однодумців перейшов на бік моря, щоб звідти увімкнути мотопомпу. У кількох місцях «рибалки» напали на природоохоронців та волонтерів. Несподівано, як по команді, поліцейський кордон розступився і здоровані кинулися руками й ногами загортати викопану частину прорви, по якій вже бігла вода. Загорати канал набагато легше, ніж копати. Вторенко, Саченко з дружиною, Ненько, Терзі та інші зо двадцять хвилин під наглядом тих, хто мав би захищати закон, нищили плоди людської праці, демонстративно завдаючи шкоди Національному природному паркові «Тузловські лимани».

Навіщо там потрібно було сорок силовиків? Щоб вони допомагали банді? Я підійшов до майора і запитав: «Чому ви нічого не робите?». На той момент щойно викопаний волонтерами рів був уже майже засипаний. Майор, побачивши, що його знімають, голосом тихим і лагід-нішим, ніж у матері Терези, звертався: «Юра, пожалоста, не нада… Юра, ну всьо, ну хвате… Юра, ну не дєлай етого...». Юра ж гріб далі і гиготів, поряд так само зсували пісок у канал і від душі веселилися Юрині поплічники. То був їхній день.

Розслідування буде. Відповідати татарбунарській поліції таки доведеться. Є відео, зняте багатьма камерами з різних точок. Люди в погонах казатимуть, що не допустили кровопролиття. Але вони спрацювали не на боці держави, не на боці закону, а на боці тих, хто порушує і закон, і державні інтереси, в даному випадку — екологічні.

«Рибальській еліті» того дня і не потрібне було кровопролиття. Вона вкотре довела, що господар тут вона, а поліція — під нею. Це поліція пропустила агресивну групу на територію Національного парку, хоч могла зупинити її ще на початку коси — інших входів нема. Це поліція дозволила їй знищити те, що екологи та волонтери викопали вручну. Це поліція замість того, щоб вгамувати кількох буйних, своєю бездіяльністю стала, по-суті, співучасницею правопорушення. Татарбунарська поліція продемонструвала, що з місцевою «рибальською елітою» не збирається псувати стосунків через «якийсь» Національний парк.

Я поцікавився в Івана Русєва, чому людям довелося копати канал вручну, як у стародавньому Єгипті? Чому не було екскаватора?

— 7 вересня у нас уже був договір. Екскаватор стояв тут неподалік, і ми планували за день викопати. Але надійшли дзвінки від «Опоблоку», від депутатів, із міністерства, з деяких місцевих рад, від голови райради. Хтось почав погрожувати трактористам: «Якщо ви посмієте, спалимо трактор!». Люди бояться. Є ті, хто готові допомогти, але за умови, що поліція наведе порядок.

— Тобто в поліції нема бажання боротися з правопорушеннями у районі?

— Ні, нема такого бажання. За дев’ять місяців роботи я переконався, що такого бажання вони не мають.

— Чи маєте намір звернутися до керівництва обласної поліції за фактом сьогоднішніх подій?

— Так, ми обов’язково будемо звертатися.

Безчинства на тому не закінчилися. Увечері в Расєйці, підігріті алкоголем та окрилені безкарністю «рибалки» вчинили ще один напад на волонтерів. Майор поліції, здоровий дядько, не захищав людей, а, пробачте, плентався під ногами. Те ж саме робив і його колега (є відеодокази). А в той час один із нападників жбурнув каменем у дівчину, інший вихопив у оператора камеру та розбив її об землю. І, звісно ж, кидалися на Івана Русєва.

Агов, поліціє, навіщо ти нам така здалася? Чекаємо Врадіївки чи Кривого Озера?

Володимир ГЕНИК.
Татарбунарський район.

Фото автора.

Переглядів: 1530
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua