РубрикиБез рубрики

Ключове слово — «читати»

Нещодавно гостем програми Наталії Влащенко «Люди. Hard Talk», що виходить на телеканалі «112 Україна» (http://tv-ua.112.ua) була президент «Форуму видавців», організатор книжкового форуму у Львові Олександра Коваль. Розмовляли про книжкову індустрію, про читацький інтерес українців і, певна річ, про сам форум, який уже став знаною у світі візитівкою Львова. З вражень від форуму-2015 й почали бесіду.

«Все, що відбувається, — зауважила Олександра Коваль, — я бачу зовсім з іншого боку, ніж та вітрина, яку ми представляємо нашим учасникам і нашим відвідувачам. Я постійно зосереджена на якихось дрібних недотягненнях, помилках. Але мені здається, що назовні ми видали непоганий продукт. Те, над чим можна працювати, — над тим ми будемо працювати надалі».

— Яким сегментом ви особливо задоволені, а що, можливо, не вдалося?

— У 1994 році форум створювався як майданчик для обговорення насущних проблем видавців, тому він називається «форум». До речі, те, як зараз прийнято говорити в Україні чи в світі — «книжковий форум», — це неправильно. Тому що форум видавців — це власна назва. Форумами ми почали тепер називати книжкові ярмарки. Книжковий ярмарок — це правильна назва, це те, що відбувається скрізь у світі. Це є захід, насамперед, маркетинговий, для видавців, яким потрібно продавати свою продукцію. Ми створили форум для того, щоб в той важкий час страшної кризи, якої більшість теперішніх українців не пам’ятають уже, нормалізувати книжковий ринок. Навіть у статуті нашої організації написано, що ми створюємося для того, щоб сприяти розвитку цивілізованого книжкового ринку в Україні. В процесі всіх цих років ми, в основному, акцентували на розвитку якихось сервісів для наших видавців, на те, щоб більше популяризувати їхні книжки. І тільки десь на десятому році існування форуму до мене і до моїх колег дійшло, що треба розвивати не видавців і не стільки акцентувати на розвиткові ринку, як на розвиткові споживача. Саме споживачі, наші відвідувачі, впливають на розвиток ринку. Попит формує пропозицію. Чим більший попит, тим більше шансів у видавців заробити і розвиватися далі. Але ще минуло немало років перед тим, як ми справді дійшли до розуміння того, як же саме потрібно впливати на нашого споживача. Та це остаточно нам досі не вдається, тому що українці чинять затятий опір тому, щоб читати більше і читати стільки, скільки би це хотілося, — так, як це читають люди в інших країнах.

— Чому? Як ви вважаєте?

— Нема традиції, перервана традиція. Це стосується, власне, не тільки літератури, не тільки читання, а це стосується культури, назагал — і культурної політики, яка існувала в Радянському Союзі, і в незалежній Україні. Якщо зупинитися на 24 роках незалежності, то культура й освіта завжди були якимись маргінальними речами, проблеми яких вирішувалися в останню чергу або, частіше, не вирішувалися взагалі.

— Коли ж ця традиція перервалася? Чи це був міф, що радянські люди багато читали?

— Насамперед, це був міф, і це вже зараз зрозуміло. Після того, як був проведений аналіз сумарних тиражів і з чого він складався: видавалася і класика, 500-тисячними накладами, і сучасна література, яка проникала якимось дивом через цензуру, і переклади іноземної літератури. Але основні тиражі становили твори Маркса, Енгельса, Леніна, матеріали партії і всякі спогади «о том, чего не было». Оця ідеологічна сус-пільно-політична література становила основний блок оцих величезних тиражів, з яких потім, поділивши на кількість населення, складався міф про те, що в нас багато читають. Насправді в Радянському Союзі дуже багато видавали, в перерахунку на душу населення набагато більше, ніж зараз видається в Україні.

— Що ми маємо робити з тим, що книжки досить дорогі, та ще й враховуючи те, що є вже електронні бібліотеки?

— Зараз усе подорожчало, відповідно — і книжки. Єдине, що не так швидко піднімається, як ціни, це наші зарплати. Але книжки, освіта, вищий рівень культури, вищий рівень компетенції людей потрібні саме для того, щоб люди більше заробляли, щоб вони були конкурентнішими на ринку праці, для того, щоб вони підвищували свій власний професійний і соціальний рівень. Зараз кажуть, що соціальні ліфти, пов’язані з добою освіти, не працюють. Але вони обов’язково запрацюють. І, власне, для цього відбулася революція, щоб люди, які є гідними кращого соціального становища, щоб це залежало від них більше, ніж від зовнішніх обставин: їхніх знайомств і т. д. Саме тому ми так наполягаємо: читання важливе для розвитку критичного мислення, а далі — для розвитку всіх своїх професійних навиків.

— Є такий варіант, що люди просто підуть у мережу і перестануть читати паперові книжки...

— Це не має ніякого значення, які книжки читати — паперові чи в мережі. Ключове тут слово — «читати». Зараз у мережі люди перескакують з одного джерела на інше — це розвиває так зване кліпове мислення, яке, може, чомусь і сприяє, розвитку якихось навиків, потрібних для виживання зараз, але, насправді, не дуже підходить для того, щоб оволодівати глибинно якимись знаннями. Люди з часом усвідомлять, що для того, щоб бути хорошим професіоналом, тільки читання великих суцільних текстів може їм у цьому насправді допомогти. І вся система нашої освіти буде перебудована на те, щоб цей навик прививати дітям з дитинства, щоби великі томи професійної літератури не здавалися вже чимось страшним, чим неможливо оволодіти. Всі ці тексти навіть в електронному виді необхідно підготувати — це і є справа видавництва. От що тоді будуть робити наші друкарні? Напевно, будуть друкувати етикетки, реклами, упаковки.

— За вашими прогнозами, в яких масштабах залишиться паперова книга?

— Зараз, незважаючи на те, що практично все відео перейшло в інтернет і необов’язково ходити в кіно та театри, театрів все ж не поменшало. В нормальних, розвинутих країнах кількість театральних постановок збільшилася в рази порівняно з 1970—1980-ми роками. На це є зовсім інший споживач, інший глядач. Це, взагалі, інша емоція, абсолютно. Електронні книжки дають доступ до літератури для всіх, для кожної людини, де б вона не була. Паперові книжки, безперечно, залишаться і, безперечно, їх залишиться дуже багато. Відійдуть в онлайн довідники, енциклопедії, а все інше… Американські студенти, за дослідженнями, віддають перевагу паперовим підручникам над непаперовими.

— Як ми зараз ставимося до російських видавництв, у яких обсягах співпрацюємо і завозимо сюди російські книги? Що відбувається з інститутом перекладачів, якщо взагалі говорити про зарубіжну книгу?

— Цікавість до зарубіжної літератури висока, насамперед тому, що ця література дуже якісна, в усіх жанрах, в усіх нішах. На жаль, досі в основному іноземна література, перекладна, була справді на українському ринку більш ніж на 80%, може, навіть і на 90%, представлена російськими виданнями. Російські видавці, маючи свою і організаційну, і фінансову спроможність, просто, як пилососом, прочісували всі найбільші книжкові ярмарки і відразу закуповували права на переклади найвідоміших книжок. Перекладали на російську мову, а деколи, я чула такі поголоски, купували паралельно права на український переклад. Ніколи його не видавали, але тим самим блокували доступ українських видавців до найкращих бестселерів, на яких можна було справді заробити. І це теж на довгий час знеохотило українських видавців боротися на цьому ринку. Останні кілька років відбулися зміни, й українські видавці почуваються впевненішими, вони купують книжки, які вже були перекладені російською і які ще не перекладалися. Деякі книжки в українському перекладі виходять на кілька місяців раніше за російські, і для нашого внутрішнього ринку це є надзвичайно позитивно. Іншим є те, що російський імпорт дуже сильно скоротився в Україні. Я не знаю, з яких причин це трапилося, тому що попит існує надалі на російськомовну літературу й українські видавництва наразі не можуть заповнити всі метри книжкових полиць, які існують в Україні, своєю продукцією. Ми дуже сильно очікуємо від держави якихось кроків, які допоможуть відразу швидко наростити обсяги продукції.

— Ви часто зустрічаєтеся з топ-чиновниками, полі-тиками. Наскільки освічені ці люди? Вони, взагалі, читають?

— Всі люди, з якими мені доводиться мати справу, це і в Міністерстві культури, і в Міністерстві освіти, в Кабміні, менше — у ВР, всі вони дуже добре розуміють, що таке книга. Але вся наша державна машина, державний апарат налаштовані так, що навіть при великому бажанні багато хто з них не може нічого зробити. Тобто для того, щоб ефективно розвивати книговидання, нам потрібно змінити низку законів, які стосуються, насамперед, фінансової частини державної служби, функціонування державного апарату. Все дуже заплутано й запущено.

— І все-таки, якісь ключові, системостворюючі речі держава мала б підтримати...

— Я цілком згодна, тому з великим нетерпінням чекаю того, коли можна буде за витратами бюджету стежити з одного джерела, і тоді, можливо, людям стане зрозуміло, що гроші можна було б скерувати і на якісь інші статті. Допомогти книговиданню, бібліотекам, театрам, кіно можна тільки після того, коли переосмислити структурні витрати бюджету. Очевидно, що це можна зробити, але для цього хтось, бажано президент, має сказати, що в пріоритеті на наступні десять років є такі й такі позиції. Нам би, звісно, хотілося, щоб це була нова стратегія розвитку культури, розвитку освіти. Якщо це буде, то це мусить призвести до позитивних змін.

— Що робити з бібліотеками? Туди не закуповуються нові книжки, люди туди не ходять. Бібліотеки в усьому світі — історія комерційна. Вони існують не без допомоги держави, але вони заробляють гроші на багатьох інших речах. Як нам це зробити, щоб це й у нас відбулося?

— Я перепрошую, але мені нічого не відомо, що бібліотеки десь заробляють й утримують себе самі. Можливо, в якихось окремих країнах це і є. Я добре знаю функціонування бібліотек у Польщі — на проведення акцій там виділяє кошти держава чи місцевий бюджет. А акцій проводиться дуже багато. Але це не платні заходи, в жодному разі. Оплата за користування бібліотеками, вона якщо і вводиться, то тільки у ви-гляді оплати за абонемент — одноразова оплата за читацький квиток.

Безперечно, таку кількість бібліотек, яка в нас є, десь 18—20 тисяч, така бідна країна, як наша, не може собі дозволити їх утримувати. Все те саме я говорила ще в 2005 році. На жаль, упродовж усіх цих років нічого не змінилося, тому що для когось це було важливим соціальним питанням — утримувати бібліотеку в кожному селі. Такі бібліотеки не функціональні, туди не ходять, бібліотеки такі повинні бути закриті. Набагато ефективнішими були б якісь хаби бібліотечні, бібколектори чи великі книгозбірні, які утворилися б в районних центрах, і від них роз’їжджалися б автобуси по селах, виконуючи замовлення. Каталог бібліотечний був би доступний, інтернет є тепер у кожному селі, і можна було б це організувати набагато меншими зусиллями: не треба опалювати, не треба ще щось. Звичайно, функцію бібліотекаря можна було б і зберегти, але якщо в цьому селі є школа, то, можливо, варто об’єднати шкільну і сільську бібліотеки.

Безперечно, фінансування мусить бути і з боку держави. Але не слід забувати про те, що дуже важливим є фінансування з боку місцевого бюджету. Якщо сільська громада, яка складається своїми податками на бюджет села, не розуміє, що бібліотека потрібна, значить її потрібно до цього зобов’язати якимось чином. Повинні бути нормативи — скільки, на яку кількість населення, в яких місцях мають бути бібліотеки, і як вони повинні поповнюватися, скільки нових книжок має з’являтися. Бо ні «Как закалялась сталь», ні навіть «Кобзар» Шевченка по сотому разу ніхто перечитувати не буде — всім потрібні нові книжки.

— Чи вдалося вам переконати іноземних видавців у тому, що в Україні є ринок?

— По-перше, я не займалася переконуванням видавців. Те, що я могла їм показати, — це тільки цю картинку, яка створюється на форумі. Я думаю, що у нас ще досить довга дорога до того, щоб сказати, що в нас є ринок і що він вже на правильному шляху розвитку. В нас є дуже правильні зародки цього ринку, і є там вже критична маса видавців, які знають, як це має бути, і все роблять правильно. В нас ще нема добре розвиненої торгівельної мережі й інформаційної системи, але, я думаю, всі ми працюємо над тим, щоб це швидко з’явилося.

Переглядів: 344
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua