РубрикиВраження

Місто, що дарує надію

Є міста, відвідування яких може вплинути на все ваше життя. І для мене таким містом вже давно став Львів.

Уперше побувавши в ньому у далекому 1989 році, я вперше побачив тоді синьо-жовтий прапор України, зміг вперше прочитати там правдиві матеріали про визвольний рух. І що було, можливо, найголовнішим для мене, який виріс у російськомовній Одесі, — саме там я вперше почув на міській вулиці правильну і красиву українську мову. Нею розмовляли, як то кажуть, і старий і молодий. Це не була «теляча мова», як її часто зневажливо називали в Одесі. Це була рідна мова, яка красиво звучала і для модно одягненої молоді, і для дідусів та бабусь інтелігентного і не дуже вигляду, і для роботяг міста, і для селян. Саме тоді я вперше задумався над тим, що Україна — це не умовне географічне поняття на неосяжній карті СРСР, а реальна країна зі своєю мовою, культурою та історією. Краса ж історичної частини Львова, тоді ще досить занедбана, але з абсолютною і безперечною європейськістю, переконувала в тому, що коріння України — в Європі, яка так до себе вабила!

Саме те давнє знайомство зі Львовом і ті почуття, які я пережив тоді, й визначили моє голосування за незалежність на референдумі 1991 року і моє ставлення до подій серпня того ж року. Здавалося б, і Одеса, принаймні її центральна частина, теж має вигляд європейського міста, однак неприхований «москвоцентризм» та українофобія, притаманні багатьом жителям мого рідного міста, перетворювали цю зовнішню європейськість у декорацію, з-за якої визирала азійська пика Московії. На щастя, історія пішла так, так як вона пішла, й Одеса поступово, і я цілком впевнений у тому числі і через українізацію, рушила в потрібному напрямку, в Європу. А що ж Львів?

Зовсім недавно, через більш ніж 25 років, я знову побував у цьому місті, яке відіграло таку велику роль у становленні моїх політичних і національних поглядів. І мушу сказати, що все те, що тоді було як слабкий натяк, як якийсь спомин про славне європейське минуле, тепер присутнє на повну потугу. Львів уже не йде в Європу. Львів знову абсолютно європейське місто, з усім тим, що ми вкладаємо в це поняття. Починаючи від доглянутих мостових (а де ще не зовсім, то вже на шляху до цього) і закінчуючи тим, що попри практично цілодобову роботу незліченних кафе та ресторанів з їх широченним асортиментом алкогольних напоїв (а от в магазинах вночі їх не купиш: торгівля міцними напоями, включно з пивом, уже багато років дозволена лише з 10.00 до 22.00), за три вечори перебування там я не побачив жодного п’яного. Так, звичайно, була маса «веселих» осіб різного віку і були вони в різному ступені «веселості», але ніде я не чув брудної лайки, не бачив бешкетів та інших проявів неєвропейської поведінки. Дозволю собі припустити: зумовлено це, зокрема, й тим, що російський турист, який боїться «страшних бандерівців», звільнив від своєї присутності Львів, а відтак рівень толерантної поведінки в місті відразу досяг європейського рівня.

Справжня європейськість Львова проявляється і в тому, що все, що там робиться (принаймні мені так здалося), робиться не за радянським принципом «аби відзвітувати», а так, як це необхідно зробити, щоб стояло віками і всім було добре. Тому, напевно, і відремонтована бруківка не розвалюється наступного місяця, а обштукатурені стіни не обсипаються тут же.

Зараз триває масштабна робота з впорядкування площі Святого Юра перед однойменним собором. Тут планується встановити пам’ятник митрополиту Андреєві Шептицькому (29 липня минає 150 років від дня народження цієї видатної постаті в українському громадському та, насамперед, церковному житті). Так ось, благоустрій почався з повної заміни всіх комунікації, а вже потім, взялися перекладати тротуари та облаштовувати проїжджу частину. Вони будуть викладені різноко-льоровою цеглою, а півметрова багатошарова подушка під нею складається з цементної суміші, бетонної стяжки і товстого шару гравію. Можна не сумніватися, що ця дорога простоїть довго-довго. Ну а те, як ведуться такі ж роботи в Одесі, бачимо всі: трошки піску, трохи цементу і зверху плитка, яка тут же починає «грати» і вилущуватися. Бо ж головне у нас відзвітувати про виконане — якість ніхто не перевірятиме. Про такі ж поняття, як совість, у нас і не чули. Головне — «освоїти» гроші.

Цікаво, що за такої якісної європейськості, яку демонструє Львів, доглянута зовні будівля міськради на площі Ринок, всередині явно потребує ремонту. І переконатися в цьому може кожен бажаючий. Вхід в будівлю абсолютно вільний і навіть бажаний, оскільки ратуша — один з туристичних об’єктів. Панорама Львова, яка відкривається на всі чотири сторони, просто чудова. Щоправда, для цього потрібно здолати 400 крутих сходинок і заплатити 10 гривень. Шлях же до сходів на вежу веде через всі коридори міської влади, повз кабінети міських начальників. І це абсолютно, мабуть, не лякає тутешню владу. Йдучи цими коридорами, бачиш, що ремонт тут робився ой як давно! І спостерігаючи, як постійно гарнішає та впорядковується Львів і як при цьому чиновники економлять гроші на ремонті своїх «хоромів», мимоволі починаєш ставитися до них добре.

Зовсім по-іншому підходять до цього в Одесі: будівлю на Думській ремонтують мало не двічі на рік. Та от побачити цю невпинну турботу «про себе улюблених» може дуже обмежене коло людей. Самі чиновники, депутати та ще — акредитована преса. Втім, може, це й на краще, бо ж стане зрозуміло, чому такі погані дороги в місті і чому кожен дощ перетворюється на стихійне лихо. Коштів вистачає хіба що на ремонт будівлі міськради... Ось, напевно, тому одеська «європейськість» і виглядає декорацією, а львівська — реальністю.

А скільки вигадки і любові до того, що робиться, буквально в кожному львівському куточку! Можна нескінченно блукати вуличками старого міста, де кафе і ресторани на всі види гаманців, а крамниці сувенірів на всі смаки. Дивуйся й насолоджуйся! Ось вона, різноманітна і толерантна, доглянута і красива, комфортна та безпечна Європа, яка з мрії стала реальністю, яку ти бачиш у своїй країні і яку ти можеш створити і в себе вдома. Адже Львів — це Україна, а отже, це можливо в кожному українському місті. Варто лише відчути себе європейцем, тобто українцем.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Одеса — Львів — Одеса.

 

Переглядів: 2327
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua