РубрикиВраження

Від Молдаванки до Молдови

«Від Молдаванки до Молдови, або З Одеси — з любов’ю» — акція під такою назвою відбулася у рамках святкування 20-річчя встановлення побратимства нашого міста та Кишинеу. Урочистості проходили на відкритому повітрі серед чудової молдовської природи і етнічно-культурному центрі «Ватра», розташованому за 30 кілометрів від столиці держави-сусідки у напрямку міста Унгени.

«Ватра» —  новий фестивальний комплекс, що  розкинувся серед мальовничих зелених пагорбів, відкритий минулого року. Розташувався він на розлогому трав’яному схилі з ідеальною поверхнею. З будь-якої точки чудово видно сцену, змонтовану за найсучаснішими вимогами, на якій можна проводити великі концерти та найкрутіші рок-фестивалі. Трава особлива — по ній можна  ходити і навіть лежати, трава, у яку хочеться впасти. Доріжки є також, вони вимощені великим натуральним пласким камінням. Довколишні будівлі споруджені у стилістиці традиційної народної архітектури з використанням природних матеріалів. На території є кілька ресторанів національної кухні, місця для торгівлі виробами народних умільців. Для тих, хто мандрує в економ-режимі, обладнаний майданчик для наметів.

Й ось починаються виступи художніх колективів Одещини. Професійних та аматорських.  Ансамбль «Сузір’я» Одеського міського центру хореографічного мистецтва показав глядачам знаменитий гопак — поєднання стрімкого танцю з акробатичними елементами. Здавалося, що на сцені несамовито кружляє барвистий вихор. З-поміж інших танців запам’яталися молдовські сирба, жок де ла сат і молдовеняска. А запальний циганський танок з неймовірною хореографією — це щось! Молоді гарячі роми та їхні циганочки у широких квітчастих спідницях так «давали жару» на сцені, що вона також здавалася гарячою. Українські та молдовські пісні, народні та естрадні. Молдовський чоловічий хор із села Утконосівка (село з такою ж чудернацькою назвою є і в нашій Бессарабії, неподалік Ізмаїла). Оркестр Муніципального театру духової музики ім. О. Саліка, колектив «Студія 117» Одеської спеціалізованої школи №117. Глядачі, яких було не надто багато, не шкодували своїх долонь, щоб підтримати наших артистів гучними оплесками.

А хто зголоднів — до пані Марії. Сказати, що вона — кухар буде не точно. Марія — майстер молдовської народної кулінарії. Живе у сусідньому селі. На великій пательні, розділеній на три частини, вона смажить маленькі рибки, обкачані у пшеничному борошні, більші рибини — у кукуру-дзяному, а на третій частині рум’яняться нарізані кружечками кабачки. Поруч у великому казані доходить до потрібної кондиції жовта, як сонечко у Молдові, запашна мамалига. Ще один казанок — зі шкварочками, таке собі хрумке, але не пересушене напівсало-напівм’ясо із золотистою цибулькою. А у печі на дровах дозрівають плацинди.

І щоб не гаяти даремно часу, господиня робить заготовки на зиму: на вогні у великій бляшаній посудині  булькає півтора десятка трилітрових слоїків зі щойно закрученим абрикосовим компотом. І це одночасно! Вона все встигає, ще й охоче ділиться своїми профе-сійними секретами з відвідувачами. Нам подають велику порцію: мамалига зі сметаною, бринзою і шкварками, шматок плацинди і свіжий помідор. Дуже смачно, дуже по-молдовськи. Калітате суперіоаре!

Крім артистів, до Молдови приїхали народні умільці з об’єднання «Художник». Вони показали вироби з кераміки, розпис по дереву, художнє лиття.  Майстри художньої фотографії організували на фестивалі одеську «Фотосушку», свої світлини вони по-одеськи прикріпили прищіпками на шнурку.  Наш живопис репрезентували  М. Пархоменко, Ю. Грачик, В. Краня,  О. Дмитревич, А. Васькевич, А. Кулагіна, М. Чепульська.

Молода одеська художниця Марія Чепульська ви-кладає на кафедрі образотворчого мистецтва в архітектурно-художньому інституті. Вона розповідає про виставку живопису, яку сюди привезли: «Є тут  портрет, натюрморт, тематичні композиції, але більша частина  робіт — пейзажі, міські, ландшафтні, морські. Творче об’єднання  «Берег Овідія» (його художній керівник — заслужений художник України Михайло Пархоменко є тут, з нами)  проводить щорічні пленери. Ми збираємось у різних гарних місцях України та разом працюємо. Для художника участь у пленері — велика хвилююча подія. Ми спостерігаємо за творчістю один одного, щось добре переймаємо і підвищуємо свою мистецьку кваліфікацію. Лише на пленері можна вловити неповторність стану природи, упіймати перші промінчики сонця чи розгледіти відтінки вечірніх сутінок або кольори ночі. На пленері є атмосфера творчого змагання. Наприкінці пленеру відкривається виставка, і ми із задоволенням дивимося, хто що зробив.  Ми перебуваємо в однакових умовах, але створюємо різне, індивідуальне».

Якщо від комплексу «Ватра» піднятися вгору, відкриються чудові краєвиди. Це — Кодри, височина в серці Молдови. Луки і сади, а ще вище — зелені ліси, де колись мали сховок від ворога народні месники — гайдуки.

Стежина веде через пахуче різнотрав’я, а ліворуч по схилу тягнуться до сонця виноградники. На стежці — старезна вантажівка, а в її затінку — значно молодші селяни, чоловіки й жінки. Від досвітньої години вони поралися біля виноградної лози і щойно сіли пообідати на розстеленій ряднині. Вітаюся: «Буна дзіва!» Відповідають. Видно, їм приємно, що я привітався по-їхньому. Міцний хлопчина наливає у посудину, зроблену з обрізаної пластикової пляшки, білого вина і простягає мені: «Випийте з нами вина». І трохи оправдовуючись: «Це у нас такий фужер, ми з нього всі п’ємо». Я спробував ввічливо відмовитися, але здалося мені, що їх моя відмова не те що ображає, але напевно розчаровує, бо пробує зруйнувати встановлений віками звичай. Предки цих людей, у занурену в туман століть давнину, мабуть також пропонували самотньому мандрівникові келих вина. Це було зовсім не те, як десь, на міських задвірках або в купе вагону, якісь підпиті типи пропонують щось на кшталт «мужик,  накатишь с нами?!». Отож, я взяв «фужер», згадав найкоротший молдовський тост «Норок!» (це десь як наше «Будьмо!»), а далі вже по-нашому побажав усій компанії здоров’я і добра. «Фужер» був криво відрізаний, трохи заяложений, але вино в ньому було незвичайне. Я за свої піввіку дегустував різного, але такого смачного напою ще зроду не пив! А може, то настрій такий? Хтозна…

Отже, моє дослідження молдовських околиць продовжилося. Увійшовши до лісу в темно-зелений затінок крислатих дубів і грабів, відчув свіжість і прохолоду.  «Зелений гай густесенький, неначе справді рай…»

Повертаюсь. З гори йти легше. Внизу грає музика — свято триває.

До Молдови треба їхати — це близько, і там нам раді.

Володимир ГЕНИК.

Одеса — «Ватра» під Кишинеу — Одеса.

 

Переглядів: 577
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua