РубрикиБез рубрики

Одеса як продовження своїх середньовічних предтеч

Не стихають пристрасті щодо ініціативи низки громадських та партійних організацій домогтися відзначення історично вмотивованішого віку Одеси. Хотілось би, наскільки це можливо, абстрагуватися від політизації та міфологізації цього питання. Мій співрозмовник — доктор історичних наук, професор ОНУ ім. І.І. Мечникова і член громадської організації «Одесі — 600» Тарас ГОНЧАРУК.

— Загальновідомо, що датою заснування поселення визнається його перша письмова згадка в історичних анналах, як у нашому випадку — звістка польського хроніста Яна Длугоша...

— Як правило, коли населений пункт, село чи місто, веде свою історію від науково обґрунтованої, не заполітизованої дати, то за основу береться або перша письмова згадка про нього, або ж перша археологічна знахідка на цій території. Якщо Одеса буде визначати дату свого заснування за науковим принципом, то вона має взяти за основу письмову звістку відомого польського хроніста Яна Длугоша, основоположника польської середньовічної історіографії.

Це людина, що працювала з польськими архівами: освічений священик, дипломат, якому були відомі дипломатичні документи. Він повідомляє у своїх «Хроніках», що польський король, окатоличений православний Ягайло, у 1415 році направив до Константинополя із чорноморського порту Kaczubyeiow візантійському імператорові Еммануїлу і патріархові Євфімію ІІ щедру допомогу зерном. У той час Константинополь періодично перебував у стані облоги з боку мусульманських військ. Польською назва порту звучить як Качубєїв, українською, швидше за все, — Кочубіїв. Це вже був порт, адже коли згадують вперше Москву («приходи ко мне у Москов»), то не ясно, чи це село, чи якийсь хутір. Наявність же порту ще не дає права вважати поселення містом. Попри зміну статусу, абсолютно правильним є підхід вести історію міста від першої письмової згадки. Ми маємо приклади на Одещині, де є міста, які спершу були селами, наприклад, Котовськ. Він веде свій родовід від села Бирза або Бирзула (1779). Незважаючи на зміну назви, маємо фіксацію неперервності від тої самої письмової згадки.

— Прибічники «двохсотлітньої» історії Одеси ділять її існування на «історичний» і «доісторичний» періоди, розуміючи під останнім, переважно, період російської колонізації...

— Нема традиції вести віковий відлік міста від часів стоянок первісних людей, скажімо, неоліту, адже на прикладі Одеси є археологічні свічення періоду «Уса-тівської культури». Це мають бути часи цивілізації з обов’язковою першою письмовою згадкою. У нашім краї є свідчення про поселення, яким 2500 років, тобто періоду грецької колонізації, але проблема полягає в тому, що між грецькими поселеннями (які, до речі, були на тому ж Приморському бульварі, Жеваховій горі і в Лузанівці) та періодом Кочубієва більше тисячі років перерви. Якщо будуть знайдені свідчення перебування тут людей, які стали б містком між античністю і середньовіччям, то ніхто не заперечуватиме, що Одеса бере свій початок у давньогрецькому періоді. Потрібні археологічні докази. Ми маємо певні письмові і карто-графічні згадки про італійську Джінестру — територію в районі Куяльницького лиману, але треба довести, що це був населений пункт, а не тільки назва затоки і прибережної зони.

— Історія часто обслуговує певний політикум, і на прикладі Одеси у цьому можемо переконатися...

— Можна згадати слова одного з фундаторів радянської історичної науки Михайла Покровського, що «історія — це політика, яка звернена у минуле». Ця теза, хоча й не декларована, була присутня і в дореволюційній російській історіографії. Політизованою була вся історична наука, і вона стосувалася не лише загальної концепції, а й локальної історії. Відкидаючи радянську історіографію, у багатьох питаннях, особливо локальної історії, краєзнавства, у нас відбулося повернення до догм дореволюційної російської історіографії. А це не менш небезпечно, бо можна знову перетворитися на знаряддя політиків. Наприклад, та ж теорія «Новоросії».

— Хотілось би розділити поняття «наукове спростування» і «наукова суперечка» щодо історичності заснування Одеси 2 вересня 1794 року — тези, яку спростували незаангажовані науковці ще задовго до набуття Україною незалежності...

— З утвердженням на цих теренах Російської імперії, дату офіційного заснування Одеси мали визначати історики, але часто цим питанням займалися чиновники. Фахові ж історики вже у ХІХ ст. подібну точку зору заперечували. Серед них — Олексій Маркевич, Володимир Яковлев, декан історико-філологічного факультету Віктор Надлер. Це професори університету, фахівці, які, на відміну від сучасних істориків, володіли багатьма мовами, в тому числі давньоруською, латиною. Так, вони не були революціонерами, не вступали у відкритий конфлікт з владою. Не вимагаючи офіційного перегляду, з наукової точки зору вони стверджували, що нема підстав вважати 2 вересня 1794 року датою заснування Одеси. На їхню думку, Одеса є продовженням своїх середньовічних предтеч і має низку спільностей. Зокрема, Маркевич наголошував на спільності населення (не лише мусульманського), хліботоргівлі. Адже Одеса розквітла саме на торгівлі зерном з По-ділля, Литви (Подніпров’я) і, частково, Валахії. Не дарма її називали «хлібним містом». Тож безпідставними є твердження, що теперішній перегляд дати заснування Одеси зумовлений російсько-українською війною і бажанням українців переписати історію. У радянські часи цю дату заперечували, і лише під час Другої світової війни, в 1944-у, коли знову стали піднімати імперські традиції, одеський історик Саул Боровий опублікував в «Историческом журнале» статтю «Одесса», присвячену так званому 150-річчю міста. Це той самий Боровий, що пізніше знайшов нові відомості про місто Хаджибей 1766 року.

Нових імпульсів ця традиція набула в часи розпаду СРСР, коли взяли курс на децентралізацію й почали робити ставку на «містечковий патріотизм», що збіглося з фінансовими інтересами місцевої влади. Здається, Жванецький говорив, і не лише стосовно Одеси, що «день города — это день, когда городская власть отмывает городские деньги». Під час відзначення «200-ліття» (1994) Одеси, як і 100 років тому, знову постав культ Катерини ІІ як засновниці міста — імператриці, яка, по суті, принижувала Одесу і штучно стримувала її розвиток. Адже в адміністративних координатах того часу це було місто Тираспольського повіту Вознесенської губернії. І ніяких пільг від офіційного Петербурга в ті часи воно не отримувало. Про це писав згадуваний Володимир Яковлев (і послідовниця О. Маркевича — Доротея Атлас. — В.К.). Одеса своїм розвитком зобов’язана, перш за все, власній торгівлі, підприємницькій ініціативі.

— Міф і наука можуть співіснувати, але не підміняти одне одного...

— Ідея одеського міфу — це російський міф для неправо-славних, черговий «духовный скреп», свого роду суміш ро-сійського й псевдоіноземного. Чому саме псевдоіноземного? Бо на російську службу були закликані іноземці, той же де-Рібас, де-Волан, Ланжерон, де-Рішельє. (Невдовзі сюди приїздили європейські фахівці в галузях малярства, скульптури, архітектури, театру. — В.К.). При цьому автохтонне населення, до якого належать українці, упосліджувалося. Схема історії така, що українців тут не було — начальники зробили Одесу! Але ми ствер-джуємо, що українці, литовці, татари, турки, греки і євреї — це теж люди.

Так, начальники були не ідеальними, але достатньо здібними. Однак не можна сперечатися з міфом! Це так само, як сперечатися з православним батюшкою чи муллою, котрі представляють власну версію побудови світу. Коли стверджують, що в Одеси такий міф чи традиція, то це означає, що наука на ці поняття не поширюється, а лише розбивається подібним міфом, адже міф, швидше за все, існує для літератури, і там є свої міфотворці, які ним корегують — когось возвеличують, включають чи виключають.

Для перманентного існування міфу, мені здається, передусім потрібні владна і фінансова підтримка. Теперішнім начальникам також вигідно стверджувати, що Одесу створили її очільники — не хлібороби, бу-дівники чи люди мистецтва. При цьому посилаються на документи XVIII—XIX століть, коли жорстко діяла цензура, спрямована на захист монархічної моделі сус-пільства з її чіткою ієрархією. Але навіть в енциклопедії Брокгауза—Єфрона, і пізнішій радянській, нема згадки про заснування Одеси як міста у 1794 році.

У теперішній одеській ситуації цю ідею підтримує доволі невелика група людей, що вхожа в коридори місцевої влади, а відтак має вплив на одеські ЗМІ, які нав’язують місцевій спільноті подібні ідеї. Вони заперечують науковий підхід до визначення справжньої історії міста. Проводячи паралелі з галузі фізики, за таких умов послідовникам Ньютона потрібно буде знову заперечувати відкриття Ейнштейна…

— Ви є послідовником Олександра Болдирева, автора полемічного історичного нарису «Одесі — 600». Що зроблено одеськими істориками в сенсі поглиблення вивчення цієї теми за останнє десятиріччя?

— У 1994 році була досить гостра дискусія між істориком Болдиревим, зазначу, корінним одеситом, і його опонентами, до речі, далеко не науковцями. Якщо з боку Болдирева наводилися наукові аргументи (які так і не були спростовані), то його противники займалися, переважно, шельмуванням особистості. Болдирев, і я в тому числі, не відразу прийшли до подібних узагальнень, адже науковцеві потрібно тривалий час вивчати джерела, щоб, зрештою, зробити певні висновки. Сьогодні серед прихильників ідеї «Одесі — 600» багато докторів історичних наук, адже, на відміну від більшості населення, вони читають історичні праці. Цю концепцію, перш за все, підтримують фахові історики.

Щодо дискусії на цю тему, то в мене викликає гостре несприйняття піддавати обструкції з боку наших опонентів особи Яна Длугоша чи Олексія Маркевича — людей, яких давно нема серед нас. Це аморально. Длугош є одним з базових джерел для вивчання Польщі доби середньовіччя, а Маркевич — авторитетна особа в Одесі, секретар Одеського товариства старожитностей, якого з політичних мотивів було звільнено з викладачів тоді Новоросійського університету. Сьогодні, на догоду політичній кон’юнктурі, певні особи намагаються їх представити у ролі фальсифікаторів.

Для Болдирева, який спеціалізувався на історії Одеси другої половини ХІХ ст., ця тема не була визначальною — він просто не міг пройти осторонь неї. Для нього це було свого роду хобі. Олександр Болдирев використав винятково ті джерела, які на той час були доступними і відомими фахівцям. Він показав, що існуюча на той час історична документальна база є достатньою, щоб піддати ревізії нинішню історію Одеси.

У сенсі поглиблення зроблено не так уже й багато. Але в Краківському архіві є не лише документальні свідчення Длугоша, опубліковані й неопубліковані, але й інші документи польсько-литовської доби. Утвер-дження 600-річчя Одеси — це не якась новітня історична течія, а відхід від надмірної заполітизованості історії Одеси.

— Чи може ця тема зацікавити істориків суміжних з нами країн?

— Повинен сказати, що у квітні 2013 року в Одесі на цю тему відбулася міжнародна наукова конференція. Приїздили авторитетні турецькі вчені, які володіють давньоосманською мовою в арабській графіці. На сьогодні існують десятки російських, сотні польських і близько тисячі турецьких джерел, які свідчать про існування Качебея-Одеси. Однак тоді жоден одеський телеканал не висвітлив цю подію, хоча були доповіді про історію Хаджибея XVIІ—XVIII ст. Розумію, наскільки був шокований подібним ставленням консул Турецької Республіки в Одесі! На мій погляд, це ситуація, коли історію переводять у своєрідну секту. Риторичне запитання: чи можливе подібне в сфері фізики або хімії?

Щодо вашого запитання, то на кінець травня 2015 року в Одесі запланована наукова конференція за участі істориків України, Литви і Туреччини.

— Ваше ставлення до постанови Верховної Ради України щодо відзначення 600-річчя Одеси.

— Не варто вдаватися щодо цього до надмірного оптимізму, адже коли торік було офіційне відзначення 225-річчя штурму Хаджибея і навіть були випущені з цього приводу пам’ятні конверти (успішно погашені на Одеському поштамті), то місцева влада цю подію просто проігнорувала.

Розмову вів Володимир КУДЛАЧ.

 

Переглядів: 729
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua