РубрикиВраження

Чому Румунія не «дальнє зарубіжжя»

Із семи країн — наших сусідів — українці найменше знають про Румунію. «Знання» складаються із заяложених стереотипів, пов’язаних, насамперед, з циганами, бідністю та обов’язковою мамалигою. Путівник, виданий у Москві 1997 року, пише, що Румунія — «Дикий Захід» Східної Європи.

/_f/2014/088.jpg Наприкінці 1990-х мені пощастило подорожувати цією колоритною і загадковою країною. Тоді залишилися якнайкращі враження і бажання повернутися сюди знову. Й ось через п’ятнадцять років повертаюся...

Поряд за кермом — мій друг Володя. Приятелюємо більше тридцяти років. Ми на його авто. Заправляємо перед кордоном повний бак (на тисячу гривень). Бензин у нас дешевший, а в них — 26 гривень за літр. Купуємо «зелену карту» (450 гривень) та медичну страховку на кожного (по 50 гривень).

В’їжджаємо через пункт пропуску Порубне, 30 кілометрів південніше Чернівців. Машин небагато. Українців проходимо швидко, на румунському боці черга довша. У румунів за 3 євро купуємо віньєтку (плата за користування автошляха Під сірими хмарами до небокраю плавні лінії пологих пагорбів. Пожовклі поля кукурудзи, чорні клапті виораної ниви, отари овець вдалині додають краєвидові довершеності. Посеред зустрічних авто з увімкнутими фарами трапляються новенькі трактори з причепами та комбайни, інколи обганяємо запряжені доглянутими кіньми підводи. Край тут сільськогосподарський. Буковина — історична область на території Чернівецької області та повіту Сучава Румунії. Їхні села схожі на наші. По обидва боки кордону буковинці люблять прикрашати своє житло орнаментами, частіше рослинними, іноді геометричними, використовують контрастні поєднання кольорів. За браком часу Сучаву — місто історичне, де є що подивитись, — об’їжджаємо стороною.

Поля переходять у мішані ліси, а пагорби — у невисокі гори. Поміж ними містечко. «Я роджена на Буковині, в малім містечку в Гура-Гуморі, в глибині гір Карпатських» (з автобіо-графії О. Кобилянської 1903 року). Тут встановлено погруддя великої української письменниці.

Сьогодні наша мета — старовинні монастирі Гумор і Воронець. Вони розташовані в околицях Гури-Гуморулуй і, як і монастирі Молдовиця, Сучевиця, Путна, занесені до світової спадщини ЮНЕСКО. Унікальність їх полягає у тому, що вони розписані не лише всередині, але й з зовні, наче багатокольоровим килимом покриті фресковим живописом. Така собі «Біблія для неписьменних».

Монастир Гумор, затишна обитель, як у Бога за пазухою. В’їзна вежа, оборонна дзвіниця, залишки фортечного муру, тиша, опале листя, осінь. Невелика церква з товстими стінами, розписаними червонувато-коричневими фресками на сюжети Старого та Нового завітів, свого роду «коміксами» XVI століття. Інший монастир, Воронець, заснований господарем Молдови Штефаном ІІІ Великим. Тепер його називають Сікстинською капелою Сходу. Особливістю Воронця є зовнішній настінний розпис XVI століття, виконаний на неповторному синьому тлі. Серед мистецтвознавців цей колір відомий як воронецька синь. Західну частину церкви займає «Страшний суд». Згори ангели звертають знаки зодіаку, символізуючи кінець світу. У центрі зображене людство, яке має відповісти за свої діяння. Зліва святий Петро веде тих, хто вірує, а з правого боку Мойсей веде невірних. Серед останніх представники нацменшин — євреї, турки, татари, вірмени і негри — графічне відображення упереджень того часу. У нижній частині зображене воскресіння. Навіть дикі звірі повертають шматки з’їдених тіл, щоб відтворити тіла померлих, які встають з могил. Навіть море повертає свої жертви. Освічена людина тут також усвідомлює, що Страшний суд — суд найвищої інстанції.

Знову в машину. Кимулунг Молдовенеск. Тут Ольга Кобилянська провела дитинство і юність, тут почала писати, згодом сюди до неї приїжджала погостювати Леся Українка. Долаємо високий перевал, за ним кілька мальовничих сіл, й у вечірніх сутінках мерехтять вогні курорту Ватра-Дорней (18 тисяч мешканців). Поселяємося у малому готелі за 10 євро з особи. Виходимо щось купити на вечерю. Ціни на продукти трохи вищі за українські, до обвалу гривні були навіть дешевші, ніж у нас.

Вранці крізь хмари проглядає сонце і з’являється синє, як на воронецьких розписах, осіннє небо. Очевидно, ми добре помолилися напередодні в монастирях й отримали погоду, про яку мандрівник може лише помріяти. Ватра-Дорней розташований біля злиття рік Дорна та Бистриця. Відомий своїми мінеральними водами, гірськолижними трасами. Центр, ратуша, будинки кінця ХІХ — початку ХХ століть. Кілька церков і синагога, бо що то за містечко без синагоги? Типова австро-угорська архітектура («такую страну угробили!»). Пішохідна центральна вулиця, напевно, місцева «стометрівка» або «сотка». Вокзал маленький, але з вибагливою вежею, увінчаною флюгером, наче аксесуар з іграшкової залізниці. Варто відвідати місцевий дендропарк. Підіймаємось на невисоку гору, звідки Ватра-Дорней виглядає, як на рекламі швейцарського шоколаду. Багато нових готелів і приватних садиб. Усе зі смаком. Інформаційний стенд повідомляє, що на відновлення та розвиток туристичної інфраструктури містечка Європейський Союз виділив 5 мільйонів 388561 євро і 89 центів.

Вирушаємо знову в гори, минаємо кілька сіл, котрі дуже схожі на своїх якщо не двійників, то родичів з Вижницького або Путильського районів Чернівецької області. Після крайнього буковинського села Кирлібаба починається миле лісове безлюддя, без придорожніх кнайп, сувенірних яток та продавців грибів-ягід. Тут почуваємося справжніми мандрівниками. Далі — жорсткий підйом з численними серпантинами. Десь на дні урвища виблискує річечка, а за наступним поворотом відкривається велична гряда гір — масив Родна, найвищий у Східних Карпатах. На ньому чимало гір-двотисячників, значно вищих за нашу Говерлу. Перевал Присліп (1418 м) через Головний Карпатський вододільний хребет — найвища точка нашого автомобільного маршруту. Тут обеліск, туристичний притулок, довкола нескінченні гори, лагідні полонинки, порослі жовтавою травою, а над ними закутані в туман і мряку грізні верхи Родни. На перевалі жодної комерції. Пастух жене через дорогу своїх овечок, вони проходять повз нас, віддаляються, й ось силует отари на протилежному схилі плине, як біла хмаринка.

Ще перед перевалом закінчується Буковина і починається Марамуреш (укр. — Марамарош) — історична область, розташована по обидва боки румуно-українського кордону. Через 20 кілометрів вниз — Борша (27 тисяч мешканців) Східна її частина — численні садиби зеленого туризму та маленькі готелі. Серед них нова дерев’яна церква, збудована 1998 року у традиціях народної архітектури Марамарощини. Старої забудови тут нема, однак Борша — центр гірськолижного спорту, а влітку відправний пункт для походів у гори. Також тут центр Національного парку «Гори Родна». На відміну від Буковини села в Марамарощині тягнуться одне за одним і схожі на села сусіднього Закарпаття. Вішеул де Сус має українську назву Верхня Вішова. Тут є одна атракція — Карпатський лісовий паровоз — «Мокеніца» одна з найдовших діючих вузькоколійок у Східній Європі. Подивитися на це чудо техніки, збудоване 1932 року, котре і досі працює за прямим призначенням — возить ліс на місцевий лісокомбінат і доставляє туристів, приїжджає чимало іноземців. Вагони є звичайні і відкриті, а тягне їх справжній паровоз! Відправка щодня о 9-й ранку. 43 кілометри мальовничою долиною ріки Васер, поміж високими горами і навіть крізь тунель. Кінцева станція — у Чивчинських горах неподалік українського кордону.

Ночуємо у Вішеул де Сус у приватній садибі, розташованій на березі річки. По 10 євро з особи. Гостей тут пригощають чарочкою марамароської палінки (міцна сливова горілка), а вранці сніданком та запашною кавою.

День третій. Година їзди чудовою дорогою з ідеальним покриттям та не менш ідеальною розміткою веде через ще один перевал, крізь жовто-червонуватий буковий ліс, до Сігету-Мармацієй, українською — Сигіт (Сигіт-Марамароський). Це друге за величиною місто повіту Марамуреш (41 тисяча мешканців, румуни, угорці, українці, цигани). Сигіт розташований на березі Тиси, по якій проходить державний кордон. На тому боці — Україна. Тут єдиний у Румунії український ліцей (у повіті Марамуреш, за офіційними даними, проживає 36 тисяч українців). У Сиготі народився та провів дитячі роки Елі Візель — єврейський, французький та американський письменник, лауреат Нобелівської премії миру 1986 року. За півтори години прогулянки колоритним містом нам трапилася одна вивіска українською — «Український православний вікаріат». Приємно здивував поліцай, котрого ми англійською спитали, де платити за паркінг. Він посміхнувся і відповів нам українською: «Ходіть зі мною, я вам покажу, де платити».

Меморіал жертвам комунізму та руху Опору розташований у Сігету-Мармацієй у приміщенні колишньої тюрми для політв’язнів (ціна квитка 6 лей). Румунські комуністи після Другої світової з дракульською жорстокістю взялися будувати «диктатуру пролетаріату». Наслідуючи «старших» товаришів-сталіністів з Москви, місцеві комісари влаштували в країні червоний терор. Тутешня в’язниця для політичних була найстрашнішою в Румунії. Можна побачити, як усе було насправді. Камери, де проводилися допити і де людей піддавали тортурам,«чорна» камера, карцер, камера для розстрілів. Особисті речі жертв та їхніх катів. У тюремних коридорах — десятки тисяч фотографій жертв режиму: представників національної еліти, вчених, інженерів, промисловців, письменників, офіцерів, селян, студентів, гімназистів. Окрема зала про репресії проти духовенства: православних, греко-католиків, римо-католиків, протестантів та євангелістів. Експозиція про «золоту епоху Чаушеску», культ особи і номенклатурна розкіш — з одного боку, бідність, дефіцит та довжезні черги — з іншого. У тюремному подвір’ї повна експресії та драматизму скульптурна група (автор Аурел Влад). Чотирнадцять чоловічих та жіночих постатей у людський зріст. Їх позбавили свободи, у них відібрали одяг. Напевно, вони йшли мовчки, за них говорили, майже кричали їхні руки, у кожного — по-іншому: в когось — звернуті до неба, а у тих, що попереду, вказують на стіну, яку треба здолати і в напрямку якої прямує вся група.

Музей Марамарощини — музей народної архітектури під відкритим небом (ціна квитка 4 леї). Тут на великий території відтворене село з прямою вулицею і заплутаними доріжками-стежечками. Дерев’яні хати зі стрімкими дахами, господарські будівлі, стодоли, клуні, криниця-журавель, обороги з сіном... Особливістю тутешніх селянських дворів є високі дерев’яні ворота, прикрашені складною різьбою. Серед поширених мотивів — сонце, місяць, зірки, дерева, листя, квіти, птахи. Вважалося, що поважна в селі родина повинна мати найкращі та найбільші ворота. Поміж хатами дерев’яними виділяються дві більші, оштукатурені та побілені вапном. Одна з них належала євреям, а інша, обвита виноградом, — священикові. На пагорбі, в оточенні старих ялин, церква ХVІІ століття, увінчана високим дерев’яним шпилем. Високі шпилі дерев’яних церков, котрі іноді називають дерев’яною ґотикою, — характерна риса марамароського краєвиду. Найдавніші церкви такого типу можна бачити в Україні, в Хустському районі на Закарпатті. Румунські церкви належать до дещо пізнішого часу. В 1999 році ЮНЕСКО внесло дерев’яні церкви Марамарощини до світової спадщини.

Час повертатися додому. Прикордонний перехід у Сігету-Мармацієй. Тут нема фур. Кілька бусів і легковиків. Румунські митники і прикордонники ввічливі, дерев’яний міст через Тису, наші ввічливі також. Ми в Україні, у селищі Солотвина. Наш прикордонник розповів, що по цьому переходу з румунською або шенгенською візою можна переходити пішки або на велосипеді.

350 кілометрів сусідньою країною. Що в них сподобалось? Люди доброзичливі. Якщо іноземець намагається щось запитати румунською, йому стараються допомогти. У Сіреті в банку хотів поміняти євро на леї (один лей — приблизно 4 гривні). Касирка десь вийшла, поруч був охоронець, я спитав, коли вона повернеться, охоронець повідомив, що вона у шефа і зараз буде й тихенько підказав, що ліпший курс в обміннику за рогом. Там справді був значно вигідніший курс.

Румуни шанують свої традиції, по телевізору та радіо багато етнічної музики. Нові церкви будують, опираючись на досвід народної архітектури, тут ми не бачили церковної гігантоманії з «золотими куполами» і крикливо-синтетичними кольорами в оздобленні. Досить переїхати в Закарпаття — і там не скрізь, але трапляється багато еклектики, далекої від почуття міри та художнього смаку.

Те, що вступ до Європейського Союзу пішов Румунії на користь, видно неозброєним оком. Крім зразкових доріг, про які вже мовилося, багато робиться для благоустрою сіл та містечок. У маленькій Борші і су-сідньому селі — нова зливова каналізація. Здавалося б, ну і що тут такого? Одесит такого не запитає, бо в нашому мільйонному місті кожна злива — стихійне лихо і біда водієві, який у час негоди опиниться у районі Пересипу, Балківської чи Середньофонтанської.

Як членство у Європейському Союзі допомагає його державі стати модерною, повернувшись додому, я запитав у Думитру Кереги — торгового радника генерального консульства Румунії в Одесі. «Є різноманітні програми, я розповім про ті, що стосуються регіонального розвитку. Кожна місцева адміністрація може пропонувати проекти у соціальній сфері, з підтримки фермерських господарств, розвитку інфраструктури, медицини, освіти, культури, екології, охорони пам’яток історії та архітектури, низки інших галузей. Ці проекти мають бути конкретно і серйозно аргументовані, має бути доведена їх потрібність. Коли ви їдете по Румунії, то бачите, котрі місцеві адміністрації та територіальні громади активні, а котрі не дуже. Ініціатива на місцях дуже важлива. У рамках таких програм є можливість отримати фінансування від Євросоюзу. Те, що ви у нас бачили, — живий приклад, що це працює. Специфічним є те, що все дуже відкрито і прозоро. Кожен громадянин може подивитися на сайті міністерства чи місцевої адмі-ністрації й отримати інформацію, що це за проект і які джерела фінансування. Є сайти, де пропонуються тендери для різних цілей у рамках партнерства. Структурна допомога ЄС — це не кредит, це кошти, які залишаються у нас. Є чіткі правила, як можна використовувати ці гроші. У деяких проектах Євросоюз дає частину коштів і є вимога, щоб іншу частину фінансувала місцева влада. Бюрократія ЄС — це, з одного боку, складно, а з іншого — це контроль, без якого не обійтись і по-іншому не може бути».

Румуни — патріоти, вони люблять свій прапор. Червоно-жовто-синіх знамен багато на будинках, установах і церквах, поруч майорять прапори Євросоюзу. Рекламою тут не зловживають. По містах нема великих білбордів (згадую агресивну рекламу в наших Карпатах по дорозі з Яремчі в Буковель, коли від білбордів рябить навіть у лісі). З політичної реклами найчастіше впадало у вічі «Віктор Понта — наш президент», але це скромні, невеликого розміру перетяжки через дорогу з тканини. А скільки металу, паперу і грошей викинуто у нас на останні парламентські вибори?

До румунів треба їхати. У нас з ними дуже багато спільного, схожа матеріальна культура та народне мистецтво. Увесь час подорожі було відчуття близькості від дому не лише географічної, але й ментальної. Хто пояснить: чому Південна Буковина чи Марамуреш — «дальнє зарубіжжя», а Москва, Тамбов чи Бішкек — «ближнє»? Звільняймося від шаблону. Тут є що подивитися і є чому повчитися.

Володимир ГЕНИК.

НА ЗНІМКУ: Ватра-Дорней.

Фото автора.

 

 

Переглядів: 1123
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua