РубрикиБез рубрики

Україна – НАТО: сподівання і розчарування

Ще від Киїської Русі розвиток України був і залишається нерозривно пов’язаний з розвитком європейської спільноти, тоді як Росія була й залишається євразійською автократичною державою. Тому українсько-російська конфронтація має в своїй основі передусім цивілізаційний характер. Нинішня війна в Україні — не громадянська, а національно-визвольна війна проти Росії, яка в різних формах триває вже понад 300 років.

З часів князя Олександра Невського, якого теоретик російського євразійства Лев Гумільов називав «архітектором російсько-ординського альянсу», Росія багато перейняла від Золотої Орди щодо засад автократичного управління державою. Підтвердженням цього є те, що нині там переглядають історію і стверджують, що монголо-татарського ярма («ига»), власне, не було, натомість був «синтез східнослов’янської і монголо-татарської культур». Князі північно-східної Русі переймали менталітет монголо-татарських завойовників, що згодом проявилося в автократичних тенденціях розвитку Московії, Російської імперії, Радянського Союзу і нинішньої путінської Росії.

Зважаючи на значну перевагу російської військової потуги над українською (1 до 16), наш народ може захистити суверенітет і територіальну цілісніть України лише за підтримки світової спільноти і насамперед найпотужнішого у світі військового блоку — Північноатлантичного альянсу — НАТО.

Співпраця
України з НАТО

Різномантіна і багатоаспектна співпраця України з НАТО має давню історію. У березні 1992 року Україна стала членом Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка сьогодні налічує 28 держав — членів альянсу та близько 30 країн-партнерів. Починаючи з 1994-го наша держава бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ). 9 липня 1997 року у Мадриді підписана Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО, згідно з якою з квітня

1999-го формат відносин переведено у площину спільного форуму — комісія «Україна—НАТО». Регулярно працюють спільні робочі групи «Україна—НАТО» з питань військової реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій тощо. У лютому 2005-го на саміті комісії у Брюсселі Україна проголосила набуття членства в НАТО кінцевою метою свого співробітництва з альянсом. Цей сигнал був позитивно сприйнятий у Брюсселі.

3 квітня 2008 року у Бухаресті відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів, за результатами якого було прийнято декларацію Бухарестського саміту, в якій, з-поміж іншого, зазначалося, що «НАТО вітає євроатлантичні прагнення України щодо членства в НАТО». Проте, на жаль, ця декларація не була підтримана конкретними діями з боку альянсу. Через спротив Росії і деяких членів НАТО, зокрема Німечини, Франції та Італії, на цьому саміті Україну не приєднали до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Якби тоді це сталося, то Україна, ймовірно, вже була б членом НАТО і могла б уникнути нинішньої агресії з боку Росії. Саме в кулуарах цього саміту Путін сказав президентові США Дж. Бушу: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території — це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» На жаль, саме потурання антиукраїнським зазіханням Путіна з боку західних лідерів призвели до анексії Криму і спроб Кремля загарбати Південний Схід України, так звану «Новоросію».

Україна робить свій посильний внесок у зміцнення євроатлантичної безпеки і долучається до майже всіх поточних миротворчих операцій і місій під проводом НАТО, зокрема у Косово, Афганістані, Іраку та інших країнах. Починаючи з 2007 року наша держава бере участь в операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі, спрямованій стримувати, запобігати і захищати від проявів тероризму. Наприкінці 2013-го Україна направила фрегат ВМС для участі в операції НАТО «Океанський щит» з протидії піратству поблизу берегів Сомалі.

Упродовж понад 20 років співпраці України з НАТО було проведено десятки спільних військових навчань, реалізована велика кількість різноманітних спільних програм, тисячі українських військовослужбовців пройшли стажування і навчання на курсах в різних військових навчальних за-кладах США. Проте слід зауважити, що ця робота проводилася досить формально, поверхово і, на жаль, не призвела до радикальної перебудови та модернізації Збройних сил України. Більше того, в українській армії переважали руйнівні процеси, особливо за часів останніх двох міністрів оборони — Д. Саламатіна і П. Лебедєва, які, по суті, були агентами Кремля.

Саміт НАТО в Уельсі

З моменту анексії Криму генеральний секретар Андерс Фог Расмуссен та інші очільники Північноатлантичного альянсу неодноразово засуджували агресивні дії Росії проти України та підтримували суверенітет, незалежність і терито-ріальну цілісність нашої держави, наголошуючи, що Україна має всі шанси й підстави набути члентства в НАТО вже ближчим часом. Альянс припинив усі види співпраці з Росією, а також підтримав санкції Євросоюзу проти неї. На початку квітня 2014-го на засіданні комісії «Україна—НАТО» на рівні міністрів закордонних справ була досягнута домовленість про реалізацію Програми невідкладних і довгострокових заходів, спрямованих на по-ліпшення здатності України гарантувати власну безпеку.

Особливі сподівання всі покладали на саміт НАТО в Південному Уельсі (містечко Ньюпорт) 4—5 вересня, на який було запрошено президента України. В перший день саміту П. Порошенко зустрівся з лідерами п’яти провідних західних країн — США, Великобританії, Німеччини, Франції та Італії, а також взяв участь у засіданні комісії «Україна—НАТО». На нашу думку, інформація про те, що 5 вересня Україна може домовитися із сепаратистами про припинення вогню не стільки допомогла П. Порошенку, скільки нашкодила йому, тому що більшість учасників саміту почали обговорювати цю новину значно активніше і детальніше, ніж говорити про реальну допомогу Києву.

Складається таке враження, що напередодні саміту НАТО В. Путін навмисне пішов на тимчасове і фальшиве перемир’я на Донбасі, щоб у такий спосіб мінімізувати для себе негативні наслідки цієї наради. І, слід зазначити, певною мірою йому це вдалося. Взагалі, схоже, що лідери низки європейських країн готові погодитися на будь-які мирні умови, навіть на шкоду національним інтересам України, аби тільки позбутися «головного болю» від небезпечної конфронтації з Росією. Але це дуже надалекоглядна політика, яка може завдати, щонайменше, значної шкоди Європі, якщо Путіну вдасться відновиту Російську імперію за рахунок поглинання України. Виникає питання: скільки українців ще має загинути і скільки української території війська та бандити Путіна мають захопити, щоб у Європі нарешті зрозуміли, що українці сьогодні захищають не тільки Україну, а й усю Європу?

Надзавданням П. Порошенка була спроба домовитися про постачання в Україну оборонних озброєнь, зокрема високоточної зброї, тим більше, що президенти Румунії і Литви закликали альянс зробити це. 4 вересня, після заверешення першого дня роботи са-міту, П. Порошенко під час спілкування з пресою заявив, що нібито вдалося досягнути домовленості на двосторонньому рівні з окремими країнами — членами НАТО щодо військово-технічної співпраці, в тому числі про постачання в Україну летального та нелетального озброєння, включаючи високоточну зброю. Однак, крім П. Порошенка, про такі домовленості за два дні саміту ніхто із лідерів держав чи інших офіційних осіб більше не говорив.

Із 113 пунктів підсумкової декларації саміту НАТО в Уельсі (Wales Summit Declaration) 11 стосуються ситуації в Україні. Зокрема, в декларації йдеться про те, що країни — члени альянсу залишаються єдиними у підтримці суверенітету і територіальної цілісності України і рішуче засуджують російську незаконну анексію Криму та дестабілізацію східної України. Однак, крім звичних, хоча цього разу й доволі жорстких, заяв про моральну підтримку Києва і засудження Москви, ці пункти не містять жодної конкретики щодо поставки оборонного озброєння в Україну.

З іншого боку, постачання озбро-єння у країни, де ведуться бойові дії, ніколи не афішувалося, тому не можна виключати, що домовленості з деякими країнами про поставки озброєнь в Україну все ж досягнуті, але про це наші партнери, ймовірно, уникають говорити. Втім, президент Польщі Б. Комаровський, який у перший день саміту мав окрему зустріч з П. Порошенком, заявив, що Польща могла б надати озброєння Україні, якби П. Порошенко про це попросив, але він цього поки що не зробив. Тут, вважаю, доречно зазначити, що на складах та військових заводах в Україні важкого озброєння більш ніж достатньо, але чомусь його досі бракує на фронті...

Канцлер Німеччини А. Меркель виступає проти постачання озброєнь в Україну, аргументуючи це тим, що вона не вірить у можливість розв’язання «українського конфлікту» військовими засобами. Проте, напевно, фрау А. Меркель вірить у розв’язання курдського конфлікту на Півночі Іраку, оскільки її уряд ухвалив рішення до кінця вересня відправити курдським солдатам зброї та спорядження на загальну суму 70 мільйонів євро. Також Німеччина виділить додатково 50 мільйонів євро гуманітарної допомоги іракським курдам. Надання допомоги іракським курдам офі-ційний Берлін пояснює існуванням терористичної небезпеки для Європи з боку бойовиків «Ісламської держави». Виходить, що фрау

А. Меркель не вважає російських терористів і бойовиків так званих «ДНР» та «ЛНР» надто небезпечними для Європи.

До речі, під час зустрічі П. Порошенка з Б. Обамою 29 серпня в Брюсселі останній також заявив, що США «не ухвалюватиме рішення про військову допомогу Україні». Натомість він у черговий раз закликав європейську спільноту чинити тиск на Росію. Як і А. Меркель, Б. Обама вважає, що «українську проблему» не можна вирішити воєнним способом.

Країни НАТО надали гарантії щодо перерахування мізерної суми у 15 мільйонів євро в чотири новостворені трастові фонди, за допомогою яких альянс планує допомогти Україні модернізувати свою армію. Ці кошти, обсяг яких згодом може бути збільшено, призначаються на методичну допомогу, матеріально-технічне і програмне забезпечення, модернізацію системи зв’язку та інформатизації Збройних сил України, а також проведення тренінгів для українських військовослужбовців. Деякі країни НАТО погодилися прийняти на лікування та реабілітацію поранених українських військових, а також зобов’язалися поставляти медобладнання і ліки. З огляду на ту обставину, що на звільнених від терористів територіях залишилася велика кількість нерозірваних мін і бєприпасів, деякі країни альянсу погодилися допомогти Україні у проведенні так званого «гуманітарного розмінування» шляхом підготовки українських фахівців і надання спецтехніки.

Нещодавно Україна звернулася до США про надання їй статусу основного союзника США поза рамками НАТО, однак нема інформації про те, щоб це питання обговорювалося між П. Порошенком і

Б. Обамою на саміті НАТО чи в його кулуарах. Ймовірно, воно може стати предметом розмови під час візиту П. Порошенка до Вашингтона 18 вересня. Наразі відомо, що в Конгресі США пройшов два читання і перебуває на стадії прийняття проект закону № 2277 «Акт про запо-бігання агресії з боку Росії 2014», у розділі ІІІ якого визначається формат і зміст надання військової допомоги Україні як основному союзникові США поза рамками НАТО.

Україна боронить
не лише себе, а всю Європу

На наше глибоке переконання, лише вступ України в НАТО може врятувати нашу країну від російської агресії. Для цього Верховній Раді необхідно якомога швидше ухвалити поданий урядом проект закону про скасування позаблокового статусу нашої держави і відновлення курсу на вступ до НАТО. Крім цього, як пропонує Ю. Тимошенко, 26 жовтня, в день парламентських виборів, слід паралельно провести загальнонаціональний референдум щодо вступу України до Північноатлантичного альянсу. Але до цього ще необхідно ухвалити виборчий кодекс і нову редакцію закону про загальнонаціональний референдум, який відповідав би вимогам Венеціанської комісії.

На думку багатьох політологів, шанси щодо вступу України в НАТО зараз надзвичайно високі. По-перше, для цього Україна виконала майже всі вимоги альянсу. По-друге, переважна більшість країн НАТО хоче бачити Україну союзником. По-третє, сьогодні українці, як ніколи раніше, виступають за те, щоб країна якомога швидше приєдналася до НАТО. Так, згідно із соціологічними даними Центру Разумкова, в червні «за вступ до НАТО» висловилися понад 40% українців. (У 2012-у таких було трохи більше 10%). Якби таке дослідження провести сьогодні, то вступ України до НАТО підтримали б не менше 50—60% громадян.

Сьогодні весь світ бачить, як український народ, стікаючи кров’ю, бореться за свою свободу і гідність, за своє місце в сім’ї європейських народів. Але, на жаль, бюргерська, сита і заспана Європа неохоче прокидається від грому битви на сході України, де, до речі, створються нові європейські цінності, які варті того, щоб їх усвідоміла і сприйняла Європа. Це, передусім, жертовна і непохитна любов до Вітчизни, до своєї родини, мови, землі, історії, традицій і культури — на противагу європейському космополітизму, прагматизму, меркантилізму і бездушному раціоналізму.

Сьогодні Україна як виняток мала б бути прийнята до Європейського Союзу і НАТО, а штаб-квартири ЄС, Ради Європи та НАТО — перенесені із Брюсселя до Києва. Це була б велика історична подія не тільки для України, а й для всієї Європи. Це означало б відродження Європи на новому історичному етапі її розвитку. До того ж не треба забувати, що Україна-Русь у середині XIII століття захистила собою Європу від татаро-монгольського поневолення, а в Другій світовій війні разом з іншими народами СРСР зробила величезний внесок у визволення Європи від німецько-фашистських загарбників, втративши на полях битв і в окупації 8—10 мільйонів своїх громадян. І сьогодні Україна ціною життів і каліцтв тисяч своїх кращих синів боронить не тільки себе, а й усю Європу від навали новітньої комуно-ординської імперії хана Путіна. Хіба цього замало, щоб, долаючи бюрократичні перепони, прийняти Україну відразу й негайно в НАТО та Європейський Союз?!

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат історичних наук,
екс-директор Регіонального філіалу НІСД (2003—2011 рр.) в Одесі.

 

 

Переглядів: 530
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua