Новоросія чи Недоросія?

Хтось з мешканців 4-ї лінії на дачі, де я живу, мабуть, знаючи мою проукраїнську орієнтацію, підкинув під хвіртку газету «Новороссия». З преси я знав, що в Одесі є така створена антиукраїнська організація, спрямована на підрив нашої державності.

Раніше з книжки дореволюційного письменника Данилевського я знав про цю назву. У тій книжці багато написано про те, що в першій половині XIX століття причорноморські і приазовські степи були заселені українським людом, який тікав з кріпацтва на нові землі. Багато поселенців жили в цих степах ще до завоювання їх Москвою спільно з українськими козаками (самі себе завоювали?). Села біля гирла Дністра як-от Паланка, Яськи, Біляївка, Маяки, були заселені українцями, ще в кінці XVIII ст. У моїй бібліотечці є і книга про Турбаї. У повісті «Микола Джеря» Нечуя-Левицького також йдеться про закріпачення Москвою України, про те, як українські селяни шукали порятунку в причорноморських степах. Так звана «Новоросія» протрималася десь зо три десятиліття, а потім була (назва) замінена на Херсонську губернію. Українці з початку освоєння наших степів називали цей край Чорноморія.

За переказами старожилів, у ті часи наші степи були напівпустелею, покритою ковилою, з ранньої весни все тут розкішно росло і квітло, а з середини літа степ перетворювався на випалену південним сонцем напівпустелю. У степу водилося багато всякої дичини. Й ось ці степи нашим предкам треба було розорювати і обживати.

З початку ХІХ ст. мовсковська влада почала заселяти наші степи німцями-колоністами, греками (Приазов’я), болгарами, сербами. Але ж Україна була поруч, тож до середини століття, за статистикою, українців тут була переважна більшість. Етнічних росіян у сільській місцевості було значно менше, адже в Росії вони звикли віками працювати на пана. Якось мій знайомий росіянин сказав, що він ненавидить американців. Я його запитав: чому? «Они почти все толстые», — відповів він. Ні, не тому, сказав я. Ви ненавидите американців, бо вони вільні люди, а ви, росіяни, в душі раби, ви ненавидите свободу. Візьмімо для прикладу знаменитого письменника-по-літв’язня О. Солженіцина, який за свої твори заробив за кордоном мільйони. Та коли прийшов час «обустраивать Россию», то запропонував провести це «обустройство» за рахунок України, Казахстану і Білорусі. Хоча він вдавав із себе найслов’янішого слов’янина, а також найдемократичнішого демократа.

А ще розповім про ментальність наших «старших братів», у даному випадку «сестри». Десь у середині 1980-х я лікувався в одному з санаторіїв П’ятигорська. У сусідній кімнаті пансіонату зупинилася одна сорокалітня жіночка з Московської області. Щоранку після прийняття процедур вона йшла по магазинах і скуповувала в чергах продукти. Тоді в П’ятигорську продукти відпускали в обмеженій кількості. Харчі вона «пакувала» в холодильнику, який стояв у коридорі, щоб потім забрати їх додому. Якось мене попросила, щоб допоміг їй донести пакунки до автостанції. Коли я взяв одну з її валіз, то відчув, що ваги там десь за сто кілограмів. Питаю її: що там у тебе таке важке?

— Сгущёнка, сливочное масло, сыр, паштет... Ведь у нас этого ничего нет и нам приходится часто за всем этим ездить в Москву и выстаивать длинные очереди.

Цікавлюся, чому вона не попросила допомогти нам жінку, яка жила з нею в кімнаті.

— Хохлуха, которая жила со мной, уже уехала, а новенькая на процедурах.

— А ти, що не любиш хохлів? — перепитав.

— Да не так, чтобы не люблю, просто они жадные. У нас в посёлке живёт одна семья хохлов, и он, придя с работы, берет свой мотоцикл, цепляет к нему прицеп и едет косить сено. Держит трёх бычков, потом осенью сдаёт их на мясо. Кроме этого, у него, говорят, есть целая сотня кроликов и много птицы. Разве это не жадность?

Після цього була пауза, я деякий час мовчав, а потім не втерпів і сказав їй:

— Треба, щоб усі ви, жителі посьолка, тримали вдома якусь живність, тоді не буде потреби так часто їздити в Москву за продуктами. А що стосується вашого хохла, то його давно вже слід нагородити медаллю «За трудову доблесть», з врученням грошової премії (на бензин).

І тут ми підійшли до автобуса, який повіз мою знайому в аеропорт. А я пішов назад у пансіонат і по дорозі думав, що не може такого бути, щоб росіяни були нащадками угро-фінів, адже і угри, і фіни живуть заможно. Як влучно сказано: «Умом Россию не понять».

І, як на мене, — це таки так.

Микола ЛАБУНСЬКИЙ.
м. Іллічівськ.

 

Переглядів: 1797
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua