РубрикиБез рубрики

Прапор України над сталінською висоткою

/_f/2014/065.jpg У четвер 20 серпня група москвичів здійняла прапор України над висотним будинком на Котельницькій набережній у Москві і розфарбувала п’ятикутну зірку шпиля в українські національні кольори. Так символічно і зримо зруйнований міф про всенародну підтримку війни, яку кремлівська влада розв’язала проти незалежної нашої країни.

Вийшли ми всі із Союзу

На відміну від країн Балтії, які залишили СРСР раніше і відстояли свободу під кулями горбачовського спецназу, Україна «прокинулася» разом з Росією, а здобутою незалежністю зобов’язана знаменитому ГКЧП. Альтернативної історії не існує, і важко сказати, що сталося б у разі перемоги путчистів. Судячи з того, як з 19 по 21 серпня 1991 року поводилася українська влада, починаючи з Кравчука і закінчуючи секретарями обкомів, незалежність їх цікавила найменше.

Але в Москві переміг Єльцин. І треба без застережень визнати, що прийняття Акта про незалежність України у Верховній Раді УРСР стало можливим завдяки опору москвичів біля Білого дому. Події розгорталися так, що шляхи розвитку двох держав за два десятиліття розійшлися. Розійшлися до стану війни і породженої пропагандою непримиренності людей на побутовому рівні.

Тим цінніша пам’ять про те, що нас об’єднувало двадцять три роки тому, і тим дорожча надія, що цей час повернеться. Під час війни такі думки, можливо, не на часі, але війни закінчуються миром, а режими, вибудувані на корупції та тотальній брехні, не вічні.

Для тих, хто підняв наш прапор над сталінською висоткою, синьо-жовте знамено, скоріш за все, є символом спільної свободи. Тієї, яку Росія втратила під владою чекістів і яку в лютому 2014 року не дали забрати у себе українці. За позику віддяка. Українська армія на Донбасі, український народ у всій країні, відстоюючи незалежність, для російських братів зробить те ж, що в 91-у для нас зробив «Єльцин на танку», — покаже приклад опору тиранії.

Не секрет, що з часів Помаранчевої революції український «бунт» є для Луб’янки кошмаром. Але все, що проти нашої країни відтоді робить Путін, не віддаляє, а наближає цей кошмар до Росії. А «маленька переможна війна» з Україною, яку в Кремлі затіяли, щоб запобігти у себе революції, призведе до того ж, до чого 110 років тому японська війна привела Миколу Другого.

Завтра буде парад

Майже весь тиждень на Хрещатику готувалися до проведення військового параду за участю військової техніки та майже весь тиждень у суспільстві точилися дискусії, чи потрібен цей парад взагалі. По-перше, затія дорого коштує, а грошей у держави критично не вистачає. По-друге, йде війна, і в той час, коли в бруді і диму під градом куль, снарядів і мін хлопці стоять на смерть, дивитися на свіжопофарбовану техніку і стрункі шеренги марширувальників якось незручно.

Усе це так, але історичний досвід показує, що паради під час війни необхідні. Причому необхідні і для тих, хто стоїть на трибуні, і для тих, хто в цей час бореться на передовій. Воєначальники, які стоять на трибуні, в цей час набувають впевненості, що їхні накази виконуються, а воїни на фронті, знаючи, що парад відбувся, впевнені: порядок в армії все-таки є.

Таку впевненість треба підтримувати і в мирних умовах. Недарма керівництво більшості країн, які мають армії, під час національних свят на паради не шкодує грошей. В Україні, однак, розсудили інакше. Військові паради розцінили як пережиток радянської епохи і перестали спочатку виводити техніку, а потім і взагалі війська замінили оркестрами.

Востаннє парад з військовою технікою на Хрещатику відбувся в 2010 році з нагоди 65-ліття перемоги над гітлерівською Німеччиною, а потім головну вулицю столиці у свята займали демонстрації або музиканти, одягнені у військову форму. Українську армію режим Януковича в цей період планомірно і методично знищував, а паради, отже, втратили свій сенс.

Тепер національна армія створюється, тож відновлюється і сенс параду під час національного свята. Кажуть українські воїни, що марширують, і техніка, як і радянські війська в листопаді 1941 року, з Хрещатика вирушать прямо на фронт. Втім, це поганий приклад. До перемоги тоді залишається три з половиною роки.

Тупики в кінці тунелю

Сьогодні, 23 серпня, напередодні Дня Незалежності, до Києва на за-прошення президента Петра Порошенка прилітає канцлер Німеччини пані Анґела Меркель, а у вівторок наш президент вирушить до Мінська для участі у тристоронній зустрічі керівництва Євросоюзу, «Євразійської трійки» та України.

Предмет київських і мінських переговорів (якщо останні відбудуться) різний, але яким би не був порядок денний, воєнна тема в Києві та Мінську стане фоном дискусій. Гострих дискусій. У Києві Меркель змушена буде вислухати з перших вуст і віч-на-віч усе, що українці думають про політику недостатніх санкцій ЄС стосовно Росії, а Порошенкові доведеться навести аргументи на захист жорсткого проведення антитерористичної операції на сході країни, незважаючи на гуманітарну катастрофу.

На публіку не винесуть, звичайно, ніяких розбіжностей, але не очі-кується і особливих зрушень. Швидкого завершення війни або поступок Путіна у вигляді «деескалації» ніхто не чекає, ціна, яку доведеться заплатити за російську авантюру, зростає як для України, так і для Європи. І, головне, ніхто не знає, що в цій ситуації зробити. Відповідь на це питання Меркель, ймовірно, розраховує почути від Порошенка. І, треба думати, марно.

У Мінську 26 серпня на тристоронню зустріч збереться велика аудиторія на вищому рівні. Три комісари ЄС (із зовнішніх зв’язків і безпеки Кетрін Ештон, з енергетики Гюнтер Еттінгер і торгівлі Карл де Гухт) та президенти Путін, Назарбаєв і Лукашенко, які представляють Митний союз, обговорять з президентом України Петром Порошенком питання енергопостачання і торгівлі.

Тут також великих зрушень не очікується, хоча в окремих питаннях, можливо, вдасться домовитися. Європейцям потрібна гарантія безперебійного транзиту російського газу через Україну, Путіну необхідно пом’якшення санкцій ЄС. І цей «чейндж» стане, швидше за все, досягненням мінської зустрічі. Але досягненням, досягнутим за рахунок України.

Втім, не будемо забігати далеко вперед. Завтра свято і настрій святковий. Сподіватися треба на краще і пам’ятати: добро перемагає зло, якщо ми цього захочемо.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

 

Переглядів: 664
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua