Проліски

Спомин  старого  вчителя

На уроці Михайлик дав гучний ляпас донечці заможних батьків. Та відразу ж покинула школу і побігла, плачучи, додому.

— Ох, нещастя моє! — сварила хлопця вчителька Зоя Іванівна. — За що візьметься — та все на мою голову.

Винуватець стояв у вчительській червоний, мов зварений рак.

— Навіщо ти скривдив свою однокласницю? Та ще й круглу відмінницю!

— А чому вона мене, — буркнув у відповідь, — поганими словами обзивала?

— Якими?

— Тими, що на селі розкидаються. Безбатченко, безрідний, торбохват та іншими.

— Але це не означає, що можна піднімати руку. Тим більше на дівчинку!

— А ображати можна?! А дражнитися можна?!

— Знаєш що, — порушив я мовчанку, — нам якраз по дорозі з тобою. Ходімо додому. Надворі продовжимо розмову.

На вулиці Михайлик посмілішав. Охоче розповідав про свого старенького діда Уласа.

— Вечорами на скрипці грає. То сумне, то веселе. Ми з ним живемо удвох. Окрім нього, у мене більше нікого нема.

Саме минали мою оселю, і я запропонував хлопчині зайти.

Гостював школяр довгенько. З цікавістю розглядав репродукції картин, книги, фотоетюди та портрети. Особливий інтерес виявив до проявлення фотоплівки. Із задоволенням проціджував крізь вату проявник і фіксаж. А коли звільнили плівку від спіралей чорного фотобачка, обережно почав розглядати кадри.

— Ну як?

— Ой, та це ж Тетяна Семенівна!.. А он Микола Скрипник!..

Я усміхнувся:

— От бачиш. Це все учасники нашої сільської художньої самодіяльності. Доярки, свинарки, вчителі, старшокласники.

— А можна подивися, як ви друкуватимете знімки?

— А чого ж. Приходь. Тільки знаєш… Умова така. В навчанні, поведінці… Некрасиво ж якось буде. Розумієш?..

Очі в хлопця сяяли.

Наступного дня Михайлик у школу не прийшов. На перерві підбігла Таня:

— Петре Миколайовичу! Я вже перед ним вибачилася. Не розумію, чому він не прийшов! А давайте, як звільнитеся після репетиції в клубі, провідаємо Михайлика. Чи не занедужав? Я вас там чекатиму.

Так і вчинили. Оминаючи снігові намети, заспішили на край села.

У хаті діда Уласа яскраво горіла гасова лампа. В ліжку, підперши долонею обличчя, напівлежав хворий Михайлик. Поруч на дубовому ослоні сидів старий зі скрипкою в руках. Він співав:

Летіли орлята з далекого краю,

Стали воду пити на тихім Дунаї…

Чарівні звуки брали за душу. А скрипка плакала-вигравала.

Ми постукали у двері.

— Заходьте кого Бог послав, — запросив до господи привітний голос.

— Добрий вечір у вашій оселі! Миру та злагоди!

— Доброго здоров’я людям гарним! Проходьте, сідайте ось на вільну, застелену чистим рядном, лаву… Під образ Матері Божої.

Тетянка поклала на стіл якийсь вузлик. Пояснила: «Мама передала. Для обох. Згодиться».

Довго гомоніли. На двох синів старий Улас одержав похоронки. Третій пропав безвісти там же, на фронті.

— Все чекала Степана моя Христя. Та так і не діждалася. Померла кілька років тому. Невістку Катю замордували фашисти — вислідили підпільницю. Були б і нам вготовані розстріл чи шибениця, якби не врятувалися втрьох у партизанському загоні.

— І часто у вас так музично? — змінив я тему сумної розмови.

— Майже щовечора. Любить Михайлик пісню. А ще оповіді про батька, матір, партизанів, наш дрімучий ліс довкола кількох сіл та хуторів...

Прощалися тепло. Побажали Михайлику якнайшвидше одужати та прийти здоровісіньким до школи.

Під ногами порипував сніг. Морозило. Зоряне шатро накрило село. В суворій тиші стояв чорний ліс. Щось думав про пережите.

Школярка то забігала вперед, то поверталася до мене.

— Ой, красиво ж як, Петре Миколайовичу! Мов у казці моєї бабусі!.. Жаль Михайлика. Сирота, можна сказати. Рідного батька немає, матері — теж. З дідусем жити судилося…

— Ні, Таню, коли поруч друзі, немає сиріт. Немає і бути не може! Це кажу тобі я, вчитель, що звідав у своєму житті теж чимало...

...Попливли дні за днями. Михайлик і Таня стали справжніми друзями. «Водою не розлити», — говорили і в школі, і на селі.

Часто приходили до мене. Обоє не на жарт захопилися фотосправою. Бувало, переходили всякі межі. Тоді доводилося втручатися:

— Гадаю, що час і додому йти, відпочивати пора!

— Та ще один кадрик, Петре Миколайовичу. Встигнемо ще…

Якось ми довго чекали Михайлика. А його все не було. Таня захвилювалася. Її неспокій і мені передався.

— Де б це він міг бути? Обіцяв же прийти, і на тобі. Не приведи, Господи, трапилася якась біда! Може, знову захворів?

Раптом скрипнули сінешні двері. До кімнати ступив весь в інеї Михайлик. Похукав у долоні. Потупцював на місці. Окинув поглядом світлицю.

— Ось вам, — відхилив полу кожушка. Розгорнув газетний згорток, і на нас глянули ніжні лісові проліски. В кімнаті відразу ж стало святково. Повіяло весною. — Це вам, Петре Миколайовичу, а це тобі, Таню!

Нашій радості не було меж. Дівчинка миттю налила у склянки води. Поставила квіти на столі.

— Де ж роздобув?

— Еге!— жартував хлопець. — Звісно, у лісі. Зайчик подарував. Отак стрибок до мене, ще один — і… на, Михайле.

Від почутих слів дівчина пустилася в танок навколо дарувальника, весело приспівуючи:

— Зайчику, зайчику! Де ти був?

— У мірошника в млині.

— Що ти бачив, що ти чув?

— Там билися кравчики та побили пальчики,

— А я втік через тік, зачепив колоду і головою в воду — бух!..

Я сміявся до сліз. Щасливий дивився на своїх вихованців. Радів їхній щирій дружбі. А з далеких країв поспішала весна. Несла на своїх крилах тепло людям, свою життєдайну силу.

* * *

Багато води втекло відтоді. Чимало весен прошуміло над моєю головою. Тільки сивий слід залишили та спогади далеких повоєнних літ. Коли настає весна, я радію, як мала дитина. Люблю її всім серцем хлібороба, сільського вчителя. Люблю свіжі, пахучі квіти. Особливо проліски. Побачу їх — душа затремтить. Бо вони завжди нагадують мені про велич і красу людської душі, яка народжується і мужніє в неозорих степах моєї України.

Володимир ЩЕРБАК.
Кіровоградська область,
м. Мала Виска.

Переглядів: 1619
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua