РубрикиЛюдина і час

Сповідь у камері смертників

(Із розділу «Життєпис»)

5 вересня 1984 р. у День пам’яті жертв червоного терору покінчив життя самогубством мій другий побратим Юрко Литвин. Цього ж року помер від нелюдських знущань Валерій Марченко. Він заплатив за те, що оприлюднив демократичному світові документи Міністерства освіти про прискорення русифікації українців.

1985 року, напередодні Дня пам’яті жертв червоного терору, не стало Василя Стуса.

Після смерті Стуса настала деяка полегкість. Проте ще й 1986 року КДБ застосовував старі методи розправи зі своїми ідейними супротивниками і завдавав ударів нижче пояса.

13 вересня 1986 року мене взяли з кучинської в’язниці і привезли до перм-ської тюрми. Звідти я мав уже не

вийти. І тільки великий досвід допоміг уникнути смерті та молитва, що там її склав:

Боже, створив ти мене,
Дав мені душу і тіло,
Визначив долю мою,
Вказавши великеє діло.
Боже, поклав мені йти.
Крізь тюрми й безмежнії муки
Шлях до святої мети,
Яку осягнуть вже онуки.
В час лютих ударів в неволі
Я чую підтримку твою —
У хворому й кволому тілі
Ти зміцнюєш душу мою.
Боже, з юнацьких років
Прагну до волі Вкраїни.
Леле, так мало зробив —
Виснажив геть усі сили!
Боже, молю одного:
Дай волю моїй Україні!
Й ніколи не вчуєш мого
Жалю за смерть на чужині!

Я вижив, і мене спрямували до Черні-гова, де з 26 вересня до 4 грудня полковник Герасименко провів зі мною кілька бесід, а тюрма чинила свою справу.

4 грудня відправили назад до Кучина. У Казані за стіною в сусідній камері сидів харків’янин Анцупов Євген Михайлович, який через необачність щодо умов утримання в слідчому ізоляторі зазнав ін-фаркту.

Від Казані до Пермі їхали разом. У Пермі розсадили, і я сидів сам. І знову Господь урятував мене. 11 січня приїхав до кучинської в’язниці.

Коли нас привезли були з Мордовії до Кучина 1980 р., капітан КДБ Чипкасов сказав мені, що впродовж усього строку КДБ не посадить мене ні з одним членом Гельсінкської групи до однієї камери. Цієї настанови вони і дотримувалися до 1987 року. 1987 року настанова, мабуть, застаріла, і мені поталанило посидіти з тиждень із Михайлом Горинем, а потім із Скаличем, Сокульським, Калиниченком, Рубаном і, нарешті, найдовше (з травня до виїзду з Кучина 8.12.1987 року) з Грицьком Приходьком.

9 грудня спрямували конопляною поштою на заслання.

30 січня 1988 року прибув до с. Березівки Парабельського району Томської області — місця мого заслання.

Перед спрямуванням на заслання в Кучино у супровідному документі написали: «... 5 років заслання. Режим суворий».

Відповідно до цього паперу всіх пересильних заморожували та морили голодом у карцерних камерах. У парабельській міліції наклали адміністративний нагляд і, таким чином, до обмежень заслання додали ще обмеження адміністративного нагляду.

Нагляд я оскаржив, і його в березні скасували.

Під час перебування в Чернігові 1986 року на запитання полковника Герасименка я пояснив, що коли б була можливість виїхати за кордон, виїхав би до Америки. Коли б у СРСР була можливість висловлювати свої думки і відстоювати інтереси України, я не їхав би за кордон, бо люблю не Америку, а Україну, коли ж тут не можна відкрито висловлювати свої погляди і за мною постійно чигатиме нова тюрма, то краще виїхати. Я не міняю Україну на Америку, я міняю тутешню неволю на заокеанську свободу.

Шановне товариство з української Гельсінкської групи обрало мене головою групи. Діяльність групи від заснування я вважав корисною для добра української справи, і коли тепер, в умовах перебудови й демократизації совєтського суспільства, з’явилася можливість відновити діяльність групи, я радий її всіляко активізувати.

Либонь, це й спричинилося до того, що 23.04.1988 р. полковник Гончар від імені верхів запропонував мені написати заяву про виїзд за кордон, нагадавши, що в Чернігові я висловлював бажання виїхати.

За півтора року обставини змінилися. Розширилася можливість говорити правду та обстоювати українські національні інтереси. З’явилася можливість відновити діяльність української Гельсінкської групи, і за самвидав уже не судять. Вимальовується перспектива на створення не просто неформальних груп, а груп політичної дії, що в недалекому майбутньому може стати правом політичної діяльності та створення політичних партій.

З огляду на добро справи слід би жити на Україні, а не їхати за кордон. Березів-ка — теж не Україна. Але в Березівці майже половина населення українці. Вони їздять на Україну, мають листи з України. З Березівки, як мені здається, легше відчувати пульс життя України, ніж його можна було б відчувати з Нью-Йорка.

Звісно, для реалізації своїх потенцій у галузі теорії Нью-Йорк незрівнянно краще займає місце, ніж Березівка. Та я думаю, що для України тепер не так потрібне ще одне теоретичне обгрунтування права на самостійне місце під сонцем, як практичні дії на повернення собі своєї національної сутності на своїх ет-нічних землях.

Життєпис учасника національно-визвольних змагань становить громадський інтерес, очевидячки, у двох аспектах, а саме: розвиток і формування національно-визвольної ідеології як його особистих переконань і, по-друге, його практична діяльність.

1. Я порівняв був вік революціонерів 1870-х років з віком совєтських по-літв’язнів 1970-х років. Виявляється, сто років тому революціонери були значно молодші.

Друге, за спостереженнями комуністичних пропагандистів, на Україні вперше до церкви люди (переважно жінки) у 1970-х роках ішли у віці близько сорока років.

Таким чином, маємо факт пізнього дозрівання до ревізії офіційної ідеології.

Причина? Причина в тотальності комуністичної пропаганди. Людей забамбулюють із дошкільного віку до виходу на пенсію через газети, радіо, кіно, політзаняття, комплекс політизованих наук, збори, наради і т. ін. Система забамбулювання побудована так, щоб постійно тримати кожну людину під своїм впливом і не дати їй жодних можливостей вислизнути з-під цього впливу.

Тому, якщо навіть у юнака виникла думка про потребу національного визволення, він дуже довго борсається в тенетах офіційної ідеології, заки здужає нагромадити достатню кількість фактів і аргументів на спростування брехливості та теоретичної неспроможності офіційної ідеології та доведення теоретичної правильності засновків теорії національного визволення.

Не можна легковажити фактом, що Марксова теорія про переваги великої держави — антитеза теорії відокремлення нації — покладена в основу низки наук, що в сукупності обгрунтовують великодержавну ідеологію від найвищого філософського теоретичного осягнення світу через історичний матеріалізм до нижнього рівня політичного пояснення практичних рішень, тобто вона розрахована задовольнити запити людей в найширшому діапазоні їхніх теоретично-пізнавальних здібностей.

Яка б фікція не була в основі теорії, сама теорія розроблена докладно і глибоко.

Я не став зупинятися на довгому й важкому доланні численних постулатів офіційної ідеології в умовах перебудови й демократизації, бо цей опис викликав би нудоту. Я згадав емоційні моменти, що, закарбувавшись у пам’яті, в години теоретичних вагань привертали увагу до себе і, незважаючи на будь-яку хитромудру теоретичну побудову, примушували віддавати перевагу здоровому глуздові — найкращому судді в питаннях суспільної істини та справедливості.

2. Практична діяльність діяча проміжних стадій розвитку поневоленої нації (коли один масовий рух уже закінчився, а новий ще не настав) — просвітянство, агітація і пропаганда.

Організаційна частина підготовки до такої діяльності відбувається конспіративно, але позаяк мета — поширення ідей — за своєю природою публічна, то ініціатори вже на організаційній стадії поширюють свої крамольні ідеї і на другому-третьому році наводять агентів на свій слід і опиняються за гратами.

Можна у власній хаті точити багнет таємно від влади хоч сто років, але поширювати ідеї таємно від влади довго неможливо. За моїми дослідженнями на великому числі середня тривалість від початку практичної праці до арешту становить близько трьох років.

Після цих трьох років настає довгий час ув’язнення, де людина знову теоретизує. Досвід організаційної діяльності, що його вона набуває в ув’язненні, обмежений уже хоч би через обмеженість соціальної структури контингенту в’язнів. Намагання компенсувати обмеженість за допомогою умоглядних проекцій на широке суспільне тло трохи допомагає, проте не може цілковито надолужити структурної соціальної неповноти.

Цей короткий життєпис не міг бути повний, бо він не давня історія, а сучасність.

Кадебісти тепер підкреслюють, що вони — офіцери і роблять те, що їм наказують. Учора робили одне, сьогодні — друге, а завтра, мовляв, може все знову перемінитися... І вони робитимуть дотеперішнє — будуть хапати, душити, нищити. Вони мріють про повернення «нормальних» порядків брежнєвського зразка. І готуються до повернення, перехоплюючи розмови, листи, статті та нагромаджуючи їх у досьє на нас.

Ми мріємо, щоб старе не повернулося. Старе і не повернеться. Але зигзаг, за якого агентурні досьє стануть мате-ріалами звинувачення, виключати не можна. Я можу ризикувати собою, але не маю права наражати на неприємності інших. З огляду на це мушу проминути у своєму життєписі деякі ранні факти та певні імена і цікаві моменти з нашого в’язнівського життя.

Травень 1988 року.

Левко ЛУК’ЯНЕНКО.
с. Березівка, Сибір.

 

 

Переглядів: 642
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua