РубрикиІсторія

Щоб рідне слово розправило крила

Одеса  у  боротьбі  за  відміну  заборон  на  українську  мову

Щоб асимілювати народ, потрібно відібрати в нього мову та знищити власну історичну пам’ять. Цього сотні років домагалися Московська держава та Російська імперія, а згодом і СРСР щодо українців, цілої низки інших, не лише слов’янських, народів. Та особливо жорстоко царська влада пригнічувала українську мову починаючи з другої половини ХІХ — початку ХХ ст. У численних указах заборонялися українські вистави, публічні виступи, ввезення книг українською мовою в межі імперії, навіть друк пісень з нотами.

Українська громадськість у відповідь посилювала спротив царським указам і наполегливо впроваджувала українську мову в широкі верстви суспільства, науку, культуру, літературу, боролася за її визнання. У цьому напрямку плідно працювали українські «Громади», в яких гуртувалася в основному українська інтелігенція. До речі, в Одесі з 1870-х років діяла одна з найбільших українських «Громад», яких на початок ХХ ст. в Російській імперії було більше двадцяти — від Санкт-Петербурга (перша заснована наприкінці 1858-го), Москви і Катеринодара до Києва, Херсона та Одеси.

Символом діяльності «Громад» стала постать і невмируща творчість Тараса Шевченка. Так, одеська «Громада» проводила щорічні вечори пам’яті великого Кобзаря, збирала кошти на пам’ятник і школу його імені у Каневі, друкувала твори Тараса Григоровича та інших українських авторів з усієї України та з-за її меж.

Своєрідним рупором одеської «Громади» стала газета «Одесский вестник», яку редагували П. Сокальський та П. Зелений. В одній із передовиць до своєї газети П. Зелений писав: «… Ми обстоюємо допуск малоросійської літератури й відкритого вживання малоросійської мови… Дивовижно, зрештою, що малоросійська мова чомусь вважається ніби шкідливою в той час, коли фактично існують і юридично визнані література польська, татарська, єврейська, німецька, румунська, грузинська й ін.». Звичайно, цензура не допустила до публікації цю статтю, але вченому-літературознавцю Григорієві Зленку вдалося відшукати її в архівах П.О. Зеленого. Павло Зелений намагався видати у 1882-у газету українською мовою, як додаток до «Одесского вестника», під назвою «Землероб» — для українського селянства.

Слід зауважити, що за матеріалами першого перепису населення Російської імперії у 1897 році в ній проживало близько 135 мільйонів осіб, 70 мільйонів з яких не були росіянами. Тому імперія і спрямувала свою політику на пришвидшену русифікацію близьких за мовою, історією, релігією та культурою народів, передусім українців і білорусів. Відповідно до царських циркулярів саме слово «Україна» опинилося під забороною. Цензура заміняла його словами «Малоросія», «малоросіяни», термінами «Южная Россия», «Юго-Западный край», «Новороссия» та ін. Щоправда, у деяких наукових словниках допускалися терміни, пов’язані зі словом «Україна» (з пісні, як то кажуть, слів не викинеш), наприклад, «украинский плуг» (не соха), «украинский рогатый скот» (сіра порода волів) тощо, але то були винятки.

Одеські «громадівці» зайнялися активною роботою зі збирання термінології для російсько-українського словника. Цьому напрямку наукової роботи одеситів сприяв М. Комаров. Оскільки через заборону українського друкованого слова в Російській імперії словник було заборонено видавати, за сприянням І. Франка його 1893 року почали друкувати у Львові. Четвертий том вийшов у 1898-у в друкарні НТШ під назвою «Словарь російсько-український. Зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка» (під псевдонімами — М. Комаров та одеська «Громада»). Над підготовкою словника «громадівці» працювали близько двадцяти років. Це була надзвичайно важлива справа — довести окремішність і самостійність укра-їнської мови в умовах заборон на неї з боку самодержавства.

З початком ХХ ст. у середовищі українських письменників з’являються нові підходи, нові сюжети і форми, нові думки. Так, молодий поет і прозаїк, автор «Донецьких сонетів» М. Чернявський гостро відчув процес змін в українській літературі. Проживаючи у Херсоні, в 1901 році він писав: «Старе в нашій літературі (і письменники, і форми, і дух письменства) з кожним днем дедалі більше старіє, — треба усе те поновляти, коли не хочемо тягтися у хвості інших народів». Ідею змін в літературі М. Чернявський почав втілювати в життя разом з М. Коцюбинським. Альманах «З потоку життя» завершив остаточне утвердження думки, що оновлення художньої прози на початку ХХ ст. пов’язане не так з розвитком тематики (хоча й це відіграло свою роль, якщо мати на увазі світову, наприклад), як з процесом поглиблення її психоло-гізації та зміною художньої мови.

Ще один новатор української літератури М. Вороний у 1901 році звернувся зі сторінок львівського «Літературно-наукового вістника» до українських письменників з відкритим листом, що набув значення своєрідного маніфесту українського модернізму. В ньому він закликав до «європеїзму», пошуків нових шляхів у поезії, до написання творів, «де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би до того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибною таємничістю». З усіх куточків України до Одеси, де мешкав тоді М. Вороний (був членом одеської «Громади»), почали надходити твори різнопланового характеру. І виданий у 1903 році в Одесі альманах «З-над хмар і з долин» став початком українського модернізму в письменстві.

Потреба гуртувати творчу молодь сприяла М. Чернявському у підготовці чергового модерністського альманаху, який вийшов 1905-го в Херсоні під назвою «Перша ластівка». Саме в цьому альманасі М. Чернявський відкрив низку молодих модерністських поетів — В. Пачовського, П. Карманського, О. Луцького.

Традицію публікації нових українських поетів і прозаїків продовжив в Одесі І. Липа. Він розпочав збір матеріалів для збірника під назвою «Багаття», який вийшов улітку 1905-го в Одеській військовій друкарні. У цьому збірнику були представлені твори досвідчених і молодих письменників з усієї України і з-за кордону. Підготовка до видання тривала не один рік. За цей час до Одеси надходили листи з віршами і прозою від Я. Жарко з Маріуполя, М. Вороного з Києва, М. Чернявського і Дніпрової Чайки з Херсона, П. Карманського з Рима, М. Литвинович з Відня і Чернівців. Саме в «Багатті» дебютував молодий О. Кандиба, який під впливом І. Липи ставав на шлях національного поета під псевдонімом О. Олесь.

Південь України в розвитку української літератури був надзвичайно активним. Одеса і Херсон виданням нових книг, в основному завдяки сприянню місцевих «громадівців», істотно доповнювали загальноукраїнський модерний літературний процес.

Проблема українського книгодрукування в умовах заборони стояла досить гостро. Спроби видання українських книг розпочалися ще з кінця ХІХ ст. у Санкт-Петербурзі і Києві. Цю традицію на початку ХХ століття продовжили й Одеса та деякі інші південноукраїнські міста.

В Україні назріла потреба перевидати роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Зробити це взявся одеський бібліограф та історик М. Комаров у друкарні відомого на всю імперію книговидавця та літо-графа Ю. Фесенка (ця друкарня розташовувалася по вул. Ришельєвсь-кій, 47, будівля збереглася донині).

Підготовка М. Комаровим до видання «Чорної ради» була в полі зору не тільки української громадськості Одеси, а й усієї України. Про це свідчить листування з М. Комаровим таких визначних українських культурно-освітніх діячів, як С. Єфремов, Є. Чикаленко, М. Лободовський, О. Лотоцький, М. Лисенко, В. Леонтович, П. Стребницький, М. Чернявський, І. Шраг. Вони постійно запитували про стан справ з підготовкою цього видання і ви-словлювали свої поради. Друге видання роману на підросійській Україні вийшло в Одесі 1900 року накладом 3,5 тисячі примірників і швидко розійшлося.

Чергове видання «Чорної ради» розпочалося відразу ж. М. Комаров залучив до ілюстрування книги відомого одеського художника

А. Ждаху. Ілюстрації А. Ждахи набули політичного забарвлення, і міністерство внутрішніх справ заборонило друкування роману. Це викликало велику стурбованість та широкий резонанс серед українських діячів. Врешті роман вдалося видати в 1901 році в друкарні

Ю. Фесенка з 16 малюнками А. Ждахи, але без заголовного малюнка на обкладинці книги, який вилучили та надіслали до Петербурга в головне управління у справах друку. Як зазначала О. Куліш в одному з листів, весь текст цього роману поданий в одній картинці.

Саме на перевиданні роману П. Куліша яскраво простежується співпраця одеських книговидавців з відомим художником. Цікаво те, що всіх їх духовно об’єднувала українська справа, а організаційно — участь в одеській «Громаді».

Видання «Чорної ради» набуло значного розголосу в Україні. Так, у херсонській газеті «Юг» була вміщена бібліографічна довідка з приводу нового видання «Чорної ради»

П. Куліша в Одесі. Подібна інформація була надрукована і в «Киевской старине».

Окрім «Чорної ради», в одеській друкарні Ю. Фесенка вийшла ще ціла низка різножанрових українських книг. Так, у 1902 році була на-друкована книжка Є. Чикаленка «Розмови про сільське хазяйство», з порадами для селян. А. Конощенко зібрав і впорядкував українські пісні з нотами, які того ж року побачили світ в Одесі. Андрій Михайлович Конощенко (Грабенко) був родом з Херсонщини, працював статистом у Херсоні, був визначним українським фольклористом, етнографом, музикознавцем, письменником, художником-аматором. Він зібрав близько 400 пісень. Згаданий збірник був присвячений українському композитору М. Лисенку з нагоди 30-літнього ювілею його педаго-гічно-музичної діяльності. У 1903-у вийшов «Збірник українських пісень з нотами», упорядкований А. Хведоровичем.

У 1902 році в Миколаєві з’явився друком збірник «Ураїнські юмористичні сцени і оповідання». Зібрав й упорядкував Пущанський-Кривий (Т. Безшлях). Наступного, 1903-го, в Одесі він видав «Фантазію югового руського народу» під назвою «Не любо — не слухай, брехать не мішай».

У Херсоні місцева інтелігенція також намагалася видавати книги та журнали українською мовою. Однак більшість з них була надрукована в українському правописі ро-сійськими літерами, — такою була умова цензури, яка будь-якими засобами і способами намагалася не допустити виходу українських книг українською абеткою. За підрахунками Б. Кравченка, між 1900 і 1904 роками цензорам було надіслано 45 українських рукописів, але тільки 22 одержали дозвіл на друкування. («Буквар» О. Потебні було відхилено). В Одесі з початком 1900 року заборонили до друку «Неофіти» Т. Шевченка та «Отруй-зілля» О. Степового. Восени 1900-го заборонено видавати «Чого стоїть Шевченко яко поет народній» П. Куліша, «Було колись» і «Невольник» Т. Шевченка, казку «Запоріжці» і повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького.

Одеська українська «Громада» працювала не тільки над книговиданням, розвитком національної культури та розповсюдженням широкої інформації про українське життя у всій підросійській Україні, а й допомагала матеріально і в наданні інформації українським діячам в австрійській Україні. Так, в одному із своїх листів до М. Комарова в Одесу з Нового Санча в Галичині В. Яворський просив у 1904 році гроші та інформацію для видання у Відні часопису «Ruthenise Revue» — для ознайомлення авст-рійського громадянства з українськими проблемами. Цей журнал користувався популярністю, статті з нього передруковували німецькі, французькі, англійські, італійські, данські та американські видання. Оскільки часопис виходив з 1903 року і повідомляв про відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, французька преса заговорила про українську літературу.

Анатолій МИСЕЧКО,
кандидат історичних наук, доцент ОНУ ім. І.І. Мечникова.

(Далі буде).

Переглядів: 854
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua