РубрикиОпитування

Євромайдан: критичний розкол між владою і суспільством

Чим більше влада вдається до репресій стосовно Євромайдану, тим глибший розкол між нею і суспільством. Політичної розправи над своїм народом не сприймають громадяни в усіх регіонах, незалежно від політичних уподобань.

Світоглядну сутність Майдану спробували означити соціологи. Про його глибинні причини і перспективи «Дзеркало тижня. Україна» розмовляло з директором фонду «Демо­кратичні ініціативи» Іриною БЕКЕШКІНОЮ.

Ставлення
до Євромайдану: регіональні відмінності

— На думку більшості населення, основні причини виходу людей на Майдан — непідписання Угоди про асоціацію з ЄС, побиття правоохоронцями студентів і взагалі — «протест проти всього життя», тобто бажання змінити владу, змінити життя в країні. Однак частина населення (24%) переконана, що люди там стоять за гроші. Так вважають у Південному (43%) та Східному (43%) регіонах, і цим значною мірою ви­значається ставлення тамтеш­нього населення до Майдану.

Причини протестів і вимоги протестувальників досить радикальні. І хоча переважно населення їх підтримує (45% проти 36% тих, хто не підтримує), розподіл проходить по лінії Схід—Захід. А тому в переговорах із владою насамперед треба орієнтуватися на вимоги, які об’єднують Схід і Захід. Очевидно, насамперед — це звільнення за­арештованих учасників Майдану, припинення репресій (63% підтримують, не підтримують усього 24% населення), покарання винних у побиттях демонстрантів (61 і 26%, відповідно).

Антимайдан підтримують лише 27%, 57% — ні. При цьому на застосування сили для розгону демонстрантів на Сході погоджуються всього 27%, на Півдні — 30%. До за­провадження НС на території всієї країни позитивно ставляться лише 17% респондентів на Сході й 11% — на Півдні. Тобто силові методи неприйнятні навіть для прибічників влади.

За переговори між владою й опозицією виступало понад 70% населення всіх регіонів (цей відсоток скрізь був приблизно однаковим). На самому Майдані таких «примиренських» настроїв значно менше. Коли ми робили виміри, стаціонарний Майдан у думках «за» і «проти» розділився приблизно навпіл. Тому частина його буде незадоволена переговорами з владою, тим більше після силового загострення ситуації.

— У політичних репресіях з боку влади впевнений 51% респондентів, не згодні з цим 28%. 50% населення переконані, що влада використовує кримінальні справи для боротьби з політичними опонентами, а 23% — що учасники акцій протесту, на відміну від представників влади, порушували закон. На думку 55% громадян, правоохоронці жорсткіше ставляться до опозиційних сил. 24% вважають, що ставлення однакове.

— Навіть на Сході, який переважно підтримує владу, 40% респондентів вважають, що вона вдається до полі­тичних репресій, і стільки ж заперечують це. На Півдні — 30 і 49%, відпо­відно. Однаковим ставлення правоохоронців до людей по різні боки барикад вважають усього по 33%.

По 43% жителів Сходу і Півдня вважають Майдан проплаченим. І це вочевидь на совісті окремих, не тільки українських, ЗМІ, які є там основними джерелами інформації. Значно більше, ніж в інших регіонах, на Півдні довіряють російським ЗМІ, — 47%.

Очевидно, що на Сході і Півдні вже сформувалися «антимайданні» настрої. На мій погляд, найбільша вина — як нинішньої опозиції, так і попередньої влади — у тому, що, замість рухатися на Схід і Південь, вони боролися за спільний західний електорат.

На якому понурому
тлі зазвучав Майдан

— Українці не довіряють політичним і державним інститутам, підтримуючи вимоги Майдану. Так, за відставку уряду М.Азарова виступало 48% громадян; міністра внутрішніх справ В.Захарченка — 49%. За відставку В.Януковича і проведення дострокових президентських виборів — 43%. За обмеження влади президента і повернення до Конституції 2004 року — 40% громадян.

Президентові України в цілому не довіряють 62% респондентів, ВР —75, уряду — 66, міліції — 71, СБУ — 58, судам — 72, Конституційному суду України — 63, прокуратурі — 69%. Політичним партіям не довіряють 66% опитаних. М.Азарову — 66%, В.Захарченку — 62, А.Клюєву — 57, В.Рибаку — 64%.

— Державних інституцій у громадській думці нема — всі у глибоких мінусах. Навіть Збройні сили, яким раніше довіряли. Зате зростає довіра до недержавних: громадських організацій (41%), ЗМІ (56%). Стабільно довіряють церкві 65%.

Опозиція за показником народної довіри також у мінусах, але «менш глибоких»: якщо в Азарова баланс довіри-недовіри становить 36%, то в Яценюка —17%. Кличко і Порошенко за цим балансом ви­йшли на нульовий результат (перший при цьому втратив 20%, а другий підвищив його на 30%).

Політичні партії в громадській думці дискредитовані, як і правосуддя, і правоохоронні органи. Захарченку не довіряють у жодному регіоні країни. Але для Сходу та Півдня одіозний міністр — «свій», і «нічого його «здавати» Майдану»…

— Баланс довіри-недовіри опозиційних політиків негативний, однак у представників партії влади він ще нижчий. 43,4% громадян підтримували вимогу Майдану про відставку Януковича і проведення дострокових парламентських виборів. Проти виступали 45,8%.

Чи можуть наступні події на Майдані і застосування до нього сили змінити політичні пріоритети? Здається, чинна влада за останній тиждень розгубила рештки довіри своїх виборців. Що може остаточно дискредитувати владу в очах жителів усіх регіонів?

— Гадаю, останні події, особливо застосування сили, ще більше поляризують населення. Там, де Майдан не підтримують (а це 42% населення), незважаючи на всі розчарування, рейтинг Януковича може зрости. Там, де підтримують (52%), зросте готовність проголосувати за будь-якого кандидата від опозиції. Поки що зростає рейтинг Кличка.

Суспільство постійно відчуває потребу в новій політичній силі, і вони виникають, швидко здобуваючи популярність («Фронт змін», «Сильна Україна», «УДАР»). Але можуть і втратити її, як партія Тігіпка. Проблема в тому, що в нас «хоч яку партію будуй, все одно виходить КПРС». Не з’являються партії в європейському сенсі — з чіткою програмою, внутріпартійною демократією, прибічниками-волонтерами. У нас вони виникають навколо лідерів і фінансуються великими фінансовими групами (тому від них і залежні). Партії не здатні абсорбувати реальних суспільних активістів саме тому, що ті активні й «неслухняні».

Цілком можлива поява нових партій на основі громадських орга­нізацій, які проявилися на Майдані. Хоча це й проблематично: там надто багато лідерів, кожен із яких захоче бути першим. Про «трьох гетьманів» — це вже невід’ємна характеристика українства.

— Суспільна рівновага у країні руйнувалося довго. Протягом минулого року, на думку 61% опитаних, ставлення влади до громадян змінилося на гірше. 69% вважають, що погіршилося ставлення громадян до влади. Чи можуть ці факти стати передумовами прагнення до народовладдя? Чи не свідчать про це останні масові протести в регіонах, захоплення ОДА?

— Впевненість громадян у тому, що демократія в країні не функціонує, зростає з року в рік. У нашому опитуванні про зміни у 2013-у, крім погіршення ситуації в соціальній сфері, громадяни відзначили проблеми у сфері дотримання демо­кратичних принципів: ситуації з дотриманням прав та свобод (52% відзначили погіршення, 7% — поліпшення), у сфері дотримання законності держслужбовцями (51 і 7%, відповідно).

Тобто більшість громадян, з одного боку, вважає, що найкращим політичним режимом для України є демократія, з іншого боку — що вона в нас не «працює». Люди не вірять у дієвість звичайних демократичних механізмів, якими можна вплинути на владу, не вірять судовій системі і дедалі більше розчаровуються у виборах та політиці. Тому вибух силового протесту був прогнозованим. Але ніколи не можна передбачити, що й коли стане пусковим механізмом.Ще після 2004-го я вивела формулу: революції виникають там і тоді, де й коли перестають працювати механізми демо­кратії. І якщо вони не будуть запущені в Україні (чесні змагальні вибори, повернення парламентові «місця для дискусій і рішень», звітність влади в рішеннях і діях, судова реформа тощо), то майдани різного масштабу повторюватимуться постійно. Оскільки ж Рубікон силових методів уже перейдено, то протести будуть радикалізуватися.

— За шкалою «диктатура—демократія» Україна має гнітючий вигляд...

— Традиційно і експерти, і населення вміщують Україну десь посередині між демократією та диктатурою (зазначимо, це було до прийняття одіозних законів 16 січня). Однак усього 25% наших громадян згодні обміняти свободи і громадянські права на достаток. А ще недавно готових поступитися своєю свободою за шмат ковбаси було 30%. Готові зазнавати матеріальних труднощів задля свободи і дотримання всіх громадянських прав 45% громадян.

— Який вигляд мають українці у дзеркалі соціальних протестів?

— Захід України — дуже пасіонарний: 62% вважали, що в регіоні будуть масові виступи протесту, і готові були взяти в них участь. Це надзвичайно високий показник. У Центральному регіоні таких 28%. У Києві — 40%. Це досить висока готовність. Навіть у разі силового розгону Майдану в Києві Західний регіон вируватиме. І якщо влада не піде на переговори, то матиме там Вандею. І в Києві — теж.

Обіцяли вийти на акції протесту загалом по країні 26% громадян — вийшло 12%, що теж досить багато. На Півдні і Сході — 15 і 12%, відповідно. Там частіше виходять на економічні протести, рідше — на ціннісні. Спільну мову між усіма регіонами країни знайти можна, якщо говорити про соціальні та соціально-економічні проблеми.

— Чи зросте кількість людей, які цікавляться політикою (наприкінці минулого року таких було всього 10%), залучених у громадську діяльність (було 11%)? Чи стане Майдан «пусковим механізмом» для наступної більш активної участі громадян у мітингах та демонстраціях? Згідно з результатами опитування, люди воліють брати участь у традиційних акці­ях соціального протесту — у виборчій кампанії (32%), санкціонованих мітингах та демонстраціях (23%), страйках (8,5%). Чи розшириться «спектр» протестів, ви­пробуваних на Майдані, після того, як протистояння скінчиться?

— Очевидно, що інтерес до політики зростатиме. 2005-го, після помаранчевої революції, кількість тих, хто дуже цікавився політикою, збільшилася з 11% до 21%, а зовсім байдужих — зменшилася з 21% до 11%. Зростатиме і відсоток людей, залучених у громадську діяльність. Сподіваюся, люди не повторять фатальної помилки і, відчувши себе демобілізованими, не розійдуться по своїх кутках, очікуючи, коли нова влада зробить їм «добре».

Методи ж громадської активності залежать від того, наскільки працюватимуть механізми демократії. Але можна передбачити, що готовність брати участь у мітингах та демонстраціях у будь-якому разі зросте. Оскільки поки що тільки вони є досить дієвим методом відстоювання своїх прав та інтересів.

— До жодного з громадських об’єднань не належать 87% українських громадян. Є членами громадських організацій 3% респондентів, політичних партій — близько 5%. Соціуму тяжкувато опиратися на власні плечі…

— Як засвідчило наше опитування на стаціонарному Майдані, 11% його іногородніх учасників привезли партії, 11% — громадські організації. Решта 80% приїхали самі й організувалися вже на місці. Тож зараз основне питання полягає в тому, чи зможе ця значною мірою стихійна спільнота зорганізуватися в структуроване громадянське суспільство. Здатність до самоорганізації люди довели — але чи не вичерпається вона разом із Майданом?

Європейці
без Союзу

— Дедалі більше наших людей вважають себе європейцями, — за це висловилися 44% опитаних...

— Ще кілька років тому таких було 25%. Тож кількість європейців у країні збільшилася вдвічі. Очевидно, що це пов’язано з Євромайданом.

— Пріоритетним для країни вважають вступ до ЄС 46,8% респондентів, до Митного союзу — 36%. Переконані в тому, що Угоду про асоціацію з ЄС треба було підписати, — 46,1% громадян. Це багато чи мало?

— Прибічників євроінтеграції — більше. Проти Угоди з ЄС виступило 39% опитаних. Слід також пам’ятати, що кількість прибічників євроінтеграції і МС зрівнялася тільки у 2011 році (тоді йшлося про економічний союз із Росією, Білоруссю та Казахстаном). Доти при альтернативній постановці питання люди віддавали перевагу союзу з пострадянськими країнами. Чому сьогодні інакше? Насамперед — підростає молодь, більш орієнтована на Європу.

Що стосується результатів можливого референдуму про МС, то проти нього висловилися 45,6% громадян, за — 35,3%. Водночас за вступ до ЄС на референдумі проголосували б 48,2% респондентів, проти — 36%.

— Серед можливих наслідків непідписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС респонденти відзначили: погіршення міжнародного іміджу (25,8%), курс на вступ до МС (17,6%), посилення тиску Росії на Україну (21,3%). Масові акції протесту прогнозують 23,5% опитаних, поглиблення розколу між прибічниками і противниками євроінтеграції — 15,2%, посилення авторитарних тенденцій — 14,6%. Серед негативних наслідків підписання Угоди про асоціацію з ЄС погіршення відносин з Росією та країнами СНД назвали 29,4% тих, хто відповів.

— Увесь очікуваний негатив пов’язаний із Росією — від закриття російських ринків до погіршення відносин із цією країною.

— Чи реальні прогнози щодо сьогод­нішньої політичної ситуації в Україні?

— Ми намагаємося прогнозувати ра­ціональний перебіг подій, але вони йдуть якимось ірраціональним шляхом, лише погіршуючи ситуацію, роблячи її більш напруженою. Раціональний шлях — коли владі й опозиції треба сідати за стіл переговорів, й остання має трохи знизити рівень вимог, щоб частину їх було виконано. Але ми бачимо, що влада не готова йти на жодні поступки. Понад те — вона ухвалює дедалі більше репресивних законів і заходів, щоб потім торгуватися щодо них. Закони від 16 січня я сприймаю саме так: їх ухвалили спеці­ально, щоб потім сперечатися про це за столом переговорів: десять років давати протестувальникам чи, скажімо, шість…

Ірина КИРИЧЕНКО.

Довідково. Дослідження громадської думки проводилося в усіх регіонах України з 20 по 24 грудня 2013 року фондом «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова. Опитування здійснене в рамках проекту Громадського соціологічного консорціуму за фінансування фонду «Вiдродження» та програми МАТРА посольства Королівства Нідерландів.

Джерело: http://gazeta.dt.ua/socium.

 

Переглядів: 3040
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua