РубрикиІсторія

Публічна бібліотека та її очільники

Перші бібліотекарі — 1829—1852

Продовжуємо публікацію матеріалів, присвячених 185-річчю заснування Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького (див. «ЧН» за 11.01.2014)

Цілком зрозуміло, що ефективність діяльності будь-якої установи, незалежно від спрямування, навіть при стабільному фінансуванні, значною мірою обумовлена людським фактором. Заснування бібліотеки цю тезу переконливо підтвердило. Ще більше у цьому переконуєшся, знайомлячись з її майже двохсотлітньою історією.

Збільшення фондів і попиту на книги, їх доступність створювали ситуацію, яка потребувала бібліотекаря-просвітянина, свідомого своєї місії. У різний час Одеську міську публічну бібліотеку очолювали особи, які зробили посильний, а в окремих випадках видатний внесок у її розвій, що не обов’язково залежало від терміну перебування на посаді бібліотекаря: А.-Ф. Спада (1829—1842), М.Н. Мурзакевич (1843—1852), А.Б. Ашик (1852—1854), М.І. Керстич (1854—1868), М.Ф. де-Рибас (1858—1882), В.О. Яковлєв (1882—1896), М.Г. Попруженко (1896—1919).

Антон Спада (1829—1842)

Зростання ролі бібліотеки у культурно-освітньому житті суспільства привертало й належну увагу дослідників. В Одесі піонером цієї справи був Михайло Никифорович Мурзакевич (1806—1883). Він, зокрема, залишив цікаву статтю про свого попередника на посту бібліотекаря Анатолія (Антона Францевича) Спаду (1779 (?)—1843), надруковану в «Записках Императорского Одесского общества истории и древностей» за 1844 рік.

Саме цьому вихідцю з Італії, раніше підданому Великого герцогства Тосканського, випала честь першим очолити Одеську публічну бібліотеку. 1801 року він приїхав до Росії, жив у Петербурзі, а з 1819-го і до своєї смерті — в Одесі.

У кар’єрі Антона Спади вирішальну роль відігравали місцеві аристократи й чиновники, зацікавлені, зокрема, в біографічних дослідженнях останнього. Писав Спада винятково французькою мовою. Так, у столиці він користувався протекцією князя Белосельського, в Одесі — спершу князя В.П. Кочубея, а згодом президента Товариства історії і старожитностей графа О.С. Строганова, а також графа М.С. Воронцова. Не останню роль у призначенні Спади бібліотекарем Одеської міської публічної бібліотеки відіграла та обставина, що він мав звання «почесного бібліотекаря» Імператорської публічної бібліотеки в Петербурзі — закладу, який для одеситів служив прикладом. А.-Ф. Спада належав до кола Воронцова-Льовшина, він також співробітничав з газетою «Одесский вестник», яка, як відомо, ініціювала створення бібліотеки. Відомо також, що Спада був у числі перших жертводавців книг для бібліотеки.

Сучасники ставилися до Антона Спади не без іронії. Як писав свого часу Микола Мурзакевич, «занимался этой обязанностью (бібліотекаря) сколько преклонные лета дозволяли», віддаючи перевагу написанню французьких віршів та статей про драматичне мистецтво. Частину коштів, які призначалися для придбання книг до публічної бібліотеки, він не соромлячись витрачав на подарунки актрисам. М.С. Воронцов, а також наступники О.І. Льовшина на посту градоначальника вибачали йому подібні вольності, цінуючи його як освіченого й цікавого співрозмовника та бажану в світському товаристві особу.

Як зазначав у своєму історичному нарисі Михайло Попруженко, при Антоні Спаді бібліотека часто була зачинена, а взимку не опалювалася, і взагалі перебувала «під замком». Місто, яке фінансувало бібліотеку, фактично не цікавилося цією установою аж до 1865 року, коли бібліотека, як уже зазначалося в попередній публікації, повністю перейшла у відання міської думи. Не фіксувалося відвідування бібліотеки та книг, які читали. Навіть облік книг, що були придбані (переважно іноземні видання), вівся недбало, а книги закуповувалися безсистемно. З огляду на своє виховання та освіту тодішній бібліотекар не цікавився вітчизняними виданнями, і ті російськомовні книги, які надійшли в 1830 роки, як стверджує М.Г. Попруженко, надходили переважно із канцелярії градоначальника Льовшина або від жертводавців.

Задля справедливості відзначимо, що найбільша заслуга Антона Спади на посту бібліотекаря полягала у започаткуванні генерального каталогу («Catalogue gйnйral…») із 374 аркушів, який він, швидше за все, склав на пропозицію О.І. Льовшина. Каталог мав 22 розділи і включав переважно видання іноземні та стародавніми мовами, за винятком журнальної російської періодики. Бібліотека набула характеру переважно наукової, і цю особливість вона зберігатиме й надалі. На початку 1843-го, тобто коли Спада відійшов від справ, бібліотека нараховувала близько 3 тисяч видань (8758 томів)*. За 12 років служби Спади на цьому посту установа навіть не подвоїла власного фонду.

Микола Мурзакевич (1843—1852)

Після смерті першого бібліотекаря виникла вакантна посада, на яку претендували не тільки одесити, але й москвичі. До честі графа Воронцова, перевага була віддана людині, яка пов’язала своє життя з Одесою, відрізнялася різнобічністю інтересів і робила чимало для дослідження історії краю — Миколі Никифоровичу Мурзакевичу (1806—1883).

Мурзакевич походив з освіченої сім’ї смоленського священика. Його батько Никифор був автором кількох книг, у тому числі «Истории губернского города Смоленска» (1803). В полі інтересів М.Н. Мурзакевича були історія, археологія, епіграфіка, нумізматика, географія, сільське господарство, статистика, педагогіка.

В часи «порто-франко» Одеса стрімко розвивалася і приваблювала багатьох перспективних людей. Місто гостро потребувало кваліфікованих кадрів, викладачів. М.Н. Мурзакевич з’явився в Одесі у 1830 році на запрошення однокурсника по Московському університету Михайла Кир’якова-молодшого — прогресивного історика, учасника французької революції 1830-го. Мурзакевич пройшов шлях від службовця митниці, асистента викладача ліцею до авторитетного науковця, викладача й адміністратора.

В історію культурного розвитку Одеси він вписав своє ім’я як ініціатор створення Товариства старожитностей, яке постало в 1839-у. Був його секретарем, віце-президентом, директором музею старожитностей, що певний час складав єдине ціле з публічною бібліотекою. Невдовзі, захистивши магістерську дисертацію, став професором Рішельєвського ліцею (1840). Лише на 14-й рік існування Одеської публічної бібліотеки Мурзакевич обійме посаду бібліотекаря (1843—1852). Згодом займе посаду директора Ришельєвського ліцею (1852—1857).

Його внесок у науку, в культурний розвиток Одеси очевидні. Сучасники залишили вичерпну і лаконічну характеристику цієї непересічної особи: «Мурзакевич прост, незамысловат, его характеристики грубоваты, но все это искупается горячей преданностью правде и науке». Справді, можна лише дивуватися кипучій енергії цього чоловіка, його громадській активності, участі в археологічних і видавничих проектах, викладанні, інтенсивній публіцистиці, роботі в якості адміністратора. При цьому жив скромно. Його невибагливість та економність у побуті дозволяла купувати книги, картини й заощаджувати кошти.

Конкретизувати особу М.Н. Мурзакевича дозволяє нова книга Григорія Гусейнова «Між часом і морем» (К., 2013). Це була амбітна і суперечлива особа, педантична в роботі. Як викладач Мурзакевич не користувався авторитетом в учнів — «огромного роста, тучный, великий чревоугодник, наводил на всех страх». Його порівнювали із гоголівським Собакевичем. Грубуватість, уїдливість, крутий норов та заздрісність відштовхували від цього «археолога весьма скромной деятельности» багатьох колег. За ментальністю — типовий «великорос», панславіст, близький приятель М. Погодіна. Відомо, що саме остракізм Мурзакевича, спрямований на «доброго, чесного і люб’язного» (за його ж власним висловом) історика Аполлона Скальковського, зрештою змусило того відмовився від роботи в Товаристві історії та старожитностей.

Водночас Мурзакевич, який користувався покровительством графа Воронцова, був несхитним, принциповим і відвертим у спілкуванні з вищестоящими, що, зрештою, мало для нього сумні наслідки. «Через конфлікт з примхливим попечителем Одеського навчального округу Миколою Пироговим, — читаємо у Григорія Гусейнова, — 1857 року тепер уже непоступливий Микола Мурзакевич отримав поразку і змушений був залишити службу. На ту пору Михайла Воронцова, який міг би захистити віддану йому людину, в місті не було».

Вступаючи на посаду бібліотекаря, Мурзакевич провів ревізію наявних книг, удосконалив каталог, зробивши його російськомовним. Книги систематизувалися за 23 розділами, охоплюючи основні галузі науки. Він виробив план закупівель книг і періодики за галузями знань та історичними періодами, зокрема епохи царювання Катерини ІІ, а також обміну книг за рахунок дублікатів. Для системного поповнення бібліотеки Микола Мурзакевич налагодив співробітництво з різними російськими установами, інституціями Петербурга, Москви, міст Кавказу, які надавали обов’язковий примірник своїх видань одеській «публічці», — Імператорською АН, Міністерством народної освіти, іншими міністерствами й товариствами. Завдяки налагодженій і продуманій роботі на 1852 рік, коли Мурзакевич покинув бібліотеку, посвятивши себе ви­кладанню в Ришельєвському ліцеї, книгозбірня нараховувала 12022 примірники. Якщо зважити, що майже увесь 1843-й, коли тривав прийом та опис бібліотечного фонду і коли кілька років під час Кримської війни бібліотека не діяла, то, фактично, за якихось шість років її фонд збільшився на 3264 одиниці зберігання. Якщо 1843-го бібліотеку відвідало 400 осіб, то в наступні роки ця цифра зросла до 3 тисяч читачів на рік — переважно викладачів, учнів, чиновників і духовних осіб. Навіть сам факт існування подібної статистики свідчить на користь професійного підходу тодішнього бібліотекаря, який встановив «планку» для своїх наступників. Саме за часів управління бібліотекою М.Н. Мурзакевичем вперше був збільшений штат працівників (з’явився помічник бібліотекаря), бібліотека була відділена від Міського (археологічного) музею, і виникла ідея спорудження спеціального приміщення для міської публічної книгозбірні (про це — у наступних публікаціях).

Володимир КУДЛАЧ.

(Далі буде.)

* Тут і далі статистичні дані наводяться за книгою: Попруженко М.Г. Одесская городская публичная библиотека. 1830—1910 г.: ист. очерк. — О., 1911.

Переглядів: 2659
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua