РубрикиІсторія

Європейська ідентичність українців у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої

Продовження. Початок у номерах за 30 листопада та 7 грудня.

У другій половині XIV ст. з падінням Галицько-Волинської держави для українських земель розпочинається новий драматичний період історії, пов’яза­ний з посиленням Великого кня­зівства Литовського і його наступом на Південно-Західну Русь, зумовленим її занепадом у результаті експансії з боку Польщі, Угорщини, нападів татаро-монголів, кримських татар та Османської Туреччини. Майже на три століття, аж до епохи Б. Хмельницького, український народ повністю втратив свою державність. Але, незважаючи на це, формування українського етносу продовжувалося. Українці-русини зберегли свою культуру, свою православну віру, що стало передумовою процесу подальшого націєтворення, формування європейської ідентичності української інтелектуальної і духовної еліти, становлення української державності.

Українські землі за часів
Великого князівства Литовського

Велике князівство Литовське існувало в 1236—1795 роках на теренах сучасної Литви, частини Естонії та Латвії, Білорусі, східної Польщі, західної Московії і більшої частини України. Заснував його литовський князь Міндовг, який у 1230-х—1240-х об’єднав частину литовських та руських племен у Литовській державі. Подальше розширення володінь відбулося у XIV ст., в період правління князя Гедиміна (1316—1341) та його нащадків. У 1322-у Гедимін захопив Житомир, Київ, Канів, Черкаси, Брянськ, Переяслав та інші руські міста. Згодом до Литовського князівства увійшли Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Брацлавщина. Українські, білоруські та частково російські землі становили 9/10 загальної площі князівства.

У 1385 році з метою захисту Великого князівства Литовського від Тевтонського ордену князь Ягайло (1377—1392) уклав Кревську унію з Польським коро­лівством. За руку польської королеви Ядвіги Ягайло зобов’язувався приєднати землі Литви та України до Польської корони й навернути литовців у католицизм. За часів князювання Вітовта (1392—1430) значно поширилася колонізація українських земель на південь та схід, аж до Чорного моря. З метою захисту від кримських татар руське населення Литовської держави звело низку укріплень та замків: Черн — на Дністровському лимані, Кочубей — на місці нинішньої Одеси та кілька фортець на Південному Бузі і нижньому Дніпрі.

Населення українських земель не чинило опору литовським князям, оскільки вони ставилися досить толерантно до існуючого на цих землях ладу. Місцеві руські феодали зберегли свої володіння. Чернігово-Сіверщина, Київщина та Поділля залишилися автономними. Поразка литовсько-руських військ у битві на Ворсклі 1399 року із золотоординськими військами перекреслила плани князя Вітовта про об’єднання литовських і руських земель в межах самостійної Литовсько-Руської держави.

Радомська конституція 1505 року визначила представницький орган станової монархії — двопалатний сейм. Литовська держава мала досить високий рівень децентралізації врядування. Одночасно центральна литовська влада проводила політику ліквідації автономних князівств на руських землях. За адміністративною реформою 1564—1566 років Велике князівство Литовське було поділене на 13 воєводств, на українських землях утворені Київське, Волинське та Брацлавське воєводства.

Важливе значення в житті населення України мав кодифікований збірник законів, відомий під назвою Литовський статут (перше видання — 1529 рік), який опирався на «Руську правду», включав елементи звичаєвого права, а також впроваджував нові європейські юридичні поняття. Мешканці багатьох міст, як-от Львів, Київ, Луцьк, Крeмeнeць, Вoлoдимир, Житoмир тa інші, користувалися так званим магдебурзьким правом. Протягом першого століття після встановлення литовської влади руська мова була визнана офіційною.

Українські землі
за часів Речі Посполитої

На початку XVІ ст. в результаті постійних воєн проти Московії і татар Велике князівство Литовське стало занепадати. Криза досягла критичної межі під час війни з Московським царством, що тривала з 1562-го до 1570-го. В цих умовах Литва шукала порятунку в союзі з Польщею. Підписання Люблінської унії 1 липня 1569 року стало початком утворення нової федеративної польсько-литовської держави — Речі Посполитої (польською мовою «Республіка»), яка проіснувала до 1795-го — до третього поділу Польщі між Російсією, Пруссією та Австро-Угорщиною.

Насправді Річ Посполита більше нагадувала республіку, ніж монархію. Найвищим законодавчим органом держави був сейм (парламент), що обирав короля. У період між сеймами державою керував король разом з обраною сеймом радою резидентів. Крім поляків і литвинів, у Речі Посполитій мешкали русини (українці), білоруси, німці, жмудь, євреї, греки, вірмени, татари, волохи та інші народності. Річ Посполита вела безперервні війни проти Московської держави, Османської імперії, Швеції, Пруссії, кримських татар, а згодом і проти українських козаків.

За рішеннями Люблінської унії українська шляхта зрівнювалася в правах з польською та литовською. Вона виступала за збереження всіх існуючих привілеїв, свободи віросповідання, руської мови в офіційному діловодстві. Українська шляхта була поставлена перед необхідністю вибору між відносно прогресивним конституційним устроєм Польщі та абсолютною монархією Московського царства. Польща була країною з обмеженою королівською владою, гарантованими політичними свободами та становими привілеями, певною релігійною толерантністю, самобутньою ренесансною культурою, що приваблювало українську правлячу еліту.

Литовське князівство, яке вже перестало бути Великим, змушене було передати під контроль Польщі українські землі Підляшшя, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, території, які найдовше зберігали автономію у складі литовсько-руської держави. Литовське князівство певний час зберігало свою автономію, зокрема місцеве самоврядування, військо, скарбницю та систему судочинства. До Польської корони відходили всі українські землі, які раніше належали Литовському князівству. Переважна більшість української знаті підтримала ідею унії, оскільки прагнула здобути права, якими користувалися польські шляхтичі.

Водночас у Речі Посполитій проводився курс на усу­нення українців від участі в міському самоврядуванні, яке в найбільших містах почало зосереджуватися в руках поляків. Здійснювалася фактична ліквідація православної віри — закриття православних храмів і монастирів, насильницьке навернення в католицтво.

З метою розв’язання конфлікту між католиками і православними, об’єднання католицької та православної церков в Україні у 1596 році у м. Бересті (нині Брест) був скликаний церковний собор. У результаті виникла третя церква — уніатська, або греко-католицька. Поділ українців на дві конфесії поклав початок відмінностям між східни­ми та західними українцями.

Привілейований стан польської шляхти справляв значний асиміляцій­ний вплив на українську знать. Вна­слідок цього відбувалося масове її зречення православ’я, перехід у католицизм і полонізація. Українці втрачали свою еліту і свою ідентичність. І все ж значна частина українських магнатів та міщан залишалася відданою своїй вірі і своїй культурі.

Європейський характер української культури
за часів Великого князівства Литовського і Речі Посполитої

Литва і Польща зближували Україну із Західною Європою, відкривали вікно на Захід. Звідти йшли нові культурні впливи, які захопили, насамперед, верхи українського громадянства. Через Польщу Україна по­знайоми­лася з такими течіями в культурі Західної Європи, як Гуманізм і Реформація. За­хідноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в європейських країнах. Багато з них згодом ставали елітою українського народу — визначними громадськими й політичними діячами.

Європейські ідеї Реформації та Відродження поширюються в Україні, сприяючи національно-культурному розвитку українців-русинів. Цьому сприяло виникнення в кінці XVI ст. церковних братств — нових громадських організацій, які брали активну участь у суспільно-політичному, національно-культурному житті українського народу. В умовах наступу Речі Посполитої на українські землі братства організовували й підтримували школи, оберігали пам’ятки історії, культури, цінні книги, літописи. Педагогічні принципи братських шкіл ґрунтувалися на європейських гума­ністичних засадах. Повага до людської гідності, яка виховувалася у стінах братських шкіл, сприяла формуванню громадсько активної людини, здатної відстоювати загальнонародні інтереси. Найбільш активними були Львівське, Київське та Луцьке братства, які очолили національно-культурне відродження в Галичині, на Волині та в Придніпров’ї.

Із XV ст. при університетах Праги і Кракова існували спеціальні бурси для студентів з України. Лише в Краківському університеті протягом ХV—ХVІ ст. здобули освіту 800 вихідців з України. У списках студентів Краківського університету знайдено понад 30 імен уро­дженців Дрогобича та 70 — із Самбора. При Карловому університеті у Празі був створений спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці, білоруси. Студенти з України здобували освіту також у Болонському, Падуанському, Базельському, Гейдельберзькому, Лейденському та інших університетах.

В університетах та інших навчальних закладах Німеччини в другій половині XVII—XVIII ст. навчалося близько 450 осіб з України, у Кенігсберзькому університеті Альбертіна з кінця XVI ст. до кінця XVIII ст. — 250 українських студентів. Пoкaзoвo, щo мaйжe 80% українських студентів — цe мешканці вeликиx мiст, пeрeвaжнo сини ремісників. Частина українських студентів залишалася жити і працювати в Західній Європі. Деякі з них стали видатними представниками західноєвропейської гуманістичної культури.

Ученим європейського масштабу, проповідником гуманістичних ідей і нових досягнень науки був Юрій Котермак (близько 1450—1494), більш відомий світові як Юрій Дрогобич, який вивчав астрономію і медицину в Ягеллонському університеті в Кракові та в Болонському університеті. У 1478-у він отримав ступінь доктора філософії, став професором і протягом 1478—1482 років читав лекції з астрономії в Болонському університеті, а в 1481-у—1482-у був ректором цього університету.

Серед гуманістів українського походження яскравою постаттю був Павло Русин (1470—1517) з міста Кросна (нині воєводство Польщі). Він навчався у Краківському та Грейсвальдському університетах, деякий час працював у Німеччині та Угорщині, викладав римську літературу в Краківському університеті. Павло Русин був першим гуманістичним поетом в українській літературі й одночасно основоположником гуманістичної латинської поезії в Польському королівстві. Перебуваючи за межами України, він завжди підкреслював своє русинське походження, знайомив європейську громадськість з українською культурою.

У багатьох європейських країнах добре знали праці з філософії, публіцистичні твори й промови священика-гуманіста Станіслава Оріховського (1513—1566), уродженця с. Оріхівці Перемишлянської округи Руського воєводства. Він навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському й Болонському університетах. Більшу частину життя прожив в Італії, але слава про нього поширилася по всій Європі. Його вважали неперевершеним оратором, прозвали українським Демо­сфеном і сучасним Цицероном. Стані­слав Оріховський пишався своїм русинським похо­дженням і завжди підкреслював це у своїх виступах.

З Острогом пов’язана діяльність великого українського патріота, активного захисника православ’я, київ­ського воєводи Василя Острозького (1526—1608) — сина великого гетьмана литовського, переможця московських військ під Оршею (1514). Князь Василь Острозький був найвпливовішим з-поміж тогочасних українських магнатів, загальновизнаним меценатом, культурним діячем. Польський король Стефан Баторій назвав його «верховним охоронцем і захисником православної церкви в Західній Русі».

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат історичних наук.

(Далі буде).

Переглядів: 1780
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua