РубрикиОсвіта

Той, хто до чогось прагне, або Про започатковане в Одесі нове свято — День аспіранта

Побачити
у малому велике

Якщо хтось дивився на зоряне небо 14 листопада, то не міг не помітити, як на ньому яскраво засяяла нова зірка, що ознаменувала появу нового свята — Дня аспіранта (з латини — той, хто до чогось прагне).

Не секрет: у наш час наука потерпає від постійного безгрошів’я — фінансування витрат на виконання наукових і науково-дослідних робіт за рахунок державного бю­джету в рази менше, ніж передбачено законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Отже, бодай моральна винагорода для людей, які стали на тернистий шлях науки, багато важить.

Зародився цей проект у стінах Одеського національного політехнічного університету, на кафедрі історії та етнографії України, яку (щоправда, за цей час вона не раз міняла назви) вже понад 30 років очолює доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Григорій Гончарук.

— Наша ініціатива, — розповідає Григорій Іванович, — продиктована простим бажанням привернути більше уваги до молоді, яка твердо вирішила присвятити своє життя науці. До того ж, це логічно: якщо є День студента, то чому нема Дня аспіранта? Студенти, як показує практика, бувають різними за своїми здібностями, талантом, поведінкою, за зібраністю, за своїми природними якостями. Є ті, які хочуть вчитися, і ті, які не хочуть. Останні прогулюють лекції, отримують незадовільні оцінки і, взагалі, легковажно ставляться до підготовки в оволодінні професією. Так ось, для них, бачите, є свято, а для творчих, сумлінних, відповідальних молодих дослідників — нема. Заповнюючи цю прогалину, ми керувалися, насамперед, принципом справедливості.

— Вже науково доведено, — продовжує професор, — що тільки 15 відсотків від усіх студентів здатні займатися науковою діяльністю, а з цього числа лише чотирьом відсоткам під силу піднятися на стрімкі вершини науки. То як же не любити і не опікати цей передовий загін нашої молоді?! Тут збігаються інтереси держави, навчального за­кладу, кафедр, наукових керівників аспірантів, їхніх батьків і, зрештою, самих дослідників. Адже кожен аспірант і сам зацікавлений в тому, щоб вийти на новий рівень своєї діяльності, щоб стати кандидатом наук й отримати мандат для подальшого свого зростання. Я задоволений тим, що на нашій кафедрі близько трьох десятків дослідників стали кандидатами наук і доцентами, а четверо — докторами наук, професорами.

У цьому факті — весь Гончарук зі своїм проникливим розумом, нестандартним підходом до, здавалося б, дуже буденних речей, з умінням побачити у малому велике, з доброзичливим ставленням до молодих дослідників. Він завжди сповнений нових ідей і конкретних задумів. Направду дивує його невгамовна натура і надзвичайна працездатність. «Де сили черпаєте?» — запитав його. «А я родом з козацького села, мені гени допомагають», — відповів.

З невгасимим
інтересом

Одна з провідних тем дослі­джень колективу кафедри — історія Народного руху України, діяльність якого, по суті, й привела нашу країну до відновлення державної незалежності.

Великим здобутком кафедри, який важко переоцінити, є проведення восьми всеукраїнських наукових конференцій під назвою «Народний рух України: місце в історії та політиці».

Імпульсом до скликання першого такого форуму, який відбувся у 1994 році, стала ситуація, коли із зростанням авторитету Руху посилився потік інформації, що мав на меті його дискредитацію. У тих умовах історики і політологи вважали своїм обов’язком об’єк­тивно і правдиво висвітлити цілі, етапи розвитку та зміст діяльності Руху з часу його заснування. Тоді на адресу оргкомітету свої заявки і тези виступів надіслали 76 авторів, причому всі українською мовою. Змістовну доповідь зробив лідер НРУ В’ячеслав Чорновіл.

Такі конференції, крім 1994-го, відбулися також у 1996, 1998, 2000, 2001, 2005, 2009, 2011 роках. Усі вони проведені на базі Одеського національного політехнічного університету. І те, що це технічний виш, лише посилює до них інтерес і підвищує оцінку роботи кафедри історії та етнографії України. Матеріали конференцій опубліковано окремими збірками. Серед їх авторів бачимо таких відомих діячів, як Дмитро Павличко, Іван Драч, Лесь Танюк, Геннадій Удовенко, Борис Тарасюк та інші. У цьому ж переліку — викладачі ВНЗ і представники науково-дослідницьких структур всієї України.

— Сьогодні, — каже Григорій Іванович, — ми готуємося до ІХ конференції, яка буде присвячена

25-річчю Народного руху України. Плануємо її провести у травні наступного року. Участь у ній візьмуть члени центрального проводу НРУ, громадсько-політичні діячі, народні депутати та науковці з усіх регіонів України. Переконаний, що й ця конференція стане вагомим внеском у подальше дослідження історії та діяльності НРУ.

Розповідь про цей напрямок роботи була б неповною, якби не за­значити те, що й сам керівник кафедри є автором понад 20 книжок на животрепетні теми становлення державності, політичної боротьби, як загалом в Україні, так і на Одещині, у тому числі й присвячених українському національно-визвольному руху. Одна з найважливіших праць на цю тему — видання «Народний рух України. Історія».

Кожна книжка Григорія Гончарука викликала жвавий інтерес у полі­тиків, представників громадськості і преси. А історія НРУ завдяки втручанню одного із землячків — не будемо називати його прізвища — навіть переросла у судовий конфлікт між ученим і керівниками НРУ, який Григорій Іванович виграв. Свого часу про це широко писалося в різних виданнях. А ми в цьому зв’язку відзначимо послідовність, вміння відстоювати свою позицію і непоступливість у принципових речах Григорія Гончарука. Сьогодні автор готує до друку друге видання цієї праці, а кафедра — «Історію Руху» у чотирьох томах.

А ще Григорій Іванович активно співпрацює з газетами, відгукуючись на актуальні події сучасності. Він — автор кількох сотень таких публікацій.

Зважаючи на все це, однодумці і колеги вченого справедливо вирішили, що велика робота, проведена ним, заслуговує на особливе відзначення.

Фахівці: «Висунути на Державну премію».
Чиновники промовчали...

Одеський національний політехнічний університет висунув на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки України цикл монографій (шість книг) під загальною назвою «Про визвольний рух за незалежність України 1944—1991 рр.», авторами яких є доктор історичних наук Григорій Гончарук, кандидати історичних наук Олександр Нагайцев (посмертно) та Олена Шановська. Чотири книги написані на основі унікальних, раніше ретельно прихованих документів, до чого не спромігся жоден колектив істориків.

Цьому висуненню передувала рекомендація всеукраїнської конференції з міжнародною участю «Національна революція: загальноєвропейська традиція та український контент» (2012, м. Івано-Франківськ), схвальна оцінка академічного видання Георгія Папакіна «Українські визвольні змагання 1939—1956 років. Джерельний контент» ( 2012, Київ), позитивні рецензії фахівців. Зокрема, як зазначає у листі до редакції завідувач кафедри українознавства Одеського державного університету внутрішніх справ, доктор історичних наук, професор Семен Цвілюк, «...мені відомий цей цикл монографій. Актуальність та рівень до­слідження не викликають сумніву. Ці книги — своєрідний науковий та громадянський подвиг».

29 травня цього року відбулося засідання секції гуманітарних наук Комітету з Державних премій в галузі науки і техніки. Академіки, відомі вчені дали високу оцінку названим працям і рекомендували пленарному засіданню дозволити подальшу участь їх у конкурсі. Але вже 17 червня згадані роботи були зняті з конкурсу і не допущені до публічного обговорення в засобах масової інформації.

«Нам, вченим, — пише Семен Цвілюк, — не зрозумілі мотиви такої відмови. Гуманітарії-фахівці підтримують, а нефахівці відмовляють. Чого тут більше — науки чи політики?»

На нашу думку, тут більше полі­тики. Українство не в пошані ниніш­ньої влади. І коли з білбордів в Одесі вже усунені зі своїх посад керівники області та її центру заявляли «Не дадим переписать историю», то вони, напевно, найбільше боялися семе справжньої історії України і сліпо вірили в ту, яка була складена на догоду керівникам колишньої радянської імперії. А хіба вони одні такі в Україні? Ой, нелегко сьогодні українській історії пробитися через облудні перепони до свідомості громадян своєї країни...

У пошуках
спільних позицій

Другим головним напрямком наукової роботи кафедри є дослі­дження проблем взаємовпливу інтелігенції і влади. Цій темі було посвячено п’ять всеукраїнських наукових конференцій (у 1999, 2002, 2003, 2006 і 2009 роках), які теж відбулися на базі політехнічного університету. Матеріали і цих конференцій опубліковані.

Десять років тому було засновано й науковий фаховий збірник з відповідною назвою — «Інтелігенція і влада», в якому публікуються новітні набутки вчених. Це видання регулярно виходить у світ і користується неабиякою увагою істориків з усіх наукових центрів України. На сьогодні кафедра ініціювала і видала вже 29 номерів збірника.

Широкий спектр високих тем

У творчу роботу поринула й група молодих, енергійних і заповзятих, істориків кафедри. Ми попросили представників цієї когорти поділитися своїми думками щодо Дня аспіранта і про свою працю.

Марина Кучерук, старший викладач кафедри історії та етнографії України, кандидат історичних наук:

— Я ставлюся до цієї ініціативи лише позитивно. А як може бути інакше? Розумієте, аспірантура є першим щаблем у науковій кар’єрі. А початок справи завжди визначальний. Недаремно кажуть, що він становить чи не половину успіху. Тому дуже важливо, щоб аспірант відчував підтримку й увагу до себе вже на цьому етапі. Свою кандидатську роботу я писала про полі­тичні процеси в Україні в 2000-х роках. Продовжую і сьогодні ними цікавитися, тим більше що життя не стоїть на місці і привносить нові й нові політичні колізії.

Лілія Іванченко, асистент кафедри історії та етнографії України:

— Я захистилася зовсім недавно — 21 жовтня. Моя робота була присвячена науковій та освітянській діяльності всесвітньо відомого історика, археолога та етнографа Володимира Станка, який досліджував територію Півдня України, зокрема Одещини.

Марина Ценова, доцент кафедри іноземних мов:

— Тема моєї дисертаційної праці: «Науково-освітянська діяльність української діаспори у Сполучених Штатах Америки після Другої світової війни». Щоб зібрати потрібні матеріали, мені довелося побувати за океаном, налагодити зв’язки з представниками діаспори, тамтешніми науковцями. Захистилася я в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, але, напевне, моя робота так зацікавила небайдужих до цієї теми людей, що довелося ще раз це зробити на експертній раді в Києві. І знову успішно.

Вікторія Татарова, аспірантка кафедри історії та етнографії України:

— Тема моєї дисертації — «Нові тенденції у роботі преси Одещини у період незалежницьких процесів в Україні». Я взялася розглянути діяльність всіх газет Одещини, які видавалися і видаються, у тому числі й «Чорноморських новин»…

Погодьтеся, лише наведений перелік робіт (а ними доробок не вичерпується) свідчать про широкий спектр наукових досліджень молодих працівників кафедри.

Вагомий внесок у наукову роботу роблять і їхні старші колеги — кандидати історичних наук, доценти Тетяна Моісєєва, Олег Мельник, Алла Федорова та інші. І все ж при цьому треба сказати, що левову частку наукової роботи взяв на себе Григорій Гончарук — не просто як керівник кафедри, як наставник, а й як лідер обласного відділення Конгресу української інтелігенції.

Три штрихи до портрета

У 1987—1988 роках Григорій Іванович працював радником ректора Кабульського університету. У той період стався такий випадок. Ректор попросив радника посприяти у відверненні затії, бездумно наса­джуваної радянськими партійними функціонерами: створити студентський будівельний загін і направити на відбудову Кандагара.

Але Кандагар — не Тюмень і не цілина. Там ще точилася війна, а отже, хтось із студентів міг загинути. Та й навіщо сьогодні відновлювати те, що завтра може бути знову зруйнованим? І, зрештою, за мусульманськими звичаями матері не радили дочкам відриватися від дому. Розуміючи, що докази ректора неспростовні, Гончарук зробив усе від нього залежне, щоб переконати в цьому нашу компартійно-адміністративну бюрократію, присутню на афганській землі. Коли це йому не вдалося, він прийняв рішення особисто вирушити разом зі студентським загоном у Кандагар. Цей вчинок викликав до нього симпатії всього колективу університету. Крім того, ще 14 наших викладачів, у тому числі й дружина Григорія Івановича — Ніна Михай­лівна, викладач математики, зголосилися наслідувати приклад Гончарука. Наглядові чиновники, звичайно, їм подякували за готовність розділити долю афганських студентів і ви­кладачів, але їхати до Кандагара суворо заборонили. Більше того, Гончаруку так і не змогли пробачити незалежності у прийнятті рішення. І боротьба з нашою бюрократією забрала в нього більше сил, ніж протидія ворогові. Однак хіба від цього той вчинок став менш сміливим чи менш благородним? Та й хіба міг Гончарук зі своєю козацькою вдачею зробити інакше?! Як там у Гоголя — нема святіших уз, ніж товариство. Навіть якщо воно афганське.

У молоді роки Григорій Гончарук після військового училища служив техніком-лейтенантом з експлуатації літаків. З його вини не було жодної відмови у польотах крилатих машин. Але якось у частині розбився літак, пілот не катапультувався і загинув. Перевіряючі з Москви звернули увагу на те, що карабінчик, яким до крісла льотчика мали бути прикріплені витяжні троси катапультного пристрою, не був прикріплений до сидіння. Підо­зра впала на колегу Гончарука, який відправляв у політ літак і мав би все перевірити. І не уникнути б йому великих неприємностей, якби не Гончарук. Маючи від природи допитливий розум, експериментальним шляхом він переконав високу комісію, що той злощасний карабінчик міг і сам зіскочити з дужки крісла, якщо характерним рухом ненароком просто зачепити його ліктем. І честь колеги була порятована.

Григорій Іванович та Ніна Михайлівна Гончаруки виховали двох синів — Тараса та Анатолія. Тарас Григорович — доктор історичних наук, професор кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Анатолій Григорович — доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри в іншому виші. Спробуйте, знайдіть у нашому мегаполісі ще одну таку сім’ю, у якій — троє докторів-професорів і вчителька.

На вогник до істориків

Чи підтримають День аспіранта в інших вишах, чи стане він всеукраїн­ським, чи, може, всепланетарним, наразі невідомо. Та й не так важливо. Але на кафедрі історії та етно­графії політехнічного він уже перетворився на подію, яка збирає довкола себе яскравих особистостей.

Саме в той період з робочою поїздкою на Одещині побував голова Народного руху України Василь Куйбіда. Василь Степанович завітав і на кафедру, зустрівся з її колективом, зокрема з аспірантами. У невимушеній, простій, вільній обстановці відбулася цікава розмова про перетворення в Україні і захист національних інтересів. Високий гість відзначив вагомий внесок колективу кафедри і побажав працівникам успіхів у подальшій роботі. А ще він подарував колективу дослідників чергові п’ять томів з повного зібрання творів В’ячеслава Чорновола, яке зараз видається.

Навідався на вогник і відомий поет Олекса Різниченко, який прочитав свої поезії. Одна з них присвячена темі історії. Там є рядки, сповнені глибокого змісту, хоча, можливо, у чомусь суперечливі, як суперечливе саме життя:

Постала кафедра, мов трон,
На незаживній моїй рані.
Із лекцій, біблій і коранів
Я усвідомив твій урок!
Що втямив я? А що добро —
Це зло, очищене стражданням.

Колектив кафедри, яку очолює Григорій Гончарук, очищує історію від імперських нашарувань, відстоює правду життя і творить добру справу для України та її народу.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.

 

 

Переглядів: 1104
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua