РубрикиБез рубрики

Не всі шукають легких шляхів

(До 90-х роковин від дня смерті Івана Липи)

2013 рік, що поступово спливає, має чимало дат, пов’язаних з видатними постатями та подіями. Однією з таких дат, щоправда, сумною, є 13 листопада — роковини смерті одного із найзавзятіших сподвижників української національної справи, лікаря, літератора, публіциста, міністра часів Директорії УНР Івана Липи (1865—1923).

Збереження пам’яті про національних велетнів думки, як відомо, є неодмінним атрибутом державної розбудови. Тим більше, що реалії, в яких жив і діяв «один із тарасівців», не надто відрізняються від сучасних. Змінилася лише система координат: від імперії крізь ординський СРСР перейшли до періоду розбудови державної незалежності.

У минулі століття комплекс меншовартості пересічного українця творився ідеологією імперії. Сьогодні ж, уже за інерцією, цей комплекс розвивається серед маргінальних кіл, які цупко тримаються стереотипів часів «холодної війни». Не маючи здатності до переосмислення чи тверезого погляду на реальність, ці кола не відступають від проблем, актуальних для часів біполярного світу. Та найгірше, що їхні нащадки переважно теж сліпо сповідують заповіді «засліплених» батьків.

Нинішня молодь далека від почуття шляхетності. Та як їй наблизитися до цієї категорії, коли саме поняття є незрозумілим, є чужим? Не прищеплена змалечку повага до свободи та віри у власні сили помножується на сьогоднішні «блага», що і дає в сумі вайлуватого небораку-малороса. Від кінця ХІХ ст. наш час відрізняється ще й значним відходом від релігійних основ, які, попри всі якості «опіумності», виховували насамперед моральність. Коли ж до високої моральності додавалося гостре несприйняття соціальної і національної несправедливості — людина ставала борцем. Своєрідним підтвердженням цих слів і був життєвий шлях Івана Липи.

Шкільні та дитячі роки майбутнього політичного діяча проходили в атмосфері поступового зростання національного руху. Вже випускаючись із керченської гімназії, І. Липа отримав четвірку з дисципліни, причиною чого було його вільнодумство. Під час навчання у Харківському університеті перебував під постійним наглядом місцевої поліції за політичну неблагонадійність. Звіти тогочасних поліціянтів трактували його як представника толстовсько-народницького руху. Тобто він, як і значна частина тогочасної освіченої молоді по всій імперії, прагнув подолати культурно-освітню прірву між містом і селом. Але на українських теренах це неминуче приводило і до етнографічних пошуків. Цієї праці студент-медик зовсім не цурався. Окремих збірок пісень чи переказів йому не вдалося видати, але він неодноразово надсилав матеріали до Б. Грінченка.

Участь у самостійницькій організації «Братерство Тарасівців» і подальші митарства, пов’язані з арештами, сприяють викристалізуванню та зміцненню поглядів І. Липи. Уже з 90-х років ХІХ століття він стає самостійником. Головною особливістю його поглядів була орієнтація на ідею соборності, що втілилося в багатьох подорожах Україною. Крім того, займаючись насамперед літературною працею, він долучився згодом до видання двох літературних альманахів. Роботу зі збирання матеріалів було проведено надзвичайно велику і по обидва боки австро-російського кордону. Як наслідок, завдяки доробку М. Вороного та І. Липи Одеса подарувала українській літературі дві збірки модерної літератури: «З-над хмар та низин» і «Багаття».

Значним був доробок «тарасівця» у публіцистиці. Ще зі студентського віку І. Липа писав до часописів обох частин України. Реагував на соціальну та національну несправедливість, висміював безглуздя полі­ційної системи. Чимало статей присвячував проблемі одеської громади. Намагався звернути увагу українців на успіхи одеської «Просвіти» та інших організацій. Вболіваючи за національну літературу та її популяризацію, написав не один десяток відгуків про нові україномовні видання. І сам брався за друкування книг, започаткувавши видавництво «Народний стяг».

Починаючи з 1910 року Іван Львович береться за одну із найвдаліших «справ» свого життя — виховання сина. Названий Юрієм (що має своє символічне значення), він завжди виконував заповіти батька. І, завдяки плідній праці, здійснив чималий крок уперед у кількох напрямках української суспільно-політичної думки.

В умовах революційних подій І. Липа став одним з найперших осіб Одеси — одного з найбільших міст тогочасної України. Маючи чималий авторитет серед робітництва й української громади, він посідає посаду комісара Михайлівського району Одеси, а далі — комісара всього міста. Незважаючи на недовгий термін перебування очільником міста, чимало зробив для утвердження тут української влади, наведення ладу в робочих масах та серед підприємців.

Наступною сходинкою на державотворчому шляху була міністерська посада в уряді Директорії УНР.

І. Липа двічі призначався міністром віросповідань. Чому літературного діяча із медичною освітою було призначено очільником релігійної сфери Української республіки? Відповідь на це питання захована в його публіцистичних працях. Уже з революційних подій 1905—1907 років на сторінках преси І. Липа доводить, що ні самостійність, ні навіть автономія не можливі без власної української церкви.

Красномовним підтвердженням поглядів Івана Львовича на церковно-релігійне питання стала подія, що відбулася 23 січня 1904 року. Цього дня він пішов під вінець у Покровській церкві Одеси із вчителькою Марією Шепель-Шепеленко. Зібравши на цю подію найближчих соратників, зокрема Ф. Шульгу, І. Луценка, С. Шелухина та М. Цакні, він влаштував напрочуд скромне весілля (за що згодом йому докоряли дружини згаданих діячів). Проте він попередньо переконав місцевого священика Мелетія Шаравського задля цієї події виголосити перед молодими промову українською мовою. І цим фактом дуже пишався. Для тогочасної Одеси це справді був чималий здобуток, адже лінгвістичні реалії були майже ідентичними сьогоднішнім. Та вольові здібності видатної постаті завжди знайдуть шлях і рішення, на противагу відмовкам «сірого загалу».

Тож, отримавши посаду голови з питань релігій у Директорії УНР, І. Липа розбудував і зміцнив Українську автокефальну православну церкву, провів з’їзд духовенства, на якому було затверджено вище керівництво цієї конфесії. Найбільш знаковою подією в діяльності міністра було те, що він активно долучився до проведення урочистостей з нагоди Акта злуки УНР та ЗУНР. Будучи одним з найбільших апологетів соборності України, опинився біля державного керма саме в той момент, коли ця ідея прийшла до номінальної реалізації 22 січня 1919 року. Міністр видав низку указів для того, аби духовенство зробило все для вшанування масштабної події. Як наслідок, сьогодні на світлинах з урочистостей на Софійському майдані можна спостерігати чимало релігійної атрибутики та духовенства. У всіх церквах, що були в підпорядкуванні міністерства, пройшли урочисті молебні. Тобто соборницька ідея набула свого істинного значення. Адже соборність — явище не лише політичне, що означає лише єдність етнічних земель. Важливою тут є й духовна складова — віра народу у необхідність єдності як основи добробуту. А хто ж, як не власне українська церква, міг би спрямувати народ до цієї основи? Це розумів І. Липа, тому і зробив все від нього можливе у цих подіях.

Подальший шлях Івана Львовича пролягав «у вагоні» разом з республіканським урядом різними містами й аж до польських володінь. Ні на хвилину не полишаючи надії, він працював над проектами конституції, виконував партійні завдання (Партія самостійників соціалістів) і певний час перебував на посаді міністра здоров’я та опікування вже еміграційного уряду. Становище українських політиків в еміграції не було легким. Особливо це стосувалося самого І. Липи. Незважаючи на відсутність прямого конфлікту з польськими урядовими колами, можна помітити їхнє дуже необ’єктивне ставлення до цього діяча. Колишньому міністрові віросповідань ставили численні перешкоди в отриманні дозволу на медичну практику на території Другої Речі Посполитої. Інколи це виглядало просто як знущання, що не могло не позначитися на здоров’ї Івана Львовича, і без того слабкому.

У цей час, проживаючи на Львівщині, І. Липа переймається збереженням історичної пам’яті про національну боротьбу. Він пише спогади про власні здобутки, збирає і надсилає на зберігання В. Гнатюку матеріали, пов’язані з УПСС. Його турбує питання з увічнення пам’яті про свого героїчно загиблого товариша І. Луценка. Син Юрій, який збирав спогади про батька, планував видати згодом і спогади про найближчого батькового соратника. Це йому, однак, не вдалося, тож слава про І. Луценка ще довго залишалася «приспаною» на притрушених пилом шпальтах газет та в архівних документах. Аж доки одеські історики не повернули його постать у науковий обіг, чого, на жаль, і досі остаточно не дочекався І. Липа.

«Тарасівець» до останніх днів був чуйною та щирою людиною. Про це можна знайти свідчення у згадках О. Кобилянської, М. Вороного, І. Огієнка та інших. Займаючись лікарською справою, був безвідмовним у допомозі, не залежно від стану чи національності хворого. Навіть був звинувачений у «лікарській недбалості» за те, що давав ліки хворим у борг. Коли ж невиліковна хвороба остаточно заволоділа і самим лікарем, він стійко зносив болі й нікого не обтяжував своїм безсиллям.

Коли Іван Львович помер, вшанувати його пам’ять з’їхалися багато соратників. І вже за крок до відходу у вічність його постать ще раз долучилася до соборницької справи. Оскільки у Винниках (тоді селі, а нині — місті під Львовом, де його поховано) не було православного священика, уніатський не брався за цю справу. Причиною побоювань був масштаб постаті як для України, так і для церкви. Дозвіл дав сам митрополит Андрей Шептицький. Тому глибоко православного І. Липу споряджав в останню путь греко-католицький священик. Символічним був характер такого повороту події, адже таким чином «тарасівець» поєднав у собі дві найширші українські конфесії.

До чого ж може спонукати нас приклад відданості ідеї боротьби за національне відродження, що був втілений у життєвому шляху І. Липи? Сьогодні, коли поняття «політика» є синонімом «багатодушності» та лицемірства, дуже складно уявити насправді ідейну постать. Ще складніше уявити діяча, який ототожнює свій добробут із процвітанням народу та його культури. Який розуміє, що для подолання багатовікової несправедливості треба робити все можливе та неможливе. Що кожен з нас, живучи на рідній землі, є продовжувачем справи попередніх поколінь і сховатися від цього абсолютно не можливо. Можна продовжувати як справедливе діло без надії на перемогу в цьому поколінні, «каратись, мучитись та не каятись», а можна сприяти справі давніх катів. Поки що остання категорія має значну перевагу. Скептикам може здаватися, що так було завжди і що всі шукають лише легких шляхів. Але на це ми маємо залізний контраргумент — життєвий шлях Івана Липи та сотень інших незламних постатей.

Ігор СТАМБОЛ.
НА СВІТЛИНІ: паспарту з власним портретом, подароване Іваном Липою побратимові-«тарасівцю» Віталію Боровику.

 

 

 

Переглядів: 846
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua