РубрикиЛітература

Ми в Україні хворі Україною...

Цей рядок з вірша геніального українського поета Миколи Вінграновського прийшов мені на думку при читанні збірки поезій Дмитра Мартинюка «...І від олжі застережи».

Дмитро Мартинюк досі був добре відомий як правдивий, принциповий публіцист, досвідчений журналіст... Людина непростої долі. «Народився 1946 року на Івано-Франківщині. Зростав на Одещині, куди мусив переїхати разом з сім’єю внаслідок радянських репресій у Західній Україні». Це з автобіографічної довідки до збірки. А далі — семирічка, праця різноробочим в радгоспі, сільгосптехнікум, служба в армії, вища журналістська освіта в Києві. І журналістика... Нині видає цікавий літературно-художній, культурно-просвітницький та історико-публіцистичний журнал «Зоря вечорова». Має кілька книг публіцистики на болючі українські теми.

Цей невтихаючий біль за наше жорстоке минуле і сучасне постійно звучить і в першій поетичній збірці автора «...І від олжі застережи». Заголовок — виразний. Про те ж. Про біль, про нашу невдатність протистояти злу... Я не прихильник відвертої, суто газетної публіцистики у віршах. Але я за поетичну публіцистику, написану серцем і розумом. Є в цій невеличкій збірці кілька саме таких творів — щирих, гарячих, закличних. До них належать вірші «Україні» і «Сповідь». Їх і пропоную увазі читачів. Авторові ж — ще зростати й зростати.

Станіслав КОНАК.


Дмитро Мартинюк

Україні

Україно моя!
Безталанна, одурена мамо!
Чи гадалось тобі,
А чи снилось в примарному сні,
Що свобода прийде —
І олжа запанує між нами,
У прадавній козацькій,
У рідній моїй стороні?

І вестимуть народ твій
Не пастирі, мудрі і сильні,
А пройдисвіти різні,
Лукаві і духом малі,
Що грабіж возведуть
До державного рівня,
                              й повільно
Обертатимуть нас
На рабів і на бидло.
                             В імлі

Нас манитиме волі
Осяйне і горде обличчя,
Що явилося нам
Вже удруге, закличне й ясне.
Та оманна та з’ява.
І ми бредемо по узбіччях,
І намарне надіємось:
Зрадництво нас обмине.

Україно моя!
Над тобою пронизливо кряче
Вороння, що злетілось,
Неначе на тризну — по нас:
Роздирає нам душі,
Видряпує очі незрячі,
І байдужі серця
На сухих деревах розпина.

Ми читаєм Кобзар,
І Шевченка звеличуєм щиро,
І складаємо шану,
І батьком Тараса звемо, —
А в світлицях його
Яничари здіймають сокири
І рубають під корінь
Поетове Слово.
                       Чи, мо, —

Того й треба комусь,
Щоб ми, роду свого відцуравшись,
Догоджали забродам,
Що вбралися в шати братів?
До знетями болить,
Коли чуєш, як наші ж державці
Чешуть мовою брата
І славлять колишніх катів.

Поз’являлись на світ
Із людського презирства і страму
Ті, що вчора волали:
Майдан — це криваві бої!
Помінявши «штандарти»
І притьмом зліпивши програми,
Повсідались на «трони», —
Щоб править народом твоїм.

І на їх прапорах —
Не Вкраїна, міцна й незалежна,
Не народу добробут,
Не слава козацька і честь, —
А розкішні авта,
І «хатинки», і влада безмежна,
І у банках крутих —
Восьмизначні рахунки.
                                Тече

У ті банки грошва,
Переплавлена з кривд і обманів,
Єзуїтських реформ,
І довір’я ошуканих — нас,
Що стояли в снігах
На холодних
вкраїнських майданах —
В кожнім місті й селі,
В кожнім хуторі...
                         Й думка одна

Нас єднала усіх —
Від південного теплого моря
До карпатських смерек,
До чернігівських сизих боліт:
Ми отут стоїмо,
І гуртом тиранію поборем,
І бандитів у тюрми
Поможемо переселить.

...Нас по тому назвуть
Ті, хто плутав «лояльність»
                                      і зраду,
І у барах сидів,
Попиваючи тепле пивце:
«Ето боєвікі
Дралі глоткі за новую «владу»,
Їхнє время ушло, —
Факт, как классік сказал, на ліце.

Щас другіє прійдут,
Чісто умниє, наші рєбята,
Штоб под солнцем мєста
Бєз соплівих ідєй застолбіть.
Ми, в натурє, в странє
Навєдьом чісто новий порядок
І научім людєй
Дєлать бабкі і зєлєнь рубіть...»

І «другіє» прийшли.
І новий дерибан розпочався.
Об’єднались вчорашні
Шахраї і «ребята с умом»,
І шматують Вітчизну,
Пихаті нащадки погані
Славних прадідів наших...
Такий-от злочинний «бомонд».

Україно моя!
Як же сталось, що, світу на сором,
На теренах твоїх
Чад гешефту повсюди стоїть,
І твоєю землею,
І небом твоїм неозорим
Безборонно гендлюють
Захланні державці твої?!

Все на продаж тепер.
Все на гендель в моїй Україні:
Слава, гідність і честь,
І лукаве чиновне перо...
І нажите людьми —
У бездонних шахрайських кишенях,
Мов у «чорній дірі»,
Пропадає народне добро.

Україно моя!
Безталанна, розтерзана мамо!
За свободи роки,
Що спливли, мов вода у Дніпрі,
Тебе тридцять разів
Продавали твої «отамани»,
І дурили народ,
І збираються вічно дурить.

Тож єднаймось, братове,
Ставаймо у лави єдині,
Під знамена Свободи,
За Правду, що сонцем сія!
Бо в годину добра,
І в незгоди тривожну годину,
Пильно дивиться в нас
Пресвята
              Україна моя.
2006.

Сповідь

…І зупиниться час.
І сховається сонце за краєм.
І з холодних небес
Відкурличуть навік журавлі.
Й зоряниця зійде
Над моїм нерозтраченим раєм,
І народяться діти
На вічній вкраїнській землі.

Бо невтримне життя
Все по колу,
    по колу,
        по колу, —
І немає часу
Озирнутись, спинитись на мить…
І нових дітлахів
Поведуть їхні мами до школи,
І продовжать мене
Мої внуки.
               Та серце щемить,

Що так мало тепла
Я віддав моїм рідним і близьким,
Що так мало беріг
Моїх відданих друзів колись…
Студеніють дощі
На осінньому зжовклому листі,
Мов прощальне «Бувай!»
З юних весен,
                     що в долю сплелись.

Я любив і страждав,
Я від щастя злітав, мов на крилах,
До вершин сонцесяйних —
І падав в безодню журби…
Від розпуки німів, —
І мертвіла душа обгоріла,
Й запікались на серці
Неправди криваві карби.

Я вдивлявся малим
У єдину в родині світлину,
І не знав ще тоді,
Чому тата із нами нема.
Як підріс — полетів би,
Снігами
    побрів би,
        полинув
У той край непривітний,
Що ймення йому — Колима…

Я рубав би тайгу,
Я б скажені долав буревії,
Я в горлянки вчепився б
Вартовим, щоби тата звільнить…
Але мама сказала:
— Мій сину, немає надії.
Твій вітець «завинив»:
Не схотів у комунії скніть.

Тисячі їх вночі
Повезли у сибірські морози,
У тайгу непрохідну,
У шахти і на рудники —
Щоби більше ніколи
Не стали на отчім порозі,
Щоб навчились любити
Совітських «вождів» —
                                 на віки.

…І минали літа,
І сплітались в безмовному герці
Материнські слова —
І чужинська брехня на брехні.
Та щоразу мені
Так тривожно стискалося серце,
Коли чув, як кричить
Паротяг у нічній далині…

Я, бувало, минав
Без уваги людей сумовитих,
Що стрічались мені
На життєвому довгім шляху.
Не подав їм руки,
Не поглянув у душі відкриті,
Не розрадив у горі,
Не вислухав сповідь глуху…

Я не завше беріг
Кожну Богом даровану днину,
І не завше спішив,
Щоб ступити на мамин поріг.
Все здавалось мені:
Я ще встигну.
    Я встигну.
        Я встигну!..
Та виходить — не встиг
Повернутись з далеких доріг.

В рідну хату вернув —
А вже мами на світі не стало.
І спливає свіча,
Мов скупа чоловіча сльоза…
Від незлагод тяжких
Мої старші брати повмирали, —
А про те, чим живу,
Я їм так за життя й не сказав:
Що неправді і злу
Не служив я ніде і ніколи,
І хребта не згинав
Перед «сильними світу цього».
Що за «шмат ковбаси»,
Як писав наш Тарас мудрочолий,
Не продав свою честь,
І не вигасив
                  серця вогонь.

Та печуть мені кривди,
Колись заподіяні мною
Вірним друзям і тим,
Що любили такого мене.
Я також їх любив.
Та якоюсь легкою любов’ю,
Ніби знав наперед:
Все мине.
    Все мине.
        Все мине…

Все й минуло.
Мов сон.
Все немов перейшло стороною.
Наче птаство у вирій,
Роки за роками летять…
Пропливають хмарки
В високості одна за одною —
Сивих літ сторінки,
Закарбовані в Книзі Буття…

…І зупиниться час.
І немов запече біля серця.
Й навесні зашумлять,
Защебечуть зелені гаї.
Проростуть у житах
Синьооких волошок озерця, —
Мов життя торжество.
І мов помисли
    чисті
        мої.
2009.

Переглядів: 759
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua